З блокнота письменника · с. 10сторінка оригіналу ↗
Благаю Господа дарувати пінгвінам голову і тіло, як у людей, і ощасливити їх душами — безсмертними, але невеликого розміру. А. Франс, “Острів пінгвінів” (1908) ТАЛАНТ У КРАЇНІ ПІНГВІНІВ
Слово Просвіти, №31 за 2005 рік
неприродним, але кожний таланту певному сенсі становить відхилення від норми. Дуже пересічний Дмитро з “Невеличкої драми” (1930), не злий і не добрий, так органічно вріс в ідеологію “країни пінгвінів”, що від щирого серця формулює її центральну догму: “Я думаю, що генії зараз непотрібні”. Це — правда: у тій країні, яка стала долею Підмогильного, письменник не мав жодних шансів. Писав не за пролеткультівським статутом. А зустрівши його “пророків”, траплялося, переходив на інший бік вулиці. Товаришував “не з ти ми”, а за найкращого друга мав Євгена Плужника. У романі “Місто” (1927) поет Вигорський — літературний двійник Є. Плужника і водночас речник В. Підмогильного — пояснює: “Я — сумне явище. На межі двох діб неминуче з’являються люди, що зависають якраз на грані, звідки видно далеко назад і ще далі вперед. Отже, вони слабують на хворобу, якої люди жодної партії ніколи не прощають, — на гостроту зору”. Психіатри послуговуються терміном “моральна ідіотія”. Ідеться про людей, які чинять підлоту не тому, що через обставини не можуть від неї утриматися, а тому, що органічно не відчувають різниці між добром і злом. Тоталітарні режими культивують моральних ідіотів. Так, як гарні хазяї вирощують свиней, огидних у своїй калорійній досконалості. “Генії” такого штибу нікому не вибачають таланту, бо, як меланхолійно сказав ще один ге
Валер’ян Підмогильний роблять “пінгвіни”), або доцільне — неминучим, і це вибір талантів. Маємо можливість уникнути вибору, покладаючись на фатум. В останніх творах В. Підмогильного бачимо проблиски саме такої позиції, але разом із тим автор звідкілясь збоку начебто дивиться на себе і розмірковує, чи не стане таке світобачення спробою дешево відкупитися від маленьких пінгві нячих душ.
ГОРИЗОНТИ
У літературі термін “епігонство” засвідчує бездарне копію мо, любовні сцени в “Невеличкій драмі” інкрустуються розлогими екскурсами в біологічну хімію (!). Тримаючи в обіймах Марту, розумну і щиру дівчину, медінститутський професор Славенко торочить їй про білки та нуклеопротеїди, а вона — закохана до нестями — радісно слухає. Один Бог знає, як виникають такі збіги, але… Десь у шухляді маю доцентський диплом із біохімії; можу засвідчити, що нуклеопротеїди є однією із провідних сполук у функціонуванні живої клітини. За життя Підмогильного про них не було відомо майже нічого, але письменник вибрав саме цей із кількох сотень “кучерявих” біохімічних термінів… Читаючи “Невеличку драму”, не лишайте без уваги заголовки окремих розділів: “Свійський Отелло”, “О, баядерко, я тобою сп’янів!” і навіть “Четверо в одній кімнаті, крім дівчини” (див. твори Дж. К. Джерома). Махортрест, у якому працює Марта, уособлює цілу “країну пінгвінів”, а Підмогильному не бракує сатиричних фарб для її зображення. Спробуй те визначити жанр, у якому написано цей твір: комедія, драма, трагедія? Я не знаю. Не важко зрозуміти, які риси своїх героїв письменник уважає ницими, та назагал він не має схильності до однозначних оцінок і публіцистичного гарячкування. Чим нагадує симпатичного Льову з тієї ж “Невеличкої драми”: “З нього виробився лагідний аскет, що зрозумів життя і простив лю
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
