“Не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є!” · с. 12сторінка оригіналу ↗
Є НАДІЯ!
Слово Просвіти, №31 за 2007 рік
лен, витканий із простого прядива, весь малюнок стає видимим уже по завершенні полотнища. Вона їде з села Хмільна, це 17 кілометрів від Канева. Альбом свого класу взяла до Києва, а ще має фото на CD і цілий фільм, який їм зняли на випускному, бо в них така школа гарна, така гарна! Не уявляє, як тепер буде без неї! Коли дивиться той фільм, аж сльози набігають. Отак недалеко від дому і школа. Вона сама дуже гарно малює, ну, як би це сказати… наче б красиво. То до випускного з подругою вирішили оформити стінгазети, дві ночі малювали, не спали. Потім випускний, коли повернулася, до ранку випрала і попрасувала сукню, бо брала напрокат і треба одразу повернути, склала речі й того самого дня поїхала до Києва на підготовчі курси у ВНЗ. Мама хвилювалася — страх! Адже навіть до Канева батьки вперше почали відпускати лише з сьомого класу. А вона мамі нагадала: а тебе ж бабуся колись відпустила після школи в Черкаси! Мама там вчилася і потім працювала на виробництві, довго жила в гуртожитку, а тоді повернулася назад у село. І треба ж, рівно через тиждень, як залишила місто, там почали виділяти квартири від виробництва. Та мама про цю обставину згадує безжурно: від долі не втечеш. Як і з татом: він довго ходив за нею, доки згодилася вийти заміж. А тато у них найкращий, усі подруги заздрять: який у тебе тато! Інколи в неї дівчата гуляють, зазирне до кімнати: а я вам уже рибки насмажив! Їх, дітей, троє в сім’ї, вона найстарша, тож із дитинства гляділа братика і сестричку, бо батьки на роботі. Тато раніше комбайнером працював, зате їхній родині тепер дали будинок на кілька кімнат. А то було тісніше трохи… Землі у них вдосталь, тільки картоплі насаджують 20 сотих, а ще всякої городини на таку ж ділянку і великий баштан. Ні, не важко все це доглядати, вона сама встигає упоратися з усіма грядками, адже мамі ніколи, працює оператором лінії на підприємстві. Знаєте, “Верес” називається. До них тепер у село люди навіть з інших областей приїздять, бо можуть заробляти на “Вересі”. Але батьки іноді й у нічну зміну там працюють, то їй треба зранку і корів подоїти, трьох, а ще двоє телят, кабачків їм нарізати чи замішати якого корму, та брата й сестру до школи погодувати і самій у школу встигнути. А яка школа гарна стала, коли у них нова директорка з’явилася, Ольга Петрівна Пустовойт. Вона добилася, щоб їм і приміщення розширили, ось в альбомі видно,
Родина Хоменків на святі Останнього дзвінка яка красива школа, і їдальня є, безкоштовно годують учнів. Вони самі й ремонт зробили, мили, фарбували класи. А ще заробляли, пололи городину, щоб нове обладнання придбати, зате є тепер і принтер кольоровий, і відеокамера у школі. Ось якби ще їм такого керівника прислали і в будинок культури! Бо ця будівля теж гарна, зал там великий. Коли колгосп почав занепадати і все разом з ним, старші хлопці попросили в сільського керівництва: дозвольте нам проводити дискотеки в клубі за якусь платню. За ті гроші відремонтуємо й приміщення, і дозвіл-
Коли документи сама привезла до університету, трохи боялася, треба все було дізнаватися, а там вдруге не перепитаєш, бо сердяться. Та всі абітурієнти з батьками, а вона одна. Але нічого, познайомилася з дівчатами на підготовчих курсах, потім склала іспити і пройшла за конкурсом, але на платне відділення. Це велика сума для її батьків, ще ж і братик молодший теж випускник, після дев’ятого класу хотів вступати, але мама сказала: ні, я двох студентів зразу не вивчу. Далі ходитиме до школи. А вона оце їде, щоб при цьому ж ВНЗ вступити до технікуму на бюджетне відділення, тоді по закінченні зможе й далі в університеті вчитися на бюджетному. Завтра екзамен. Сподівається, що складе, бо добре готувалася, та й атестат із гарними оцінками. Українську мову вона ще й на курсах удосконалила, бо викладач дуже зрозуміло пояснювала. А з англійської вже сама вивчила всі питання тестів. От сміху було, коли після того безсоння зі стінгазетами та випускним, та ще екзаменів так стомилася і заснула, що пропустила 20 маминих дзвінків на мобільний. У них усі в класі старанно вчилися, хоч були, звісно, винятки. Але в селі молодь працьовита, пияків немає, є якісь серед літніх людей, але ті й з хат своїх не показуються. Хлопці раніше таки й випивали, а це ніби й інтерес до цього втратили. У них село над Россю, а навпроти на тому березі інше, там лише старі люди живуть та багато хат було покинутих. То “круті” з Києва купили ті двори, бо там кожен город виходить на річку. Та побудували палаци собі, а наші хлопці там теж тепер гарно заробляють. Чи яму копати, чи басейн будувати — вони там днюють і ночують. А минулого року в них у роду стільки весіль було! Усі брати і сестри одружувалися! …А бачите, он лісок, схожий, як і коло нашого села, часто школярами туди ходили, така вчителька гарна викладала малювання, та й композиції з природного матеріалу робили, різні картини… А вікно моє, уявляєте, виходить просто на школу… Замість післямови. Тані Хоменко з села Хмільна Канівського району Черкаської області я зізналася вже опісля, що хочу написати про неї, і попрохала фото. В альбомі ми знайшли знімок її родини на святі Останнього дзвінка. Петро Олексійович, Оксана Олексіївна і їхні діти Таня, Федір та Іра Хоменки. І якщо такий рід по всій Україні — то є ще надія!…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
