Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · с. 11сторінка оригіналу ↗

Гуцульщина — край, багатий на народні промисли. Кожен із нас зачаровується косівською керамікою, пістинськими верета ми, шешорськими рушниками, космацькими писанками. Але один із тих промислів особливо причаровує, бо повертає нас у дитинство. Ідеться про сирну іграшку.

Слово Просвіти, №31 за 2005 рік

КАРТИНКА З НАТУРИ Косівський ярма рок. На столику кошик із кониками, а поряд, на рушнику, пасеться отара баранчиків. Збоку гарцюють коники з бербеничками, з гуцулом, гуцулкою, лошатками. Юрмляться діточки, лунає веселий сміх. Малі купують собі півника, якого осідлало маленьке курчатко, качечку з каченятами. Дорослі також із цікавістю роздивляються сирні скульптурки. Не минається давній пастуший промисел, відроджується. На Великдень кошик без розмальовано го сирного коника чи баранчика — не кошик... Весільне рай деревце вбирають сирними колачиками. Ав селі Річка в одному із барів до пива подають фігурки маленьких сирних коників, баранчиків. “Йой, які файні, які красні, а ще й смачні — наші гуцули здібні, до всього дотепні”, — хвалиться пан Іван, власник бару. Розпитую в нього, хто в селі виробляє баранчики, а він доброзичливо оповідає про знаних майстринь: Параску Пітеляк, Ганну Пітеляк, Марію Грипиняк, Марію Кіщук, Катерину Пітеляк. Із Снідавки — Ганну Шатрук, Параску Копчук, Ганну Кіщук. Сирна іграшка побутує на Гуцульщині в Косівському та Верховинському районах Івано Франківської області і, частково, на Закарпатті. Осередками ліплення скульптурок із сиру на Косівщині є не тільки села Річка та Снідавка, а й села Брустори, Шешори, Космач. Вироби із сиру виготовляють також у високогірних селах Верховинського району — у Головах, За могорові й на Закарпатті, у районі селища Рахова, а також на полонинах, що прилягають до села Чорна Тиса. За переказами інформаторів та за етнографічними джерелами, сирні вироби — фігурки баранчиків, коней, оленів відомі з кінця XIX ст. Про сирні скульптурки писали відомі дослідники Гуцульщини — В. Шухевич, М. Домашев ський, Л. Вангжинович, З. Сагайдачна, Д. Гоберман, О. Чар новський, О. Соломченко, М. Базак, О. Найдеа, Л. Герус. Згідно з монографією В. Шухевича “Гуцульщина”, баранчики зі свіжого сиру робили чоловіки пастухи. “У вільних та догідних хвилях роблять пастухи баранчики, з овечого сиру, який мусить трохи застоятися — прикиснути, аж потім розварюють його в жентиці; від того стає сир добрий до виробління — податний як віск, і держиться купи; баранчики чи що друге, зроблене з такого сиру, кидають у розтоплене масло, де сир стає гладкий і жовтий”. Ще з сиру вівчарі в поло нині робили колачі, колачики, фірмаки. “В подібний спосіб роблять і сирні виписані фірма ки; до того мають дерев’яні фірми, в які наб’ють сиру, роз вареного у сироватці; як сир за стигне, то приймає вид форми. Хто не має дерев’яної форми, той сплеще паляничку з розвареного сиру і пише по ній хрести, викра вуючи їх ножем, або загостреним патиком”. В. Шухевич згадує про те, що пастухи багато наробляють маленьких колачиків, які навішують у два три ряди “довкола ременя” і роздаровують їх дома, особливо дівчатам, а дівчата навішують колачики попід образи та співають полонинку. Пішли вівці в полонинку, лиш єгнєта бліют. Ба що ж наші вівчерики в полонині діют? Майстриня сирної іграшки Параска Пітеляк з онукою із с. Річка Косівського району Івано/ Франківської області. Світлина 1982 року Ба що діют, ба що діют, ци не ватагуют? Поробє нам колачики, та й нам подаруют. Сирні колачики продовжують виробляти й нині. Баранчики виготовляють виключно жінки, на відміну від тих часів, що описує В. Шухевич. Крім цього, важливою зміною є те, що тепер виробляють сирні фігурки не з овечого, а з коров’ячого сиру, і не в полонинах, а вдома. Сирні вироби поширені в гірських районах сусідніх країн — Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Появу сирних скульптурок дослідники М. Комаровська та Л. Венгжинович пов’язують із запровадженням відгінного вівчарства. Виготовлення і декоративне оздоблення польської, угорської та румунської сирної пластики відрізняється від української, насамперед оздобленням поверхні скульптурок. У гуцульських майстрів фігурки гладенькі, а в польських та словацьких витиснені й імітують пір’я, вовну, крила та інші ознаки тварин. Фігурки теж оздоблені орнаментальними композиціями, соляр ними та рослинними узорами. Спільним для сирної пластики цих країн є її культове походження. У слов’ян був культ тварин, тому скульптурки коней, баранчиків — це, по суті, релікти їх архаїчних, світоглядних уявлень і вірувань. Сирні фігурки побутували й побутують ще в гірських місцевостях Алтаю. Алтайські сирні скульптурки вирізали із сиру тільки чоловіки, ставили їх біля цілющих джерел і на жертовниках, гірських перевалах як дари духам — господарям цих місцевостей. “Вони розглядалися як своєрідне підношення духам гір і господарю звірів даної місцевості”. Майстриня сирної іграшки Марія Матійчук Сирна іграшка Марії Матійчук “Курочка” ВИГОТОВЛЕННЯ СИРНИХ СКУЛЬПТУРОК Виробляють баранчики в хат чині “правачці” або літній кухні, коло печі, на “шпаргаті”. Для цього потрібно мати кітлик (казанок) на окріп, миску на вироблений сир, меншу миску на відрізані шматочки сиру, два три дерев’яні круги чи дощечки. Одну дві дерев’яні ложки, ніж, поличку дерев’яну з перекладинами для просушування виготовлених баранчиків, відро на сировицю, дві пляшечки з фарбою, палички для розпису. Сир для баранчиків виготовляють так: “У відро відстояного молока, з якого зібрано сметану (бо як не зібрати сметани, то баранчики будуть “стрепіхаті”)”, — розповідає майстриня Ганна Кіщук із села Снідавка Косівського р ну Івано Франківської обл., — укидають од ну ложку “глєгу” і ставлять на скисання”. “Глєг” — порошок, який утворився при висушуванні шлуночка молочного теляти чи ягняти (дво , читиритижневого), попередньо наповненого розчином молока і солі. Заглєчене молоко стає густим, його розмішують і залишають на кілька годин у теплі коло печі — відстоятися. Потім вибирають у марлю, аби стекла сировотка — “дзер”, а коли стече, кладуть у миску і ставлять на піч для дальшого закисання. Перед тим як виробляти баранчики, сир куштують. Для цього пускають в окріп шматочок сиру в ложці, витягують, швидко розминають, і якщо сир тримається купи, є пруг ким і “податливим як віск”, то можна робити баранчики. Перш ніж виготовляти фігурки, потрібно приготувати “сировицю”. Для цього розчиняють два три кілограми солі у трьох п’яти літрах окропу, відстоюють, проціджують через марлю, охолоджують. Виготовлені фігурки, а також окремі деталі кілька разів опускають в окріп і сировицю на “загартоване”. Що насиченіший розчин солі, то довше зберігатиметься скульптурка. МАЙСТЕР-КЛАС Окремі майстри лишають фігурки в сировиці на дві години: “на постій”, “на витримане”. З “постою” готові вироби кладуть на драбинку для висихання. Процес ліплення фігурок має свою відпрацьовану послідовність. Стаючи до ліплення, майстриня ретельно миє руки милом, потім споліскує в сироватці, бере ніж, нарізає на дерев’яному крузі відповідної величини шматочок сиру й опускає його в ложці в окріп. Виймає і швидко розминає його в руках, формуючи грудку, з якої швидкими, легкими рухами ліпить скульптурку. Процес ліплення відбувається за допомогою витягування окремих частин фігурки. Спочатку витягують голову й передні ноги, і ще м’яку фігурку опускають у сировицю, де форма закріплюється. Потім знов опускають в окріп і витягують хвіст і дві задні ноги. Голову, гриву і хвіст роблять насікаючи ножем. Після кожної виготовленої деталі фігурку занурюють на кілька секунд в окріп і сировицю. Майже готова скульптурка доповнюється різними деталями — упряжжю, бербеницями, гуцуликами, лошатками. Для цього зі шматочка сиру витягується довга нитка, якою швидкими рухами обплітається скульптурка. Закріплюється нитка простим вузлом. Так само виготовляються допоміжні фігурки — бербениці, гуцули, лошатка, сідло — “тарниця”. Фігурку коня складають — “спо рєджеют”, як у житті. Спочатку на коня вкладають “тарницю”, яку прив’язують “попружками” — мотуззям із сиру. З боків прив’язують або “бербениці” — бочки з бринзою, або лошатка. Часто до спини коника прилаштовують вершника — гуцула чи гуцулку. Зверху фігурки вершників убирають у традиційний кептар, капелюх “крисаню” чи хустку. Усі ці деталі обмотують тонкою сирною ниткою — “попружкою”, яку виплітають у формі кіски, тонкого валочка чи ланцюжка. Ці попружки імітують збрую коня і збагачують пластику фігурки. Різні способи прив’язування і виплітання мотуззя виявляють творчий почерк майстрині. АСОРТИМЕНТ І ХУДОЖ- НЬО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СИРНОЇ ІГРАШКИ Традиційними виробами сирної пластики є баранчики, коники, корівки, бички, цапки, зайчики, песики і рибки. Із птахів — курочки, півники, лебеді, зозулі, “оріпки, жидівські зозулі” — куріпки, качечки з каченятами. Також виробляють сюжетні скульптурки — групи скульптурок, які об’єднують у тематичні композиції — вертеп, весілля, проводи на полонину, деревце з потятами та інші. Найулюбленіші скульптурки — це фігурки коників. Вони дуже різноманітні, — зі збруєю, осідлані, з бербеницями, з гуцулом чи гуцул кою, коники з лошатками, з “потє тами” — пташками. Особливе місце серед виробів належить сирним колачикам. Вони бувають круглі й плетені. Колачики — атрибут інтер’єру. Їх нанизують на нитку під образи, на сволок, на вікна. Ними оздоблюють фігурки баранів, оленів, курочок, урізноманітнюючи форму виробів. Мистецтво сирної пластики гуцулів типологічно певною мірою повторює мистецтво глиняної та дерев’яної іграшки, але вирізняється від них своєю витонченою і пружною формою, жовтуватим забарвленням, яке створює своєрідний світлотіньовий ефект завдяки матеріалові, з якого виготовлено сирні скульптурки. Мотуззя “попружки” майстрині виробляють кожна по своєму. У формі тонкого валочка, ланцюжка, Продовження на с. 12 Село Річка. Під хатою на лаві бавляться Іванчик та Марічка. Ді% ти “пастушат”. Ранішнє сонечко ласкаво освітлює дітей, сирні фігурки баранчиків, коників, песика. Марічка по%ґаздівськи свариться з фігуркою пса, що називається Довбуш: — Довбуше, чос не дивишся за вівцями, ади, Міцька запаслася аж ко% ло смерек. Іди заверни, бо вовк ухопит. Міцька — баранчик, виліплений умілими бабиними руками, — задер голову і радісно дивиться на сонечко, аж йому колачик зсунувся на очі. Такий файний... Іванчик узяв коника і тягне до рота. Марічка цабанит на братчика: — Іва, потім з’їш... бавимся дальше. — Я бабку Анницю попрошу, аби виліпила мені князя і княгиню, будем бавитися у весіллє. Баба Анничка любит мене і виліпе ціле весіллє: і церкву, і панотця, дружбів і дружок... А я скоро виросту і навчуся вироблєти сирні забавки. Я вже вмію сплескати колачик, потєтко зробити... Сирна іграшка Ганни Кіщук “Весільний колачик” СИРНА ПЛАСТИКА ГУЦУЛЬЩИНИ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин