Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про6читання · с. 7сторінка оригіналу ↗

ЖИТТЄПИС УКРАЇНЦЯ

Слово Просвіти, №31 за 2005 рік

должен бить ізолірован от совєтского общєства”. Дали йому 10 років виправно-трудових таборів і спровадили на Крайню Північ добувати вугілля у сумнозвісній Інті, де 99 плаче, а 1 співає. “Рубаю камінь, скелю б’ю міцну — До себе кличе мати Україна”, — писав поет у неволі. Познайомилися ми з Миколою Олександровичем у тій же Інті, на ОЛП-2 мінерального спецтабору. За давністю літ уже не пригадаю, хто нас звів — Дмитро Паламарчук чи Андрій Хименко, нині знані літератори. Однак образ степовика з півдня України досі не забувся. Меткий і жвавий юнак худорлявої статури, з відкритим обличчям і зірким поглядом, він вабив до себе стійкістю та безкомпромісністю. Я під ту пору потайки від наглядачів писав на клаптях паперу з-під амоналу роман “Голгота”, який треба було пощастило. Він мав змогу й далі формувати свій світогляд національного патріота й українського поета за колючим дротом під безпосереднім впливом непересічних творчих особистостей, відомих сьогодні усій Україні, таких, як Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук, Іван Лук’яненко (Іван Савич), Микола Соколовський (Сарма), Андрій Хименко (Химко), Григорій Полянкер, Михайло Хорунжий. Визначні майстри українського слова, вони по-справжньому прилучили Миколу Олександровича до красного письменства й глибокого усвідомлення національної ідеї, щоб “міг невтомно і несхитно з народом рівно йти”. Як колишній в’язень, Микола Василенко, опинившись 1955 року у “великій зоні”, надто важко торував шлях у житті і в літературі. Адже треба було заробляти на хліб на-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин