Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Нащадок Михайла Грушевського з Кубані хоче бути просвітянином. · с. 7сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНЦЯМ УЖЕ Й ДО ПОЛЮСА НЕДАЛЕКО

Слово Просвіти, №31 за 2007 рік

КОНТАКТИ Важко сказати, що відбулося, але з минулого року до Міжнародної школи україністики, де донедавна слухачами були виключно молоді громадяни США, Німеччини, Канади, Польщі, Італії, Хорватії тощо, потягнулися люди, на паспортах яких красується двоголовий орел. І це не лише москвичі й петербуржці. Від Кубані й Передкавказзя на півдні до малої батьківщини Михайла Ломоносова на півночі — така в загальних рисах географія вражає масштабами. Та більше порадувало те, що цьогорічні випускники МШУ, представники так званої східної діаспори, дружно відвідали “Просвіту”. Мета їхнього візиту на Хрещатик, 10-б, була одна: хто, як не “Просвіта”, може допомогти з українською літературою — художньою, науково-популярною, довідковою, мистецькою тощо — для бібліотек при українських культурно-просвітніх центрах у Москві, Санкт-Петербурзі, Архангельську, Краснодарі та ін.? А й справді. Тож попри пов’язане з “мертвим сезоном” малолюддя в кабінетах і коридорах, київські просвітяни з ентузіазмом відгукнулися на прохання своїх братів і сестер з Росії, які щойно отримали дипломи україністів. Ефект виявився обопільним: активісти східної діаспори відкрили для себе нинішню материкову Україну, її незнані досі структури, такі як “Просвіта”, а ми дізналися, що чутки про аморфність і бездіяльність українських центрів на російських обширах, м’яко кажучи, дещо перебільшені. Книжки книжками, — а їх просвітяни зібрали чимало, — але не менше значення мало живе спілкування. Олена КАРАСЬОВА, викладач народного співу Українського національно-освітнього центру при школі №124 м. Москва: — Москва — мегаполіс, і цим сказано все. Українців у столиці Росії проживає багато, але часи, коли вони селилися невеликими колоніями і навіть давали імена московським вулицям — Моросєйка (Малоросєйка), — давно минули. Українців багато, але розпорошеність їхня по різних районах великого міста не дає змоги сформувати десь у центрі бодай один клас української школи. Я не стверджую, що адміністрація Лужкова аж надто переймається тим, аби реалізувати цю нашу мрію, але й опору особливого ми не відчуваємо. Об’єктивні причини, повірте, набагато вагоміші. Але це не означає, що ми си- Фото Є. Букета Олена Карасьова з дітьми, Дмитро Грушевський, Галина Бойко димо, склавши руки. Центр, очолюваний Валерієм Семененком, домігся створення факультативів із кількох дисциплін українською мовою. “Домогтися” було не складно хоча б тому, що директор 124-ої школи Світлана Берьозкіна сама родом із Січеславщини і з розумінням ставиться до наших пропозицій. Цікаво, що на заняття приходять не тільки українці. Росіянку Дар’ю Налєпіну привела до нас цікавість. Почали з сином розучувати українські пісні, допомагати в організаційному плані. І це не поодинокий приклад. Щоправда, треба зазначити, що школа №124 має специфіку: у ній навчаються учні, що погано володіють російською мовою. Це вихідці з Кавказу, Середньої Азії, був навіть монгол. Я могла б, як це буває, послатися на нашу бідність, безгрошів’я, яке часто є синонімом безправ’я. Але в наших лавах є й люди досить заможні і впливові у Москві. Це бізнесмен Владислав Кириченко, який готовий фінансувати таку московську українську школу, яка готувала б дітей до вступу в українські вищі навчальні заклади. Це Олександр Усинський, який, між іншим, є заступником голови об’єднання українців Москви. Крім центру, у Палаці дитячої та юнацької творчості на Воробйових горах діє група україністики. Мову тут викладає досвідчений філолог Ніна Шовгун, фольклор веду я. А при лінгвістичному ліцеї №1555 недавно відкрито групу української мови (8—11 класи). Галина БОЙКО, виконавчий директор Архангельської реґіональної національнокультурної автономії “Українці Росії”: — Наша організація налічує близько 1000 членів. Мало це чи багато? Якщо зважити на те, що під час останнього перепису населення українцями в реґіоні себе назвало 27 тисяч осіб, то цифра, погодьтеся, пристойна. І книжки, які з ласки Товариства “Просвіта” ми веземо до Помор’я, тут неодмінно знайдуть свого читача. Власне, потреба в них відчувалася давно. І не тільки, певне, в Архангельську. В Росії без перебільшень існує голод на українську літературу, періодику, інформацію взагалі. Тому дивно, чому керівництво Міжнародної школи україністики так довго не помічало численних і досить потужних осередків східної діаспори. Вже те, що ми привозимо у свої реґіони надані “Просвітою” книжки, можна назвати просвітянським інформаційним і духовним проривом на терени Росії. Утім, Архангельськ — це не Москва. У нас є свої особливості, специфіка. Наприклад, значну частину наших активістів становлять нащадки репресованих до війни українців. Адже йдеться про північ Росії — місце концтаборів і поселень для заслання. З одного боку в цих сім’ях, хоч як це дивно, культивувався дух непокори, висока національна свідомість, з іншого — тривала відірваність від материзни далася взнаки: забулися мова, історія, звичаї. Саме цей контингент особливо потребує культурно-духовного спілкування з Україною. Серед заходів, які ми проводимо в Архангельську, вечори, присвячені видатним українцям — Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Лесі Українці. Гадаю, це лише початок, хоча й важливий. У перспективі, сподіваюсь, недалекій, відкриття забутих, замовчуваних, заборонених імен, серед яких можуть виявитись і рідні тих, хто живе зараз поблизу полярного кола. Дмитро ГРУШЕВСЬКИЙ, студент Краснодарського університету культури: — Україністика для мене справа нова — не лукавитиму. Та й рідну мову поки що знаю поганенько. Але бажання працювати величезне. Літературу, яку везу додому, планую поширювати через структури наших українських організацій у Краснодарському краї, але не тільки. Навчання у Києві справило на мене надзвичайно сильне враження. Я був коло пам’ятника Михайлові Грушевському біля Будинку вчителя. А це ж троюрідний брат мого прапрадіда. Таке коріння, погодьтеся, багато до чого зобов’язує. Ми порадили Дмитрові наступного разу відвідати будинок біля Куренівського ринку в Києві, де жив і вчителював батько президента УНР, і побажали йому успіхів в опануванні українською. А всім нашим шановним гостям — щасливої дороги і нових досягнень у тій нелегкій, але почесній справі, яку вони для себе обрали. Записав Микола ЦИВІРКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин