Про6читання · с. 7сторінка оригіналу ↗
Не шукай життєпис українця в дермантиновій теці. Крокуй дорогами Вкраїни… І читай життєпис українця. Микола Василенко
Слово Просвіти, №31 за 2005 рік
Якось недавно натрапив у пресі на повідомлення, що журі Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги винесло ухвалу для розгляду на здобуття Премії–2005 року ряд творів, у т. ч. і книжку поезій Миколи Василенка “Архітектура планиди” (Київ—Херсон. Просвіта. — 2004). Оскільки наклад збірки мізерний (500 прим.), варто дещо ширше поінформувати читачів не так про достоїнства поетичних строф автора (хоч і це важливо), а бодай схематично окреслити тернистий шлях митця, який уперто й незламно йшов до усвідомлення української національної ідеї: “Скрутили йому руки, / Голодом очі виїли. / А він про єдине: / — Хай живе Україна!” Власне, це є оте засадничо-звитяжне “потужне світло відродження, що повертає людині Батьківщину”, а воднораз наведене гасло визначає творче кредо поета, коли відкривається незвіданий шлях буття. Пам’ятаймо, що йдеться про зросійщену Херсонщину, де народився М. Василенко. Переживши колективізацію і страхітливий голод 1932—33 рр., він зазнав підступної комуно-більшовицької корозії. На початку 1943 року німці вивезли його на примусові роботи до Німеччини. Працював на заводі, де близько зійшовся з добрими і свідомими земляками-галичанами, такими ж нетягами, як і сам. Діставав від них книжки Дмитра
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
