“Не можна словом те розповісти, що серцю вік призначено нести”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
З РОСИ Й ВОДИ!
Слово Просвіти, №31 за 2007 рік
2 серпня патріарху української по( езії Олексі Яковичу ЮЩЕНКУ виповни( лося 90 років. Свій ювілей поет зустрів за робочим столом, на якому — начер( ки нових віршів, спогади про тих доро( гих серцю людей, які залишили у його житті добрий слід. Олекса Ющенко — не лише автор багатьох десятків поетичних збірок, відомих пісень, низки книг спогадів “У
Та мріємо і про майбутні дні, Коли такі почуємо пісні Із вуст всієї України роду. Світ народивсь новий, доба нова, Але, як ця сім’я, ще не співа. Та віриться — подібний спів квартету Ще радістю обійме всю планету, Бо недарма і сон мені приснився: Новий світ праці й пісні народився.
ЛИШЕ В КАЗЦІ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ КРИЛА…
У камері, на стіні в’язниці гестапо, Олена ТЕЛІГА зробила напис: — Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга. Біля слів було видряпано знак тризуба. 21 лютого 1942 року її розстріляно в Бабиному Яру.
Вже надворі весняна відлига, А зима диха в душу мою… “Тут сиділа… Олена Теліга”… Зупиняюсь. В задумі стою.
Поетеса, Теліга Олена, — Ночі, дні тут останні її, Не побачить весняні знамена,
Не вітатимуть більш солов’ї. Сіра камера, ніби гробниця, — Ні промінчика, ні вітерця… Навіть Воля тут не присниться, Весняного не буде гінця, — Не проникне слово іскристе Ані Ольжича, ні Самчука: Чорне царство тут німця — фашиста, Де раніш було царство ЧеКа,— Може, й інше імення мало — ДеПеУ — справа, звісно, не в тім… Скільки душ променистих пропало У кутку кам’янистім, глухім… Ці слова прочитає, можливо, Хтось у інші часи на стіні. Нуртувала в душі буря, злива… Тут останні і ночі, і дні… “Тут Олена Теліга сиділа…” Думи в’ються, як хмари сумні. “Лише в казці з’являються крила, Та вони не судились мені…” І думкам звідси не полетіти, Не почує ніхто голос твій. Дикуни грають ролі еліти В драмі смерті, катів і повій. І про Волю даремні надії. Свою пору кінчає зима. … Я стою, а вже вечір зоріє, Вітер крила щомить підійма.
Бабин Яр — то не яр, а могила, Бабин Яр повен горя, золи… Де ж були ви, казок дивні крила, Чом рятунку не принесли? … Вже й весна буйноцвітна, шалена. Я проходжу по вулиці тій І слова “Тут сиділа Олена” Ніби чую: “Спинися, постій…”
Зупиняюся, виглядаю, Бачу — образ її виплива. Хтось нашіптує — добре знаю — То Олени Теліги слова:
“Придушу свій невпинний спогад, Буду радість давати й сміх. Тільки тим дана Перемога, Хто і в болі сміятися зміг!”
* * * Літа минають. Смутку сіра Хмарина, відплива, скреса. І виростає в серці віра, І сила розцвіта й краса.
Були холодні і голодні, Як мрія — хліб, живе тепло… Той шлях пройти спочатку згодні, Аби не воскресало зло.
Нехай воно закам’яніле В музеях — чорний негатив… Прославим труд — безмірну силу, Що прірву горя загатив.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
