Спадщина · с. 12сторінка оригіналу ↗
СИРНА ПЛАСТИКА ГУЦУЛЬЩИНИ
Слово Просвіти, №31 за 2005 рік
Продовження. Поч. на с. 11
кіски, якою майстерно оплітають фігурки. Це прикрашає їх, збагачує силует і надає пластичності. Як доповнення до пластичного декору застосовують мальовані “цятки”, “рисочки”, розетки — “косиці”, “галузки”, “підківки”, “кривульки”, “хрести”. Ці елементи виконують зеленою, червоною й синьою фарбами (харчовими барвниками, до яких додають горілку або спирт) за допомогою заструганої тоненької палички. Орнаментом укривають лише окремі частини фігурок — боки, спину, голову, одяг вершника. Техніку виконання складають прості орнаментальні мотиви. Це переважно “зубці”, “кривуля”, “ружа”, “кільце”, “підківка”, “рисочки”, “цятки”, “хрести” й солярні знаки. Мальовані сирні скульптурки виготовляють “на хвалу” (у кошик на Великдень), “на покрасу” під образи, на сволок до хати, на забаву дітям і на виставки. Орнамент на сирних скульптурках має багато спільного з орнаментикою писанок, вишивання й різьблення по дереву. Виготовлення сирної пластики пов’язано зі святами. Баранчики зберігають залишки давньої символіки в обрядовості певних свят і звичаїв. Про це згадує і П. В. Шухевич. Сьогодні виготовляють і про дають баранчики перед календар ними святами — на Юрія, перед Благовіщенням, Живним четвергом, Великоднем, Провідною неділею, на Петра, Воздвиження, на відпуст, весілля й похорон. На Юрія під церквою після служби Божої й понині в селах Ко
Сирна іграшка Ганни Кіщук “Баранчик”
сівського, Верховинського р
нів роздають печені колачі й сирні баранчики, коники. Роздають як дітям, так і дорослим, аби молилися й просили Бога, щоб корови та вів ці молочні були. (Записано від Параски Юстимівни Грималюк, 1932 р. н., с. Соколівка, кут Ріпки). У Соколівці виробляють на Юрія “фір маки” — круглі палянички із сиру, виписані в “хрести”, “сонечка”, у квітки “юріївки”. У Насті Гелетюк є дерев’яний фірмак на сир з різьбленим хрестом. Позичає півсела той різьблений фірманок, аби ви тиснути красно сир на Благовіщення, Живний четвер, Великдень. (Записано від Марії Онуфріївни Їванюк, 1943 р. н., с. Соколівка, центр). Живе й досі один із найпоширеніших і найстійкіших великодніх звичаїв на Гуцульщині — “гріти діда”. Він полягав у тому, що в середу або четвер ходили діти від хати до хати й кликали під вікнами: “Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба, аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички”, на що хтось із хати відповідав: “Гріємо, гріємо, даємо”. Дітей обдаровували кукуцами — малими хлібцями, а також цукерками, сирними баранчиками, корівками й кониками. Сирні вироби ґазди купують або виробляють самі. У Брусторах, у Космачі куку цами і сирними кониками обдаровували й старших жінок, які того дня заходили до хати, вони дякували і примовляли: “Дай Боже, душам померлим Царство Небесне, а вам, ґаздинько, аби си овечки мирно покотили та й аби си ягнички починили”. Понині живе повір’я: що більше до хати на Живний четвер увій
Сирна іграшка Ганни Кіщук “Оріпка”
де дівчаток, то більший буде приплід овечок. (Записано від Марії Павлівни Габорак, 1945 р. н., с. Брустори). На Великдень до кошика чи пасківника, крім традиційної дори (паски, ковбаски, масла, писанок), для “покраси” кладуть сирні писані й прості баранчики і коники. Мешканці тих сіл, де не виробляють сирних коників, перед Великоднем купують їх у Косові, Кутах, Верховині на базарі. Після освячення дори гуцули щедро обдаровують дітей і бідних писанками, сирними баранчиками, бо вважають: що щедріше обдарують, то щедріше дадуть молока корови та вівці. Освячені мальовані баранчики й коники викладають на стіл, підвішують під сволок, під образи “для покраси”, решту роз дають дітям для забави, а діти потім ці вироби з’їдають. На обливаний понеділок у селах Річка, Снідавка і Космач дівчата обдаровують хлопців писанка ми, баранчиками й кониками, аби хлопці не дуже обливали дівчат водою (записано від Гафії Миколаївни Матійчук, 1924 р. н., с. Брустори, кут Буковець). Цей звичай зберігся з давніх
давен, існує й понині. Сирні коники як викуп побутують у селах Річка, Снідавка, Брустори, Шепіт, Космач. Важливе місце у великодній обрядовості має Провідна неділя. У багатьох гуцульських селах на могили родичів того дня зносять великодні страви й обов’язково на розстелені скатертини кладуть миску з нарізаним сиром (будз), а по краях викладають коники, баранчики. Їх дарують одне одному. Пояснюють, що сирні коники при носять у поману за померлі душі та за прости Біг, примовляючи: — На, Єленко, баранчика за Іванову душу. — Прости Біг. Прости Біг, абис те ще на той рік діждали давати! — На, Калино, коника сирінного. — Прости Біг, най вам Бог прийме за ваше здоров’я. (Записано від Параски Юрівни Андріюк, с. Соколівка, присілок Глигол).
Майстриня сирної іграшки Ганна Шатрук із с. Снідавка Косівського району Івано/ Франківської області. Світлина 1981 року
Напередодні Зелених свят також ушановували покійних родичів. На “дідівну суботу”, після освячення в церкві колачів, сиру, молока, несли частину продуктів на могили, де ними обдаровували одне одного за помин померлих. У Снідавці на цвинтарі до колачів подають ще сирінний баранчик чи коник, лише тим, у кого є вівці, і примовляють: “Щоби ваші вівці добре доїлися”. Або: “Най Бог прийме перед душі мого тата, мами чи сестри...” (Записано від Параски Павлівни Кі щук, 1923 р. н., с. Річка). Традиція ліплення сирних ко лачиків на весіллях побутує й сьогодні майже в усіх селах Косівського і Верховинського районів. Удень весілля маленькими сирними
Сирна іграшка Ганни Кіщук “Коник з тарницею”
колачиками прикрашають весільне деревце. Удень шлюбу їх прив’язують червоною волічковою ниткою до лівої руки молодих. Протягом цілого весілля ці колачики — атрибут обряду. Пошлюблені молоді обмінюються колачиками, що символізує зав’язування дівоцтва й парубоцтва. Після весілля колачики вішали під образи. У Сні давці вважають, що сирінні колачики роблять на щастя і добро, на сите, багате й довге життя молодих. Весільні сирні колачики виготовляють гладкі й білі, а також мальовані, які прикрашають орнаментом у “сердечка”, “хрестики”, “кулка”, “цятки”, “косиці”, “зубці”. Кольори традиційні — рожевий, зелений, червоний, подекуди синій. Крім мальованих, виробляють і
Сирна іграшка Марії Матійчук “Коник з гуцулом і бербеницями”
гладкі, неписані колачики. Молоді зберігають ці колачики як запоруку довгого й щасливого родинного життя.
ОСЕРЕДКИ І МАЙСТРИ СИРНОЇ ПЛАСТИКИ
Осередками ліплення скульптурок із сиру є села Річка, Снідавка, Брустори, Шешори, Космач. У кожному із цих сіл є близько десяти, а подекуди й більше майстрів, що виробляють баранчики. Так, у Брусторах мешкала майстриня Юстина Якіб’юк (1896—1969 рр.). Юстина Дмитрівна зберегла традицію ліплення із сиру, її скульптурки вражають високою майстерністю виконання. Вони маленькі, надзвичайно виразні, витончені. Кращі учениці майстрині — це її племінниця Марія Матійчук і Марія Кошевко. У селах Річка та Снідавка відомі майстрині Параска Пітеляк, Докія Хім’як, Ганна Шатрук, Параска Кі щук, Ганна Грипиняк, Ганна Пітеляк, Марія Грипиняк, Марія Кіщук, Параска Копчук. Ліплення сирних баранчиків — спільна творчість: вироби мають спільні стильові риси, що свідчить про місцевий світоглядно
художній колективізм. Питома риса сирних іграшок — їх пластичний просторо вий образ, який майстрині творять майже однаково. Вони ліплять фігурки способом витягування за допомогою обертальних рухів пальців. Формування скульптурки відбувається майже в усіх майстринь завдяки точним, вивіреним натисканням пальців при витягуванні окремих деталей. У виготовленні скульптур із сиру значну художньо
змістову роль відіграє властиве традиційному народному мистецтву досконале осягнення матеріалу, тонке використання його органічних властивостей, чітке дотримання послідовності ста дій і циклів у процесі виготовлення сирних виробів. Кожна майстриня по
своєму бачить світ, по
своєму творить: хто з гумором, хто з коло мийкою на вустах. І тому сирні баранчики виходять різні. Вироби Марії Матійчук витончені, динамічні. Фігурки різні розміром, але особливо гарні її коники середнього розміру. Майстриня має власну манеру оздоблення коників сирним мотуззям. Пані Марія спочатку обмотує сирною ниткою вуха або ріжки тварин, кінці нитки зсукує у джгутики, кілька разів обкручує голову й шию тварини, викладає нитку уздовж спини, накидає на хвіст. Потім цією ж ниткою закріплює сідло. Сирна нитка — “валочок” — тоненька, тож гарно лягає на малі зграбні фігурки, на дає їм легкості. Скульптурки Марії Матійчук побували на виставках в Україні і за кордоном. Сирні коники Ганни Кіщук із села Снідавка вражають ліричністю, грацією, стрункістю. Коли виробляє курочку, пані Ганна приспівує коломийку: Ой курочко)рібушечко, Позич)ко ми ніжок, А я піду відознати, Ци не паде сніжок?
Ой курочко)рібушечко, Позич мені крилец. Тай най піду відознати Де мій чорнобривець? Виробляючи качечку з каченятами, приспівує іншу коломийку: На тім боці, при потоці Два качури в’ються, Надо мною молодою Два леґіні б’ютьси... Качечка кругленька, а на ній малі каченята прикріплені до крилець ниткою з кутасами. Зроблено скульптурку просто, але з великою любов’ю, тож вона подобається дітям. Майстриня це знає і намагається виробляти казкові скульптурки, саме діти найчастіше бувають першими цінителями виробів майстрині.
Сирна іграшка Ганни Кіщук “Баранчик”
Оригінальністю й дотепністю задуму вирізняються коники з лошатками, зроблені Ганною Шатрук із Річки. Виробляє їх майстриня з бербеницями або лошатками, прив’язаними сирним мотуззям до боків коника, що надає скульптуркам веселого, жвавого вигляду. Простіші коники виробляє Докія Хім’як із Річки. Вони маленькі, оздоблені лиш мотуззям — “збруєю”. Односельці й люди із сусідніх сіл перед весіллям замовляють у майстрині триста
п’ятсот коників.
Майстриня сирної іграшки Марія Матійчук із с. Брустори Косівського району Івано/ Франківської області. Світлина 2001 року
На весільний стіл ставлять тарілки з нарізаним сиром посередині, а з країв кладуть сирні коники. Така тарілка є окрасою столу. Дехто замість коників замовляє баранчики — “то вироблєє си, аби молоді були багаті, аби добре котилися їм ягнички. Гуцул має бути багатий сі нами та маржинов”, — розповідає майстриня. Аби молоді добре ґаздували, добре жили, виробляє пані Докія на весілля колачики “на щіс тє”, баранчики “на багатство”. Щодо традиційних сирних виробів, то особливо гарно виробляють Параска Копчук і Ганна Грипиняк із Снідавки баранчики, коники, цапки й волики, їх скульптурки оздоблено традиційними колачика ми на шиях. Барани Параски Копчук — із хвацько закрученими рогами, а волики — з рогами, які викладено статично назад, що надає їм ґаздівської впевненості, упер тості і своєрідної грації. Майстрині розписують скульптурки, — коли подають свої вироби на виставки йна гуцульський фестиваль. Розпис традиційний — “хрестики”, “косич ки”, “підківки”, “крапки”, “рисочки”, які майстрині вдало розміщують на спині й на боках скульптурок. Тоді баранчики, коники й олені святкові, виразні, і відчувається, що майстрині віртуозно володіють традиційною формою, мають тонке образне бачення і за допомогою декоративного розпису підкреслюють пластику виробів. Крім традиційних виробів, майстрині виліплюють фігурки фантастичних звірів. Так, Параска Пітеляк виготовляє лісових звірів онуці на забавки. Для виставок майстрині виготовляють цілі композиції — “Вертеп”, “Гуцульське весілля”, “Полонинський хід”. Виготовлення пластики із сиру як натепер стало родинним ремеслом. Уміння, технологію й техніку ліплення дочка наслідує від матері або онука від бабці. У селі Брустори мешкає майстриня Ганна Соколюк. Сирні фігурки, які вона виробляє, вражають багатством типів, особливо полюбляє майстриня виробляти величенькі фігурки. Її коники вражають масивністю й виразністю. Сирне мотуззя, яке виготовляє майстриня, — міцне, товсте, і, оповиваючи фігурку, надає їй важкості, але разом створює образ ґаздівського міцного гуцульського коника. У Брусторській середній школі майстриня веде гурток із ліплення сирних фігурок. Її внучка Наталка Сорока — найталановитіша учениця, чиї сирні коники відзначено на Всеукраїнському конкурсі дитячої творчості в Коломиї.
z
Романа КОБАЛЬЧИНСЬКА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
