Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Малі міста України · с. 15сторінка оригіналу ↗

«ШЕШОРИ—2005»: ФЕСТИВАЛЬ, ЯКИЙ ПОВЕРТАЄ КАРПАТАМ ІМІДЖ ЦЕНТРУ ЄВРОПИ

Слово Просвіти, №31 за 2005 рік

ТЕРИТОРІЯ ЗУСТРІЧІ Цього року шанувальники етнічної музики з цілого світу знову невтомно шурували до берегів річки Пістиньки, на яких розкинулося мальовниче гуцульське село Шешори. Саме жартівлива відповідь “Ще шуруй”, якою місцеві мешканці пояснювали зайшлим мандрівникам, що дорога до села ще далека, за переказами старих гуцулів, і лягла в основу офіційної назви населеного пункту, що вже третій рік поспіль є осередком неймовірно захопливого і незабутньо красивого дійства — фестивалю музики різних країн, стилів і жанрів, об’єднаної етнічним корінням. Той, хто побував у Карпатах, прагне повернутися туди знову. Ось так і з Шешорами: кожен учасник чи гість фестивалю, який хоч краєчком ока мав нагоду спостерігати за його проведенням, мріє приїхати сюди наступного року. Тому кількість учасників фестивалю постійно зростає. Цього року гостей, які приїхали до Шешорів із різних областей України та європейських країн, організатори нарахували близько п’яти тисяч, що майже удвічі більше, ніж минулого року. Та попри величезне скупчення народу — свято видалося на славу. Від цьогорічного фестивалю всі очікували чогось особливого, незвичного. Перший фестиваль проходив у рамках загальноєвропейського молодіжного табору “Екотопія”. Другий — уже самостійно, до музичної й екологічної складових долучилася образотворча — лендарт. А цього року люди, особливо це можна було помітити, дивлячись на іноземців, їхали до оновленої, незнаної ними досі України, щоб подихати революційним духом відродження не лише принципів демократії, а й основ культурної та етнічної самобутності. Шешори, як завжди, зустріли нас чарівливим шумом гірських водоспадів, по-карпатськи прибраними різнотрав’ям галявинами і величними смерековими лісами. Більшість учасників, які прибули на Івано-Франківщину з різних куточків України, замешкали по всьому селу. Частина “осіла” у спеціально облаштованому наметовому містечку, інша — у наметах на подвір’ях гуцулів, а дехто винаймав цілі будиночки. Надвечір на поле, де мали виступати гурти, почали збиратися глядачі, серед яких багато місцевих мешканців, — вони із задоволенням брали участь у святі, що тривало три дні й три ночі. Фестивальні події можна тематично розділити на три групи: нову сцену, джазову сцену і фолькову сцену. Нову сцену, яка відкривала фестиваль, репрезентували українські гурти, що вперше грали на “Шешорах”, хоча, якщо бути до кінця відвертим, серед нових було чимало добре відомих українській публіці виконавців. Джазову сцену репрезентували етноджазові колективи з Молдови, Болгарії й України, а фолькову — народні колективи зі Східної, Центральної та Західної України, Гірського Алтаю тощо, які грали автентичну музику. Серед вітчизняних гуртів найбільше запам’яталися глядачам виступи “Древа”, “Гайдамакiв” та “Перкалаби”, яка презентувала програму “Свято грибів та форелей”. Глибоко вразила присутніх мiстерiя, що її створили актори Центру сучасного мистецтва “Дах” i музики з “Дахабрахи”. На тлі неймовірної краси Карпат глядачі спостерігали iсторiю шекспiрiвського Макбета, викладену на український лад. Гармонійне суцвіття традицій Iрландiї й України продемонстрував тандем “Йо- Гурту” та Грега Долана. Не менш цікавими виявилися “російська народна самба” від команди “Йокi” та польський “Оркестр святого Миколая”, який, до речі, починав свій творчий шлях із виконання пісень лемків. Захоплено зустрічали чеських музикантів із “Чанкiсоу”, що співали “мовою Сонця”. Дуже часто межа між виконавцями й аудиторією фестивалю була настільки умовною, що, здавалося, всі, хто в ті липневі дні був у Шешорах, стали учасниками загального творчого процесу. Особливо це позначилося на лендартівській частині свята. Художники створювали мистецькі об’єкти, співпрацюючи з природою, — її лінії, форми, фактури, стани відбилися в елементах творів. Усі охочі мали змогу взяти участь у майстернях танців різних народів світу, виготовленні традиційних музичних інструментів та іграшок, вивченні карпатських трав тощо. У дні фестивалю діяли кілька мистецьких осередків. Плетінням із соломи завідував член Спілки народних майстрів України Михайло Коваль, майстернею гуцульських музичних інструментів опікувався експерт із Коломийського педагогічного коледжу Михайло Тимофіїв, а виготовленням вузлової ляльки-мотанки та традиційним живописом на склі відала голова майстерні Національної спілки художників України Людмила Тесленко-Пономаренко. Справді, під час фестивалю околиці Шешорів перетворилися на своєрідну відкриту галерею творів лендарту. Елементами творів художників ставали дерева, копиці сіна, гілки дерев, каміння і річка тощо. І хоча жили ці витвори мистецтва часом недовго, митці вкладали в них усю душу. Залишати український фольклорний Вудсток було сумно. І не лише через розлуку з нев’янучою красою Карпат, а й через високоінтелектуальний, не побоюся цього слова, дух свята, яким Шешори виразно вiдрiзняються від інших сучасних фестивалів, де багато алкоголю, іноді вульгарності й навіть агресії. Однак промайнули три фестивальні дні, і слід було повертатися до реальності. Багато гостей свята залишалися, щоб допомогти опорядити табір і цим самим прислужитися шляхетній справі очищення Карпат. Крім того, усі без винятку гості фестивалю охоче пристали на пропозицію організаторів, встановлену під час реєстрації, — внести символічну суму грошей, частина з яких надійде до бюджету села, а решту буде вжито на проведення наступних фестивалів. Адже кожен із нас у душі сподівається, що вже найближчим часом Шешори стануть стратегічною точкою на музичній карті Європи. Іван ЮСИП’ЮК, Івано-Франківська обл. z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин