Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №31 за 1997 рік

Слово Просвіти, №31 за 1997 рік

ЛОСУТ АЧІЯ Слово ПРОСВІТИ газетах, споча дом у Верх захопився на краю, козацтвом, Хортицею. керівникові обласного готовність підтримати добрим словом. Вчорашній майор, учасник війни з Японією, журналіст за фахом багато пише, якщо на військовій службі його та його заповнила манила поезія, то вдом Земле рідна, де тільки не був, А за звичаєм давнім солдата Я з походів до тебе прибув. Тане сніг по степах, по ярутах, знову бачу знайому весну, Як хотілось би взятись за пал ута, З неба пісню почуть голосну! Може, завтра село вийде в поле День весняний, сівбу зустрічать. Я за щастя велике, нове Буду землю зерном засівать! Березень, 1946 рік У Запоріжжі -- епіцентрі козацької історії -- пише на краєзнавчі теми. Згодом навколо нього складається повна школа національно-патріотичної спрямованості. Це В. Пєшанов, А. Ширяєв, Ю. Волочай, В. Борисов, Л. Костенко, Г. Марченко, подружжя Віталій і Тамара Шевченки і багато інших. Це вони передали естафету історичної пам'яті нинішньому поколінню. «Хортиця в герощі і легендах» -- назвав він свою кращу книжку. Вона і донині залишається найкращим виданням про Хортицю. Слово його завжди було образне, якесь особливо народне, здавалося, йшло воно звідти з дідичини, тієї степової прабатьківщини, звідкіль вийшли його діди, батько, дядьки. Особливий вплив на формування чутливої душі Миколи мав дядько Денис. Свого роду феномен народної творчості, знав усе про історію краю, збирав фольклор, знав багато пісень, які виконував гарним голосом. Справжнє їхнє козацьке прозвище було «Киця», а то вже батько його Петро Киця переписав, додавши звичне «енко», аби дітей у школі не дражнили «киць-киць». Отістали його ДІТИ Киценками, але ж етимологія козацька все одно зберігалась. Хто його знав, стверджують: він ніколи не скаржився, зібраний і зосереджений, тягнув службу заступника голови облвиконкому, справжній керівник обласного рівня, він міг стати на герць з неправдою, рутиною, якою не була обділена тодішня партноменклатура. І. ВІДЛИГА 18 вересня 1965 року було для Миколи Киценка божою благодаттю: вийшла спеціальна постанова Ради Міністрів України |УРСР) про увічнення (наміри -- примітка наша) пам'ятних місць запорозького козацтва і проголошення острова Хортиця державним заповідником. Появі постанови сприяли разом з М. Киценком і його однодумці-науковці К. Гуслистий, О, Компан, О, Апанович, письменники О. Гончар, Ї. Драч, досвідчений державник ПП. Тронько, голова Запорізького облвиконкому М. Мокроус, а після нього М. Хорунжий. Але тку в Гокмацькій, а згоньохортицькій. Тоді й завжди історією рідного , Митців, майстрів " 71Ому довіряли селяни, сільська Я завжди знаходила в ньому -- рівня -- увагу і розвитку. Гим часом уряд республіки зобов'язав необхідні міністерства І Відомства, науковців і митців Києва, Запоріжжя, Львова взяти участь в реалізації цієї постанови, І вже влітку 1971 року М. Киценко представляв членам політбюро ЦК КПУ першу стадію проекту Козацького меморіалу на о, Хортиця. П. Шелест уважно вислухав і в кінці обговорення похвалив запоріжців, тихо промовив до них: «Поспішайте, швидше робіть, тут зволікати не маємо права -- заборгували перед народом...» Віщування його були пророчими, холодні північні вітри не забарилися. ГІ. Шелеста переводять заступником голови Ради Міністрів СРСР Зрозуміло. Відсторонюють від України, Реалізація Хортицького проекту, ро зрекламованого на весь світ, стала проблематичною. Через рік, в 1973 році позбувся посади заступника голови облвиконкому М. Киценко. Відлига виявилася надто короткою. Після цих подій навколо вищезгаданої постанови розпочинається, висловом одного архітектора, мишача метушня. Запорізькі міськвиконком і облвиконком приймають десятки постанов 1 рішень, буцімто спрямованих на впорядкування території острова та вирішення вимог урядової постанови. Насправді то було єзуїтство. На Хортиці повним ходом йшло спорудження свинарників, курників, гнидників та відомчих дач особливого призначення (про них ми ще згадаємо далі). Окупація Хортиці прикривалась «мнєнієм» знат- "жу них, але позбавлених національної | гідності героїв праці -- «трудящімся гдєто надо отдихать». Хортицька трагедія була відома всім, усі, від членів уряду Мі України до працівників культури, були є. налякані оцінками, які сипалися на Хор- |, тицю, козацтво українське, нам тоді клеїли «чванство», Якщо вжеїі говорити про стійкість, то ця якість стосувалась небагатьох. Тодішній «незмінний» секретар обкому Всеволожський М. М, (прізвище якого походить від давньобоярського російсько-татарського роду) один за одним відправляв листи до Москви (Сус- лову), щоб Козацький меморіал перепрофілювали в музей історії міста Запоріжжя. І добився, В січні 1974 року секретар з ідеології ЦК КПУ В. Маланчук проводить у Запоріжжі розширене бюро обкому. Партноменклатура області була рішучою, наступальною., Доля Хортиці була вирішена. З Міністерства культури прийшов наказ: «государственньій историко-культурньги заповедник на острове Хортица -- филиал Запорожского краегведческого музея», Приїхали... М. Киценко переживав ці зміни гостро, в часі він був відсторонений від усього, працював завідуточим управлінням трудових ресурсів облвиконкому, Перебуваючи під постійним ідеологічним пресом, протидіяв різноманітним формам нападу й цькування, в хвилини довір'я виливав глибоко притаманне: «Як шкода, козаче, що не встигли на Хортицькому кургані встановити бронзовий монумент «Козаки в дорозі», -- хотів би подивитись, як би вони реагували?». Ідеологічні репресії не минули жодного з соратників М. Киценка, але то та категорія людей, яка не б'є себе в груди, не проголошує «плачів Ярославни» з мітингових трибун про те, як їх обікрали в умовах незалежної держави. Вони робили свою справу, не гасаючи з колони в колошу, не галасуючи, відступили. Серед них 1 Олена Барвойна, і Олександр Заїка, і Степан Кириченко, і багато інших 2. ПАМ'ЯТЬ Короткі роки відлиги зробили свою справу. Пробуджена національна енергія набирала сили. Теми козацької держав- звісно, було внутрішнім процесом музейної установи, контролювали (вичитували) увесь відділ пропаганди та агітації обкому, заступник начальника облуправління культури, його служба, а вже після цієї чистки план «доводився» в іншій конторі -- Міністерстві культури. Пам'ятно приховані від очей обкому археологічні експедиції на Нижньому Дніпрі: Кам'янська, Олешківська Запорозької Січі, Дніпровський лиман -- Великопотьомкінський острів, Козацькі попелища. Серед численних експонатів привезли наполовину розбитий хрест Кошового Кам'янської Січі Василя Єрофєєва. Знайшли його в зоні берегообвалення і, привізши в Запоріжжя, як найцінншту реліквію встановили перед адмінстрацією Заповідника. Ідеологи обкому допитали мене й мого керівника, начальника облуправління культури за | Степана Кириченка 1 десь через день-два скликали бюро обкому, яке т- - знан У грудні запоріжці відзначили 75- ліття від дня народження незабутнього Миколи Петровича Киценка. На Запоріжжі і далеко за його межами люди старшого віку пам'ятають Миколу Киценка по доорих справах, які він рясно ростив у Запорозькім краю. Енергійної І творчої вдачі людина, він збагачував життя області в багатьох сферах: освіти, культури, охорони здоров я. Поруч з ним життя здавалося більші ра най - Рано розглядало сміхотворну обставину: директор Хортицького заповідника розпочав на Херсонщині «російсько-турецьку війну», вивозить козацькі хрести, встановлює просто неба, в центрі міста: «Ідєологіческая слєпота, как можна?». Історія українського козацтва, особливо Запорозкої Січі, розглядалася виключно через призму класової, партійної ідеології, та так ретельно, що навіть не визнавали оцінки свого власного бородатого теоретика: «християнська козацька республіка». Наріжним каменем збанкрутілої ідеології був класовий підхід інетільки був, айдосієна кафедрах 1 факультетах місцевого університету. Зараз неможливо без огиди згадувати безсоромні брехливі нападки різного гатунку «лжетсториків» на національну історію. Та й сьогодні місцеві можновладці, позбавлені національного імунітету, намагаються походження українських міст пов'язати з імперським синдромом в Україні. Але це справа окремого розгляду. В козацькій історії приймалось лише те, що сприяло взаєминам з Росією, спільній боротьбі народів «слов'янського кореня» за національне й соціальне визволення. Упередженість поширювалась навіть на проблеми культури і мистецтва Запорозької Січі. Більшість козацьких ПОЛКОВОДЦІВ і державників оголошгува- ЛИСЯ «найманцями інших держав, зрадниками народних інтересів, лише один Б. Хмельницький залишався одиноко позитивною постаттю на ГЛІ СВОЇХ вирішальну роль відіграла позиція перності, патріотизму, героїзму стали трьох соратників -- Кривоноса, Богуна, шого секретаря ЦК КПУ П.Ю. Шелеста, найприваблитиши ми в творчості пароду РТеч ая, 1! то завдяки об'єдна а У окремого його оточення, яке обережно, в60--70роках,яб сказав, воли ширились політичній уп) 1654 року але однозначно поривало з ілюзорною прямопропорціонально зусиллям тодіш- Щ ДІШНІМ секретар обкому, -- пишо теорією злиття націй в оду етнічну ньої ідеологічної кон'тонктури Чавіть дог УАМИЦЯ І соратниця М. Киценка Оле-спільність. ідеологічний монстр розварозробку тематико»експозиційних на Михайлівна Апанович, -- авершувся мовався, позбавлений поступального планів Хортицького заповідника, що, до Суслова, який завжди бут наповние- ний якоюсь хворобливою ненавистю до козацтва. За його вказівкою в Москві -: Дружиніна, а в Києві -- Котляр спекли «вбивчу» рецензію на книжку Киценка «Хортиця в герошщі і легендах», Цей автор-біофлюгер пише в Українському "сторичному журналі Мо І, 1973, -- с. 139: «Головна вада книжки М. Киценка -- однобічне висвітлення стосунків Запорожжя з Росією. Створюється хибне враження, нібито російський уряд тільки пригнчував і НнИЩщиВ козацтво» Їх більше цікавили діяння Киценка, а не книжка. Киценко національною ідеєю « пробуджував величезний пласт духовної пам яті народу, ятрив у зболілій душі українця гордість за свою землю її трагічну, але велику історію. Все це підривало постулат «сСовєтскій народ -- етнічєскає єдінство». Всупереч офіційним тодішнім колам Киценко шукав підтримки в освічених, патріотично настроєних сучасників. Він був у тісних творчих стосунках з ба- привабливим І змістовнішим: Лебединою піснею його була справа відродження традицій запорозького козацтва, утвердження легендарної Хортиці Державним заповідником, що мало гербове значення для українців Усього СВІТУ. Спогадами про Миколу Киценка ділиться перший директор Історико-культурного заповідника запорозького козацтва на о. Хор-й тиця Арнольд Сокульський к. гатьма, особливо йому подобалась могутня, наповнена філософською думкою, народна по суті 1 формі поезія молодого Івана Драча, музичний інтелект Сергія Козака, прекрасне виконання української пісні Миколою Кондратюком. Гворчість найяскравішого запорізького поета Миколи Лиходіда Ще за життя Киценка з-під пера Олеся Гончара з'являється чудова повість «Український степ». Повість про двох друзів -- Миколу Киценка 1 Степана Кириченка -- сильно роздратувала місцеву партноменклатуру, вони й вирішили відправити М. Киценка на пенсію. 3. .1 ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ Найприкметнішою ознакою особистості М. Киценка була любов до рідної землі, до селян, що своєю хліборобською працею рятують людський рід. Це був основний орієнтир його діянь, його позиції. Вирішуючи питання педагогічного чи медичного училища, він не забував передусім, що там сільські діти. До працівників Запорізького зелентресту ставився підкреслено шанобливо - вони прикрашають землю, доглядають запорозький дуб -- гордість 1 честь Запорозького краю. Які б питання не вирішував, а все запитував, а як це на селі зрозуміють, що скаже село "пколи не забудеться поведінка М Киценка, коли партноменклатура організувала на Хортиці шалене «будівництво», ніби намагалася випередити час, щоб остаточно знищити козацьку велич Хортиці. Тоді, пе зважаючи на опір М. Киценка 1 розуміюче ло тього ставлення тодишнього голови облвиконкому М. Хорунжого, секретар обкому Всеволожський, ніби добиваю ЧИ ОСООХ, СВОЇМИ розпорядженнями дозволяв свавілля на Хортиці. Цеп «сек ретар-прішєлєц» дозволив будівництво - п'ю лии пи || діянь чи шьньй | "Щ. Рьо Ру то йо чо лу ву ОД 8 що ву я ьша і ' вч і-й 5 і про ча че і) чо У ?гГП7 я Уг"Р У з чі ід А

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин