Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №31 за 1997 рік
Слово Просвіти, №31 за 1997 рік
п
жом
блово ПРОСВІТИ
Ж льної КОМСОмМОЛьЬСЬКО |! ШКОЛИ» "а чі -
ських об єктах МХП ст. Адирек гор
єї ШКОЛИ - мьота спочатку зніс бОуль- Ії
зером ЦІ ) кріплення, а потім тут А |
торудиилии ОО СКТО ДОМ О КОМСОМОЛЬЦІВ І комсомолок яким в народі відразу ох зєстили нецен урними епітетами НЕ шаконнс ОУДІВНИЦТВО На хортиці ВОЛІ керівники ВЄЛИКИХ ВПЛИВОВИХ ПІДприємс ти, вели недоречно, незграбно, а головне г! без потреби | |е запоріаький гитаномагнієвий комОінат (Галкін), Запоріжсталь» (|ЮпкоЇ! Феросплавний (Бойщов), «ЗапоріжтрансФорматор» (Гванов), Індустріальний інститут (Потебня) «Дніпроспецсталь» (Єльцов), Запоріжзалі зобетон (Передерій) гри останні відзначились Ох орливим хижацтвом, споруджуючи «злачниє места», знищували прекрасні хортицькі урочища Навіть заміську віллу обкому Всевохожський збудував поблизу балки Музичної, правда, дача була закамуфхьована під вивіскою «Ордєна Лєніна спортівноє общєство «Днамо»,
Не можна замовчати и те, що й сьогодні подібне має місце на Хортиці. Недавно тут була знесена група стародавніх курганів, зрубаний дубовий хрест, встановлений в 1993 році, можна також тд виглядом археологічних досліджень знищити культурні шари козацтва ХУЇ-ХМПІ ст. і, незаконсервувавши, не музеєфікувавши, - кинути все на руйнацію дощам 1 вітрам. Все можливо
Пригадується, як перший Кошовий відроджуваного козацтва в краї Володимир Мельник спромігся із Західної України добути 1000 м. куб. лісу (600 дуба 1 400 хвої) | що, його вже в 1994 році не стало. Подейкують, чи то пішов на дачі начальству, чи то пропили. А мала бути з того дуба козацька січова Церква Пресвятої Богородиці -- Покрови козацької. Взагалі, у мене складалося уявлення, що деструктивні 1 уявно конструктивт сили на Запоріжжі змагаються в руйнуванні легендарної Хортиці.
Нагадаю епізод, що характеризує постать М. Киценка. Було це влітку 1973 року. Відвідавши Кам'янську Січ |с. Республіканець Херсонської області), Микола Петрович був шокований баченим: зі сходу аж до горизонту плесо Каховського водосховища, ясне сонце скрадало застійну, гниючу поверхню величезного рукотворного «моря», ана мисі, утвореному річкою Кам'янкою 1 правим річищем Дніпра, покоїлись рештки Кам'янської Січі (1709--17ЇЇ, 1/28--1734), Супроти залишків Січі -- мальовнича гора Путач, а з напольного боку чудове урочище Отаманка, на північ від Січі чудом збереглися рештки козацького кладовища з величезним вапняковим хрестом на могилі славного й Оезстрашного Кошового Костя Горменка І|Головко,|
Минала середина літа. Трави - чебрець, деревій, звіробій 1 ще щось -- наповнювали навколишній простор козацького кладовища духмяною праною. Кущі шипшини, поодинокі дикі груші, корсткий типчак, що хрустів під ногами, -- все це дихало, звучало, віяло...
| уявіть собі, читачу, іншу ідилію. Навколо цього клаптика святої козацької землі -- звалища сміття, викинутого "Олишнього сільгоспреманенту, бите -КЛо, всякий непотріб. На надмогильному хресті Кошового К. Гордієнка ми не змогли розібрати ні тексту епітафії, НІ козацької арматури, які ще Яворниць- КИЙ застав цілими і доніс до нас. По тресту палили з рушниць, іншої ЗБрої, МІТИ з Мурманська, котрі тут відпочивали Щороку, колупали його хто чим МІГ Мовчки стояв Микола Петрович перед МОГИЛОЮ великого Кошового Ми теж відчули шяковіСтьЬ Перед побаченим, кар-
КА себе за безпомічність, нерішучість - Знаєте козаки, -- тихо промовив Микола Петрович, -- романтизм інколи приводить ло недисциплінованості Ч"ашональцої ідеї, люди перестають бут и самокритичними а без цього який МИ вроді двісті років пройшло, а тепер "Є Це знищу! гься Муляє декому око |! погодні козацька Січ. Колись тут про-ями Бійська запорозьк
-
а сни РР
шував найбільше тут Головко-Гордієнко,
хесь тут поховані інші кошові отамани Яким Богулти, Василь Дорофеїв, Григорій Яковенко, Петро Сорочинський й!
шнаєте, тут не раз бував Пилип Орлик, ще до того, як обрали його гетьманом Освічений був чех, не страждав держанп пицьким дальтошамом, розпізнав у центрі Європи той храм вом, яким була Січ, по демократію, республіканські форми управління -- мав намір все це черенести на всіо козацьку Україну
Гак і не знагюо, читав микола Петро- ВИМ У ті часи Конституціо, написану за авданням козацтва п Орликом (17/10 р)? Однак акценти розставляв точно 1 однозначно
На Запоріжжі є немало людей, ЯКІ пам'ятають його слово, особливо коливіІН починав про Хортицюо, розповідав годинами
Слухаєші ловиш себе на ДУМЦІ, ДІЙСНО, є щось у Хортиці вічне і незнищенне. Фізики і геологи вважають, що тут у гранітну масу Хортиці сходяться силові мни планети, їх вбирають високоенергетичні докембрійські граніти, з яких утворена Хортиця. Не дивно, що тут, де зливався предковічний український степ з найдавнішими геологічними породами Землі, зростали такі лицарі-козаки, ЯКІ насамперед готові були віддати життя за цю землю. Вчені кажуть, що на Хортиці є дуже активні енергетичні зони, як позитивні, так 1 негативні. Останні екранізуються великою масою води верхнього б'єфу через греблю Дніпрогесу ії пронизують Хортицю по діагоналі.
Так чи не так, а М. Киценко нерідко зізнавався, що все відчуває: Хортиця -- космічний азонатор, походжу по ній, і серце заспокоюється, в голові світлішає...
Пригадуються інші думки, висловлені П. Ю. Шелестом в останньому його одкровенні: «...Дане судими будете», що вийшла після його смерті на чужині, зокрема там ішлося: «Рассматривал вопрось, связанньие с созданиєм зтнографического музея Украйнь, а также мемориала в честь Запорожской Сечи на о. Хортица. Все зто крайне нужно для историй нашого народа, для поколения, для воспитания патриотических чувств. Очень плохо, что некоторье украйнцьг не знают историй своего народа и не хотят делать ничего по увековечению культурьїі, бьгта и борьбьюо своего народа». Правильні слова -- пророцтво, обернуте в майбутнє Бо 1 досі власні біомутанти, біофлюгери, манкурти і яничари переступають через нас, прямують до Хортицького дубового хреста, звалюють його 1 спалюють, а всохлий запорозький дуб повільно розвалюється під власною вагою, під ненависним, отруйним каїновим поглядом. І годі нашим мрійникам вірити, що мітингтовоОю «демократією» і парламентською демагогією вдасться врятувати українську державність, увійти до сучасних цивілізацій. Ні ж бо, аби вижити і вистояти, необхідно захищати головне землю, мову, духовність
«Віслюків 1 вчених -- на середину», вигукнув Наполеон під Час єгипетського походу, коли його військо почали оточувати війська противника. Славетний полководець вмить вибрав альтернативу. Нам би так. Нам би всім разом протистояти варварству та взяти національну ідею всередину нашого руху, як це заповідали такі, як М Киценко
Весна 1981 року була для нього останньою, 10 травня на своїй садибній ДІЛЯНЦІ ВІН повільно опустився долу, охопив рідну землю востаннє І затих
На фасадній СТІНІ Хортицького музею, з іріціативи иогОо друзів, встановлено меморіальну дошку М. ТП. Киценку, ана дого могилі покладені два гранітні валуни з Хортиці, через ята пророст ав дудрок, виведений від запорозького дуба. Через рік-два кащшова ручиця потам зрізала том дубок, та живі корені! дали нови, кущистий пагій, и рр СУК яко предковічному, що покину в зо! ку земмо услід за своїм покровителем
Арнольд СОКУЛЬС ЬКИЙ,
заступник голови Запорізького облас-
го об єднання товариства є Просвіта» є ім. Тараса Шевченка
ПОСТ ЯЧ9
Міитамим коала, письшемни м 1 жирнамот АШако - ла Аитвим фожа ме один десяток між роодляє «оІзалськіу тему б очаший лятсратжум У /99У році 7 видавлчицтж ві с Хесемка» вийшла шого ловбість-всю а Ст/иуми лалота їх біидзмачена МЖАату мою тремаєю сем Олени Учачки /7 /995 лош видавництво
«ЖЙшчо (еричолиль / битамо шого «Поні бом» У бидавчицт ві «Український письшенниюко лежижь лмототоблена до дики повість чьфбогутнам дух Ша - зетшио | алемький суишвок з щи побісти, акий маш полонуємо цвам нацшамх читачів. є мламогом до пісна лло Мана Шазелу жа до дими, авторство «кої лриимисується слабетному гетьманобі
(я пубикація -- дедоют нашої нової пудйшки
«Розкажи мені, Кобза/ицю», аку постиїно вестиме
лисьшенних І кода .Щикола Мижваин
На тому березі, якраз навпроти рибалки розіклали вогнище, вогонь шугав у небо і мінливі відблиски його творили на знервованій течії ріки щось подібне на кількабанний храм. Бані весь час мінялись місцями, то розсипаючись на безліч золотих скалок, то знову збираючись докупи.
-- Мій собор, -- мовив глухо, гетьман,
огу
мерзлякувато кутаючись у кирею -- Алеякий? ми,густообсадив рідну землю з краю в край. ТГрощький у Чернгові? Великий Микола, Ус- А ще як поталанить здійснити задумане! пенський, Богоявленський, Вознесенський у "Господи милосердний, -- молився. -- Зміни Києві? Преображенський у Мгарському монассвій гнів на милість, допоможи нам скинути тирі? Вознесенський у Переяславі? ненависне московське ярмо Якщо сьогодні
Вухо вловило ледь чутний шелест у не підняти Україну, то завтра шакали мосверболозах Від крайньої верби «відклеївся» ковські, турецькі, польські доберуться до її Дем'ян, дав знак рукою, нічого, мовляв, серця» загрозливого. Небавом почувся старечий кашель, стогін, зітхання, тенькання накручуваної на кілочок струни Кобзар! Встав з поваленої верби 1, намагаючись якомога тихіше ступати, пішов на таке рідне серцю тенькання
Справді кобзар "Торбину під себе гідмостив, поруч ліжбище з торішнього очерету Збавляс, вочевидь, тут ночі божий чоловік. Що ж це він, приграючи, наспівує у довгі, запорозькі вуса" Зупинився нагло, мов нахромився на стрілу, -- про нього, Івана Мазепу кобзарева пісня! Про нього та фастівського полковника Семена Палія.
Всі покою щире прагнуть, А не один гуж всі тягнуть; Той направо, той наліво -- А все браття: то-то диво! Немаш любви, немаш згоди, Од Жовтої взявши Води; През незгоду всі пропали, Самі себе звоювали.
Ей, братища, пора знати, Що не всім нам тановати, Не всім дано всеє знати
І речами керовати!
На корабель поглядімо, Много людей полічімо: Однак стирник сам керує, Весь корабель управує!
«Пише та пише та гетьман Мазепа Та до Палія листи
«Ой прибудь, прибудь, Палію Семене, Та на банкет до мене...»
Пчулка бідна матку має Гоної послухає!., Зжалься, Боже, України, Бо не в купі має сини! Єден живе із погани, Кличе: Сюда, атамани! Ідем матки ратовати, Не даймо 1й погибати!
Ой вже Семен, ой вже Палієнко На подвір'я в'жджає
А там його вельможчний Мазепа Вином з медом напуває
Ой вже Семен, ой вже Палієнко Меду-вина та й напився, Та своєму вороному коню
Та й на ериву схилився. Другий лятам за грош служит.ь,
На Вкраїні ії той тужить: -- Мати моя старенькая, Чом ти вельми слабенькая? Різно тебе розшарпали,
Кгди по Дніпр туркам дали, Весь їх фортель щоб зслабіла Г аж в конець сил не мала.
Ой як крикнув вельможний Мазепа Гей, на свої сердюки.
«Ой візьміть, візьміть Палія Семена, Та закуйте йому руки...»
А що мав робити? Допомагав Палієві і зброєю, і порохом, і свинцем. Робив спроби з ним порозумітись Чому переміг Хмельницький Бо зумів узяти в одні залізні руки владу і на Лівобережжі, ії на Правобережжі, громадив упродовж усього життя військову силу вкратнську, щоб сказати на повен голос «Сидіть і мовчіть, ляхи!» Палій же не хотів ити з «вельможним Мазепою» у спілку, марив не з 'єднаною на віки вічні Україною, а гетьманською булавою
«Вельможний Мазепа», чуєш батьку-кобзарю" -- прошепотів, розтираючи груди там, де серце, -- віддавши Палія цареві, зібрав-таки Вкраїну в один кулак, не сьогодні-завтра вдарить ним Петра під дихало і скаже еСидіть і мовчіть, москалі!»
Уже хотів було йти, коли це кобзар заграв-заспівав ИОГО думу, оту, з Кочубек ного доноса царері, під текстом якої "уда-кум згодзяв приписку «Дума гетьмана Мазепи, в которой значнос проти держави Великого Государя оказується противленіє »
Коли ж він створив цю думу? Боже, більш 111 с тридця гь років гому, під час служби п правобережного гетьмана Петра Дорошенка з надією, що рознесуть їі кобзарі
Третій Москві юж голадує,
І й впрно услугує.
Той на матку нарікає
І недолю проклинає:
-- «Мпше було не родити, Нежли в таких бідат жити! От всіх стором ворогують -- Огнем, мечем рутнують;
От всіх нема зичливости, Ані слушной учтивости, Мужиками називають,
А подданством нарікають. Чом ти синів не учила,
Чом од себе іт пустила!.. Ліпше було пробувати, Вкутпі лихо одбувати!
Я сам, бідний, не здолаю, Хіба тілько завалаю:
-- Ей, панове генерали, Чому єсте так оспалі?
Г ви, панство полковники, Без жодної політики -- Возьмитеся всі за руки,
Не допустить горькой муки
турецьког | московського У країнами, як Мат та б іро МпОСИЛТИ ЗОНИ колись Богданові утшпрерсали Н о ЦИ ен м льш ПТБОООНТЬНУ І почув Господь його молитви -- співають уте врагов, муте бити
Самопали мабивайтіє, Острих шабель добувайте, А за віру гоч умріте
Г вольностей бороніте! Пехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!
кобзарі на обох берегах Дніпра думу Івана Малепи Якби він уже шчого для України пе "робив, то все одно вмиратиме з легким серцем А ще, крім пісень та дум, житимуть його собори и церком, лкими, наче обереги -
- ні
знаю вози заяневнннаннй нання ОО нні
ол з
ззеннніваненнявеи ни
- ажннннніннитеннюмни
р
ж уиненнечНИИ Й щи
шо оізнннійя! 8-5 - ке --іа б-зви рака ьо ота тю яйшноя доро ня Кн сонній
с чалріджнчий інн
щі г . динь ції и нь, -- Пьі-й 1 вчалюьнойнйх й . ' нь ; РРУТРИИЧ Р На іони ЛЗРДИЮ
п он
т и
СПО он 0
Риб
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
