На перехрестях історії “Досить поступатися принциповими речами”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Велика польська брехня
Слово Просвіти, №30–31 за 2020 рік
Дмитро ЧОБІТ, письменник
Продовження. Початок у № 26-29 за 2020 р. Як і в минулі роки, захід починають католицькі священики. У вступному слові львівський біскуп-помічник Едвард Кава запевнив присутніх, що-то відбувається не політичний захід, а молебень пам’яті жертв трагедії. Незважаючи на такі дуже щирі запевнення, вже другий виступаючий міністр Адам Квятковський зачитав листа президента Польщі Анджея Дуди із заяложеними і неправдивими звинуваченнями українців. Ось його слова: “Морд, вчинений 28 лютого 1944 року на мешканцях Гути Пеняцької разом із іншими нашими співвітчизниками, які тут переховувалися, став прямим символом того страшного часу. Українські солдати і поліціянти на службі гітлерівського німецького Третього рейху разом з українськими націоналістами в жахливий спосіб знищили тут біля тисячі осіб, а все село дощенту спалили… Злочину Гуті Пеняцькій є вражаючим свідченням того, що насправді означала тодішня “акція антипольська”, яка була ні чим іншим, як геноцидом і чисткою етнічною”. (List na obchody 76. Rocznicy zaglady polskiej miesco- woњci Huta Pieniacka //https//www//prez- ydent.pl/aktualnosci-wypowiedzie-prezydenta- rp/inne/art,1305,list-na-obchody-76-rocznice- zaglady-polskiej-miescowosci-huta-pieniacka. html). Коментар. По суті А. Дуда повторив дещо іншими словами свої з попередніх років абсолютно безпідставні, не оперті на жоден документ і цілком надумані звинувачення українців, ще й словом не згадавши про справжніх винуватців трагедії галицького села — німецький окупаційний режим та його війська. У зв’язку з цим нагадаю польським про% пагандистам брехні, що мною опубліковано кілька документально обґрунтованих праць про причини та обставини загибелі Гути Пе% няцької, зокрема: “Трагедія Гути Пеняцької. Причини, перебіг, наслідки” у тижневику “Культура і життя” за квітень%грудень 2018 року ( №17%24, 26, 28%30, 33%43, 45, 47%48, 50 %51); “Передумови і причини знищення гітлерівцями 1944 року Гути Пеняцької” у науковому збірнику Інситуту українознавс% тва ім. І. Крип’якевича НАН України “Укра% їна%Польща: історична спадщина і суспільна свідомість”. – Львів. 2019. – Вип.12. — С.114%150; “Останній день Гути Пеняцької” у Бродівській газеті “Голос відродження”. – 2019.— №3%4,7,9,13%14,21,23,41,44; “Про вбивства і теракти, скоєні бандитами Армії Крайової в окрузі Гути Пеняцької у січні — лютому1944 року” в збірнику “Брідщина — край на межі Галичини й Волині”. – 2020. — №11. – С.95%110, узагальнюючу працю “Гу% та Пеняцька: як то було насправді” у журна% лі “Дзвін”. — 2020. № 1 (січень). С. — 111% 153; і №2 (лютий). – С.161% 188 та статтю “Про так звану “екстермінацію польського народу”. – “Культура і життя”. – 2020. % №3. – С.10%13. У світлі наведених публікацій наклепи президента Польщі та його оточення на ук% раїнців цілком очевидні. Дуже цікаво: як їм тепер бути і що робити після наговореної впродовж 2018 — 2020 років брехні? Про те, що у Польщі дехто уважно читав мої дослідження свідчить і той факт, що вперше польська сторона “омолодила” вік Гути Пеняцької — А. Дуда визнав, що вона існує не з “давніх часів” чи ХVII століття, як про це твердили і писали у Польщі, а з ХVIII ст. Бо село засноване не польськими королями, як то вигадували польські дослідники, а австрійською владою наприкінці ХVIII століття, яка завезла сюди склодувів із Австрії, а вже згодом, впродовж ХIХ, тут cтали селитися приходьки-поляки та й дехто з місцевих українців і євреїв. Про все це і йшлося у моїх публікаціях обґрунтованих конкретними архівними документами — заперечити їх неможливо
— тому й розпочали поступатися не дуже суттєвим. Але прозвучали і нові акценти з явними експансіоністськими нотками та відвертими ознаками територіальних претензій до України. А. Дуда назвав цю місцевість “польською”. З якого б це дива та відколи споконвічна земля українців стала іменуватися польською? Добре відомо, як гостро сприймають в Польщі публікації, коли давній княжий Перемишль або заснований Данилом Галицьким Холм називають українськими, а тут на рівні президента таке витворяють, і в Україні всі мовчать — не хочуть образити стратегічного партнера… для дешевої української робочої сили. Але так завжди не буде! Досить поступатися принциповими речами. Чому в Києві на головному вокзалі на прохання польської сторони українською мовою диктор оголошує: “Відправляється поїзд Київ — Пшемисль”? А чому не казати: “Перемишль”, так, як цього вимагають норми українського правопису, історична правда та здоровий глузд? Ми ж не говоримо “Вєн”, як то вимовляють австрійці, а називаємо їхню столицю “Відень”, то чому робимо алогічні поступки польським великодержавним шовіністам? Як свідчить вже немалий досвід щорічних заходів вшанування пам’яті жертв Гути Пеняцької, безпринципне споглядання в Україні за неймовірною брехнею та нахабними вимогами польської сторони може дуже далеко завести.
Злива польської брехні у Гуті Пеняцькій 23 лютого 2020 року На відміну від виступів попереднього дня у львівському кафедральному соборі, 23 лютого 2020 року в Гуті Пеняцькій окрім зачитаних А.Квятковським брутальних звинувачень А. Дуди, інших гострих висловлювань з гучномовців люди на панахиді не почули. Але це не означає, що їх там не було — таке видно зі зливи антиукраїнських висловлювань польського телебачення, радіо та публікацій в Інтернеті, які лунали… із самої Гути Пеняцької! Як це польські пропагандисти брехні і ненависті роблять? Дуже просто. У Гуту Пеняцьку їдуть кілька десятків журналістів із польських ЗМІ та заздалегідь визначені пропагандисти брехні та наклепів, які нічого про Гуту Пеняцьку, окрім послань А. Дуди та висловлювань К. Шгвагжика не читали, але завзято коментують те, чого не знають та ще й звинувачують українців. Українська влада і досі думає, що головне дійство відбувається на виголошенні текстів звернень президента Польщі А. Дуди. Але то далеко не так — основне відбувається вже після офіційної частини виступів від головного мікрофону панахиди. По завершенні поминальних заходів вшанування жертв трагедії, які складалися з короткого молебню і кількох виступів — усе тривало до години часу, переважна більшість учасників починала розходитись. Саме тоді пропагандисти брехні і ненависті займали місця по різних кутках Гути Пеняцької і починали давати інтерв’ю та імпровізовані брифінги для польських телеканалів, радіо, преси — так створювався ґрунт для потужного антиукраїнського інформаційного вибуху в Польщі та за її межами. Судячи з публікацій польських ЗМІ, такими експертами-промовцями у Гуті Пеняцькій 23 лютого 2020 року були міністр Ян Дзєдзічак, віце-маршалок сейму Малгожата Госєвська, голова Товариства “Гута Пеняцька” Малгожата Госньовська- Коля, віце-президент Інституту національної пам’яті Польщі Кшиштоф Шгвагжик, доктор історії Леон Рапек, директор ІПН у Любліні Марсін Кшиштофік, керівник відділу архіву ІПН в Гданську Кароль
Лісецький, шеф товариства комбатантів і репресованих Ян Юзеф Каспшик та ряд інших діячів. Практично майже всі вони надали численним журналістам по кілька інтерв’ю на тлі гутапеняцьких краєвидів. Ці “експерти” ніколи не досліджували причини, обставини та перебіг трагедії і не написали жодної наукової або пізнавальної статті про Гуту Пеняцьку хоча б на дві сторінки, але з небувалим запалом коментували те чого самі не знають! Тому більше говорили про звернення президента Польщі, молебень і урочисті заходи та розповідали власні недолугі версії того, що нібито сталося 28 лютого 1944 року в Гуті Пеняцькій з неодмінними надуманими звинуваченнями українців та вражаючими розповідями про спалення поляків живцем у стодолах і хатах. Вже ввечері цього ж дня та в наступні дні новини про урочисті заходи пам’яті трагедії Гути Пеняцької з відповідними антиукраїнськими коментарями згаданих “експертів” показували по усіх провідних телеканалах Польщі, передавали по радіо і тут же виставляли в соціальних мережах, утому числі в перекладі на англійську мову. Ними переповнено Інтернет. Аби краще уявити масштаб цієї брутально-брехливої пропагандистської кампанії, зведеної на найвищі щаблі державної влади Республіка Польща, подаємо кілька фрагментів виступів цих польських “експертів”, які по завершенні меси під виглядом інтерв’ю та імпровізованих брифінгів лунали у Гуті Пеняцькій 23 лютого 2020 року. Ян Дзєдзічак, представник уряду у справах Польщі та поляків за кордоном: “Говоримо про поляків Гути Пеняцької, замордованих українськими націоналіста ми” (Radio Zachod). В інтерв’ю на польському телеканалі “TV Kurjer galicyski” Ян Дзєдзічак теж говорив про замордування поляків українськими націоналістами: “Їх вбили лише тому, що вони були поляками. Тому ми мусимо про це пам’ятати… відносини з Україною мають будуватися на правді” (TV Kur- jer galicyski.Оbcnody 76. rocznicy zagіady Huty Pieniackiej//kurjer galicyjski. Com/aktualnos- ci/8317-obchody-76-rocznicy-zaglady-huty- pieniackiej-07-05- 2020). Мар’ян Кладний. На цьому ж телеканалі показали інтерв’ю з старшим вже українцем з картою поляка Мар’яном Клад ним, який сказав: “Українська влада має перепросити поляків за те страшне мордування, а вони до цього часу цього ще не зробили” (Там само). Тобто вимогу вибачень уміло вклали в уста громадянина України з міста Великі Мости. А ось ще слова часто цитовані у польських ЗМІ — громадянки України з картою поляка, Наталії Целюх, голови Товариства “Білий орел” у Бродах: “Щороку приїжджаємо сюди аби помолитися, бо то є земля полита кров’ю. То наша історія, про яку мусимо пам’ятати. Треба розповідати дітям, внукам, аби те зло більше ніколи не повторилося” (Ukraina: upamiкtniono ofiary Zbrodni w Hucie Pieniackiej//Polska agencija-prasowa //pap/pl / aktualnosci/news % 2C592132% C ukraina-upamietniono-ofi- ary-zbrodni-w-huci-pieniackiej.html;) Малгожата Госньовська Коля, голова Товариства “Гута Пеняцька”. Довголітній керівник громадської організації “Гута Пеняцька” завжди була у центрі уваги журналістів. Ось і цього разу вона давала чимало інтерв’ю на тлі меморіалу та місцевих краєвидів. Але вона не відзначалася оригінальністю — говорила про пошуки правди, про очікування вибачень, повторювала заяложені та брехливі звинувачення на адресу УПА, дивізії СС “Галичина” та розповідала історію порятунку своєї мами під час пацифікації села. Її жалібно-зворушливі розповіді лунали мабуть на усіх польських телеканалах і радіо. Але мусимо про коментувати найголовніше з нею сказано го. Коментар. Пані Малгожата має пряме відношення до Гути Пеняцької, бо її мамі вдалося врятуватися під час пацифікації німецькими окупантами цього галицького села. Разом з іншими дівчатами — у групі біля 10 осіб, мама Малгожати була виведена з костьолу та замкнена у стодолу, але вона ще з двома подругами втекла через другі двері до лісу, а з нього — у сусідні села. Мама стверджувала — усі, що залишилися у стодолі, у ній і згоріли. Такого вона не могла бачити, бо втекла зі стодоли ще вдень, а село німці і сілезці почали палити вже коли смеркало. У стодолах німці замикали людей не тому, аби їх там палити, а для того, щоб по одному викликати на допити у хату. Допити проводили цілий світловий день — з 8 години ранку до 18 вечора. Вже тому слова мами про спалення у стодолі її подружок, на що часто посилається пані Малгожата, не відповідають дійсним обставинам справи, бо мама цього аж ніяк не могла бачити — коли біля 18 години німці почали палити Гуту Пеняцьку, вона вже була в сусідньому селі. Подібне стосується і багатьох інших надуманих звинувачень, до того ж не німців, а українців. Ось чому побудовані на неправдивих або навмисно перекручених маминих переказах та багатьох інших, висмоктаних із пальця, вигадках, версії пані Малгожаги Госньовської-Коля, щодо звинувачень українців, за риторикою пана К. Швагжика “не мають нічого спільного з дійсністю”. Тому сама постановка питання про вибачення української сторони за воєнний злочин скоєний німецьким військом з числа німців, поляків і чехів Сілезії не узгоджується не лише із історичною правдою, а й із здоровим глуздом. Кшиштоф Швагжик, віце-президент Інституту національної пам’яті Польщі, доктор гуманітарних наук, професор. Цей провідний у Польщі експерт і знавець проблеми Гути Пеняцької був чи не найбільш популярним серед польських труда рів пера і мікрофону — на тлі пам’ятника в Гуті Пеняцькій він по кілька разів давав інтерв’ю одночасно для кількох ЗМІ та невпинно розповідав про “пошуки правди”. Чимало уваги пан Швагжик присвятив розповідям про майбутні розкопки могил закатованих у Гуті Пеняцькій, їхньому перепохованню та спорудженню тут нового величного меморіалу із зазначенням не лише імен полеглих, а й їхніх катів. Тобто К. Швагжик ділився планами створення нового меморіалу у Гуті Пеняцькій услід за послом Польщі в Україні Б. Ціхоцьким.( zachod. pl /173062/prol. szwagrzyk – ipn – zaglada – teren – huty – pieniackiej /Radio Zachod). Особисто я вважаю, що з такою пропозицією українська сторона мала би беззаперечно погодитися та підготувати власні тексти написів. Окрім жертв німецьких окупантів з 28 лютого 1944 року із точним зазначенням їхньої кількості, потрібно не забути і закатованих бандюгами гутапеняцької АК українців і теж подати їхні імена на ґрунтовно оновленому пам’ятникові. Відомо, що українців викрадали в сусідніх селах, а потім катували та страчували прямо у самій Гуті Пеняцькій. Польські бандити АК вбивали українців і в усій довколишній місцевості. На цвинтарях сусідніх із Гутою Пеняцькою сіл Ясенів, Дуб’я, Лучківці, Підгірці, Голубиця, Сасів, Верхобуж, Чепелі та інших населених пунктів є могили таких жертв — усіх їх теж потрібно не забути. Картина має бути повною і безумовно правдивою. На сайті ІНП подано повідомлення про урочистості у Гуті Пеняцькій під назвою “У Гуті Пеняцькій відбулося вшанування пам’яті помордованих поляків — 23
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
