Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і стиль · с. 9сторінка оригіналу ↗

БІЛЬШ-МЕНШ СТАБІЛЬНИЙ РІВЕНЬ

Слово Просвіти, №31 за 2005 рік

Директор Будинку ветеранів сцени зі мною спілкуватися не схотів. Тож довелося тривожити Спілку театральних діячів, котра, на чолі з Лесем Степановичем Танюком, опікується мешканцями Пущі Водиці. Кого ж було ще розпитувати... — Нещодавно я відвідала Будинок ветеранів сцени в Пущі Водиці. Скажіть, як Ви оцінили б обслуговування його мешканців — скажімо, за п’яти бальною системою? — За п’ятибальною системою важко оцінити... Це будинок, який спорудила Спілка. Оскільки нас було позбавлено всіх спілчанських комбінатів, то сьогодні навзаєм маємо невеличку дотацію від держави. На жаль, це третина того, що потрібно стареньким акторам. Але навіть цю третину держава розподіляє дуже нерівно мірно. Спочатку видає якусь дещицю, а потім “наздоганяє” борги. Ніби в першій половині року люди менше хочуть їсти... Але ми про них дбаємо і тримаємо на плаву. Нещодавно помер актор, котрий працював із великим Мейєрхольдом, і скульптор Штефа, котрому минув 104 ий. Словом, це ветерани, перед котрими ми в боргу. Метраж помешкання маленький: шість чи сім метрів. Але все таки кожен актор має власну кімнатку, телевізор і можливість телефонувати. Також, крім повного пансіону, вони одержують маленьку пенсію. Проблема в обслузі. Фактично персонал мав би одержувати зарплату від держави. Але, на жаль... Був час, коли люди нічого не отримували. Гроші йшли через Міністерство культури і були заморожені. Словом, що тут казати... Нас супроводжували перманентні кризи. Але повторюю: нам удавалося зберегти більш менш стабільний рівень. Ми приїжджаємо, влаштовуємо концерти, фільми демонструє РОЗМОВА ПРО ВАЖЛИВЕ мо... Минулого року подарували рояль. А якісь самодіяльні речі вони самі люблять влаштовувати на свята. Ці старенькі люди охоче грають на Новий рік Діда Мороза і Снігуроньку... — Ідилія... — Але довго вона тривати не може. Держава вдає, що “національна спілка” її не цікавить. — Очевидно, це одне із завдань творчих спілок — опікуватися старістю... — Жодна зі спілок, крім Спілки театральних діячів, не має будинку для митців похилого віку. Намагаються допомагати в інший спосіб. Мають будинки відпочинку, “кіношники” дбають про вищі пенсії. Але якось воно виходить, що хоч наша Спілка втричі більша, ніж Спілка композиторів, але грошей від держави ми одержуємо на третину менше... Де справедливість? — А взагалі, чи не було ідеї створити щось спільне для всіх митців у всеукраїнському мас штабі? Розрахувати кошторис...Чи це щось зі сфери фантазій? — Уже й рахували... Тільки грошей немає звідки взяти... Але є мотивація порушити питання. Творчі люди мають дуже тонку психіку, їм не вижити без підтримки в цих житейських джунглях... Якби я не додзвонилася до Леся Степановича — знаєте, літо, пора відпусток, — то можна було б звернутися до його заступника — пані Раїси Недашківської... Але що тут думати гадати? Потривожу і її... — Пані Раю, чого це Вам забаглося скуштувати чиновницького хліба? — Чого я пішла до Спілки театральних діячів? А щоб ухвалили закон про меценатство. Він нам потрібен як повітря. Мені часто телефонують і просять допомоги. Тай ще так наївно, мовляв, знайдіть спонсорів... А як я їх знайду, коли вони втікають? Не хочуть наші спонсори, навіть найбагатші, платити подвійну ціну. Себто, дарувати, та ще й платити державі за це податок. І, знаєте, я їх розумію... ЛІРИЧНА ОПОЗИЦІЯ Поминали Маренникова. Актор покинув світ на 97 му році життя. Його творча біографія перетиналася із творчістю таких корифеїв театру, як Таїров і Мейєрхольд. Інформація про непростий характер митця випливала з емоційного підтексту прощальних слів колег. Люди театру пафосні й полум’яні... Вони й тут лишилися на підмостках. Декламували Пушкіна — про “смену поколенья”... Слава Богу, усе це без дешевих сентиментів... Усі старенькі — російськомовні. Жодної української фрази з їхніх уст не почула. Хіба що окремі слова. “У у у, вражина, — любив звертатися до кухарки покійний Маренников. — Настоящая хохлу шечка...” Мабуть, воно й справді ці “хохлушечки” такі добрі, чистенькі, тривожні... Слізлива поволока, м’які повні руки і білосніжний поділ, у котрому по вінця борщу, пампушок і дітлахів... Для всіх. На поминках заплакала тільки Тамара Михайлівна. Потім вона соромилась і шпетила себе за нестриманість. А я знову подумала про вплив керівної роботи на характер... З ветеранами сцени спілкувалася Уляна ГЛІБЧУК z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин