Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не можна словом те розповісти, що серцю вік призначено нести”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

ЗНАЙДЕНІ СЛОВА

Слово Просвіти, №31 за 2007 рік

НА ВАРТІ РІДНОЇ МОВИ Пам’яті Б. Антоненка#Давидовича, автора багатьох книг про культуру мови. Йому бабуся говорила: — У річці, на самому дні, Там повне золота барило – Дістать його вже не мені… Хто знайде сховані скарби Ще із козацької доби?… І мріяв хлопчик про оте Багатство давнє, золоте: Як виросту — почну шукати Оті заховані дукати! Вже не один суворий вік Скарби вартує водяник. І хлопчик відповів бабусі: — Водяника не побоюся! …Літа минали і казки Спливали хвилями ріки. Та не забув юнак про них, Тих легендарних, золотих, — Він мріяв, виростав, мужнів, Зростала з ним скарбниця слів. І навіть лютої доби Відшукував старі скарби, Вела до пошуку любов — Незмірні поклади знайшов: Вони із цвіту, із джерел, З висот, яких не взяв орел, Вони із рідної землі, Не знищили їх сили злі. Вони із глибини Сули До серця теплого пливли, Коштовніші за все на світі, Народною любов’ю литі. Осяяні промінням чистим, Уквітчані лавровим листом, Блакиттю ніжного барвінку, І радісно звучали, дзвінко. Вони — то знайдені слова, Народу мова вікова, Велична українська мова, Життя народного основа, — Їх не поб’є морозів лють, Обійми хмурого Сибіру, Слова не зникнуть, не помруть, Вони вселяють в душі віру, Що нам дарує чорнобрович Наш Антоненко-Давидович: Його то образ не старіє, Бо вічна мова, свіжа мрія Про долю нашу і Свободу, Про славу нашого народу. ШЕВЧЕНКОВА ВЕРБА По дорозі на пристань в Гур’єві# містечку поет підняв на вулиці вербову гілочку, а в Новопетровську посадив на гарнізонному городі (1850 р.). Вербову гілочку, безпомічну, тонку, Хтось кинув на гарячому піску. Він підійняв її, знедолену, прив’ялу, Раптово думка в нього визрівала В оту спекотну приаральську мить, Щоб врятувать її, щоб воскресить: Як прийметься вона, то й він таки діждеться Своєї Волі, верне в рідний край, І перестук схвильованого серця Говорить наче: — Боже, помагай! Тож посадив, приніс відро водиці, Полив під вечір і в щасливім сні Побачив кучерявисту вербицю І паростки й листки на них рясні. Радів, що прийнялась… І озивався потім До неї, як до рідної сестри — Обкопував, слізьми кропив і потом, І верби згадував, й дніпровські явори. Ставало на душі і легше, і ясніше, Листочки гладив, навіть цілував, В душі росли пагінчиками вірші, Мов квіти сходили між сонячних галяв; Росте вербиця і йому дарує Маленький затінок, хоч і не холодок: …До тебе на побачення іду я. До тебе крок, до мрії — ВОЛІ — крок!.. 30.VІ.2001 Русанівські Сади. ІРПІНСЬКІ ДУБКИ Оці дубки садили ми колись — Вже високо гіллясті піднялись. Понад стежиною їх два ряди. І мій між них. — До мене підійди! — Мов прошумів і віти простяга… А від усіх охоплює снага Мене тепер. Та й смуток обійма: Як друзів багатьох уже нема…. Вони вже не побудуть в холодку І не побачать, хоч мілку, ріку, Не пожартують: — Щось надходить лінь… Збираймося лишень мерщій в Ірпінь!.. Як наш Тарас, у сиву давнину, У Качанівці, в пору весняну, Казав товаришу, коли садив дубка: Чи доля усміхнеться нам така, Що ми, у спеку, сядемо під ним, Під гіллям відпочинемо густим?… пам’яті моїй”, а й невтомний дослід( ник літературно(мистецького життя ХХ століття. Його архіву можна позаз( дрити, адже там — безцінні рукописи, світлини, афіші, програми концертів, інші матеріали про життя і творчість видатних митців України і багатьох країн світу. У поета — сотні шанувальників. Він береже їхні листи, листівки, поетичні присвяти. Ось рядки з листа ветерана педагогічної праці з с. В. Кісниці Ям( пільського району Вінницької області Людмили Федотівни Брик: “Про Ваші поезії можна говорити багато добро( го, щирого. Схиляю свою сиву голову у глибокій повазі до Вас, захоплююся Вашою мудрістю. Дякую долі, що да( рувала мені зустріч з Вами. Ви — наш літописець. Спасибі, що відроджуєте забуті імена видатних людей” (23.01.2001 р.). Ми щиро поздоровляємо видат( ного майстра слова, заслуженого ді( яча мистецтв України О. Я. Ющенка зі знаменним ювілеєм, бажаємо не( вичерпних джерел здоров’я, нат( хнення, нових років плідної праці. Вітаємо також із виходом нової книжки “Бандуристи — орли сизі...” (Видавничий центр “Просвіта”). Роз( повідь про неї подамо у наступному числі газети. Життя минає, спомини пливуть, І я долаю вже старечу путь. Прощайте, дорогі мої дубки, Ходив я вечорами залюбки Алеєю між вами, і здалось До мене озивавсь тихенько хтось… Можливо, хтось із тих, що теж садив, Та це вже, мабуть, із країни див… Прощайте, густолисті та міцні, Подарували щастя ви мені. Так. Найщасливіший, напевне, я — Мене зустріла двох рядів сім’я. 30 червня 1999р. Ірпінь РАДУЙСЯ, ЗЕМЛЕ! Сімейному квартету бандуристів ЯНИЦЬКИХ — Йосипу, Марії, Роману, Тарасу. Радіємо квартету грі і співу, Цей передзвін ми чуєм золотий, І ніби всенародну та щасливу Родину бачимо — весь край щасливим свій. Ти, земле, радуйсь: народивсь в борні Світ, що у мріях поставав народу, Українські поети Ростислав Братунь, Дмитро Павличко, Олекса Ющенко з сестрами Байко. 1960 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин