Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Село на нашій Україні · с. 13сторінка оригіналу ↗

Як зерно сіється для майбутнього хліба на столі, так і сучасне сьогодні з помилками минулого, бо хліб і доля зароджуються з сучасного, щоб вродилося в майбутньому.

Слово Просвіти, №31 за 2005 рік

коли прокрадене все, а говорять, наскільки в нас зростає добробут села й землі. Але ж село постійно старіє — переважають люди пенсійного віку, і що б там не говорити, але старість дивиться в землю, а не на землю. Нещодавно підвозив на автомобілі, мабуть, батька й сина (дуже схожі між собою). Старшому під 80, молодшому — за 50 років. У куртках, розтоптаних черевиках, вони, незважаючи на різницю у віці, мало чим відрізняються один від одного. Руки, порізані працею, із в’їденою землею, яку відмити неможливо. Розговорилися: — Як справи? — питаю. Був перший місяць осені. Якраз роздавали паї тим, хто здав землю в оренду. — Та нічого — відповів старший, молодший мовчав. — На паї щось дали? — цікавлюся. — А, — махнув рукою дідусь, — полова. — Як полова? — не зрозумів я. — Два центнери вівса, два — ячменю непровіяного і центнер пшениці, — старенький зітхнув. — Не пай, а лихо. Фото Г. Оборської так? Є суд, є районне керівництво, врешті-решт, є районний прокурор, який колись повинен побачити розбазарені й розібрані комбайни, сівалки і трактори, і цих людей, таких малих у своєму сум’ятті. І кого ми повинні обирати зверху донизу, щоб слово було ділом. По цих золочених полях, Де соняхи цвітуть однині, Долала свій нелегкий шлях Віками вся моя родина. Дорога встелена в хрестах, Народжувались, помирали, Просили долі у Христа, Але не мали, все ж не мали. О шлях, мій шлях, у буревій Зірвать в душі не міг кайдани, У маєві людських завій Виводив інших на майдани І як Софіївська цвіла Свічками дужо й непорочно, Шукали затишку й тепла Ви десь в кутку, — Не на всеношню Ішли до Бога, щоб просить Вам дати гідність і відвагу. Дороги Ваші лише мить Від Києва, Карпат, рейхстагу? Маленька грудочка землі, А серце бурями рокоче А ми на ній, такі малі, Ніяк не вийдемо із ночі Своїх надій, своїх думок, Мовчать ген зоряні причали, Бо важко так зробити крок, Такий, щоб внуки шанували. z Микола СКРИПЕЦЬ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин