Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Молю — помнож на Україні число одержимих...” Є. Маланюк · с. 8сторінка оригіналу ↗

НОВА СТАРА «ВЕЧІРКА»

Слово Просвіти, №31 за 2007 рік

Микола ЦИВІРКО Минулого четверга кияни з подивом завважили появу в місті ще однієї газети — тижневика “Вечірній Київ — 100”. Ті з читачів, хто знає про стан справ у столиці, лише розуміюче похитали головою. Не викликала в них зайвих запитань і цифра “100” у назві: правові тонкощі щодо логотипів і товарних знаків — річ відома. Тож маємо перше число часопису зі… столітнім стажем. Парадокс? Можливо. Та пішов на це колектив вечірківців не з доброго дива. У вступному “Слові до читачів” журналісти висловлюють свою позицію і пояснюють киянам, чому вони наважилися на цей крок. Старожили “Вечірки” з болем дивилися на те, що їхню газету, яка у січні 2006 року відзначила віковий ювілей, невдовзі почали перетворювати на низькопробну, вірнопідданську щодо влади Черновецького агітку, спеціалізовану на примітивному вихвалянні мера та його найближчого оточення і орудуванні брудним квачем, якщо ті чи інші сили в місті не згодні з мерською політикою. Причому і те, і друге робиться надзвичайно грубо і непрофесійно, що читачі, яким чорну в буквальному розумінні “газету” тицяють біля станцій метро, звичайно ж, давно розкусили. Зрозуміло, миритися з тим, що честь часопису, який свого часу був уособленням боротьби за незалежність України та її національне і духовне відродження, а відтак заслужив надзвичайно високої репутації в народі, отак безсоромно і цинічно топчуть, стало неможливо. Тому й побачив світ “Вечірній Київ — 100”, незважаючи на скрегіт зубовний і зміїне сичання з боку тих, хто ганьбить добре ім’я народної газети, безжально нищить її традиції і надбання. Нова — стара — газета виходитиме щотижня. Її можна буде передплатити у будь-якому поштовому відділенні. ШПИГАЮЧИЙ чи ШПИГУЧИЙ? Читаючи вдало написані описи талановитих авторів, мимоволі помічаєш промахи ів майстрів пера. Пише першокласний стиліст: “… вороновані вінчестери визирали з# поміж… топірців, сікачів і ще якихось “ріжучих”, “колючих”, “шпигаючих” знарядь убивства”. Чи не краще звучало б …“ріжучих”, “колючих”, “шпигучих” знарядь убивства”? Ми ж кажемо “стрибучий” від “стрибати”, “співучий” від “співати”, а чому не сказати “шпигучий” від “шпигати”? Мовний смак тут автора не зрадить. АКУЛА ПЕРА чи БОРЗОПИСЕЦЬ? Політичні системи своєю настирливою пропагандою можуть заялозити окремі лексичні одиниці так, що вони викликають оскому в читача. Тому поява вдалих синонімів на зміну “зачовганим” виразам буває просто необхідною у мові. Приміром, вислів “акули пера” на означення певної категорії газетярів, що їх преса “зрілого соціялізму” охрестила “борзописцями”, свідчить про безперечний мовний смак тих, хто вживає цей новітній синонім. Так само, як з епохою царату відійшли в небуття слова й вирази “прикажчик”, “жовтий білет”, “престольний град” тощо, відходить або уже й відійшов цілий жмут слів та виразів, характерних для преси комуністичних часів. Канучи у прірву забуття, “п’ятирічки”, “ударні будови”, “парткоми” й “профкоми” тягнуть за собою й улюбленця червоної пропаганди “борзописця”. Хай земля їм буде пухом! Хочете бути оригінальними у мові? Плекайте мовний смак і почуття прекрасного!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин