Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Різними мовами ми співаємо про одне”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ФРЕСКИ З УКРАЇНСЬКОЮ БАНДУРОЮ

Слово Просвіти, №31 за 2007 рік

У Музеї культурної спадщини (філії Музею історії м. Києва) експонується художня виставка “Живопис. Степан Хвиля” (Авс( тралія). Цього талановитого актора, співака, художника знають шанувальники його творчості на різних континентах. Українець за походженням, він більшу частину свого життя мешкав і тво( рив у далекій Австралії. Минув рік, як обірвалося життя відомо( го майстра, і на Батьківщину повернулися його мистецькі тво( ри, передані музею дружиною художника. На виставці експону( ються два її портрети, створені митцем у вісімдесяті роки. Валентина ДАВИДЕНКО Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА Його загадкові композиції з квітами і танцівниками трохи нагадують фрески, бо й виконані в авторській техніці, коли живописець клав шар за шаром фарби, а потім знімав засохлу поверхню, і на зрізі зображення починало сяяти, ніби засвічене невидимим джерелом світла. Степан Хвиля малював портрети жінок, мов розгадуючи їхній світ, трохи екстравагантний (звідси й авангардова манера живопису в деяких полотнах) шлейф спогадів і мрій, які живлять кожну жіночу душу, пройняту фіолетом смутку, з лазуровою хвилею спогадів. Його картини “Екзотика”, “Ґам трі”, “Танці”, “Віртуоз”, “Останній абориген”, “Дама треф” — це розмова зі світом мовою символів і ме- Ніна ГНАТЮК Фото С. ХІМІЧА Під час відрядження до Вінниці дізналася від місцевих журналістів, що у будинку-інтернаті для людей поважного віку та інвалідів виступатиме тріо “Золоті ключі”. Це виступ у рамках соціальної ініціативи “Самотності — ні!”, яку проводив “Київстар”. Ще задовго до початку концерту літні люди зайняли всі місця у просторому глядацькому залі. Бабусі й дідусі причепурилися, дехто прийшов з букетиками чорнобривців чи ромашок. Адже приїхала на зустріч із ними улюблена артистка — Ніна Матвієнко. І не сама — разом із народною артисткою Валентиною Ковальською і артисткою Антоніною Снітко. Антоніна дуже схожа на матір, дістала у спадок від неї й бабусі гарний, сильний голос. Ніна Матвієнко поруч із дочкою більше схожа на старшу сестру. “Золоті ключі” подарували ветеранам війни і праці низку українських народних пісень. Деякі з них були записані на Гайсинщині відомою фольклористкою Явдохою Зуїхою. Виступаючи перед людьми поважного віку, Ніна Матвієнко розповідала про свою родину, у якій росло 11 дітей. Маленька Ніна була щаслива, коли батько з мамою в рідкісні хвилини відпочинку разом співали. Ті пісні з холодного і голодного дитинства були єдиним скарбом, який понесла вона з села Неділище Ємільчинського району на Житомирщині у велике життя. А тафор, зрозумілою сучаснику, як красномовне мовчання художника і шансоньє за столиком у якійсь кав’ярні старого європейського містечка. Може, там і розглядали вони таємничу незнайомку за абсентом, її лице, напівзатінене капелюшком. А вже полотна “Моя бандура”, “Провід” адресно засвідчують не лише родовід митця, ай душевний його вирій — це етнічна батьківщина, Україна. Степан Хвиля народився на Холмщині, там здобував освіту в Учительській семінарії, а потім у Військовій школі м. Замброва та в Політехнічному інституті у Рівному. Його хист проявився з раннього дитинства — мав чудовий слух та гарний голос (ліричний тенор), добре малював (уроки рисунка та живопису брав у відомого польського авкареліста Васнєвського). У роки Другої світової війни виступав на сценах Рівного та Дрогобича, грав у групі Йосипа Стадника, а згодом в Українському оперному театрі Богдана П’юрка у Мюнхені. До Австралії прибув 1949 року й відразу поринув у життя української громади в Сіднеї. Був співзасновником першого драмгуртка та гуртка прихильників сцени. Не залишав і образотворчого мистецтва, розвиваючи і шліфуючи свій самобутній талант. Із заснуванням нині радіє, що донька Антоніна перейняла від бабусі Антоніни Ільківни голос, поставу і влилася в “Золоті ключі”. Після концерту люди тягнулися до Ніни Митрофанівни, цілували її, просили сфотографуватися на згадку. І хоч на тріо вже чекав автомобіль — попереду ще мали бути концерти в Херсонській, Одеській областях та Феодосії, артисти нікому не відмовили у спілкуванні. Ніна Матвієнко підійшла до 93- річної Лідії Василівні Міхєєвої, обняла її, наче матір. “Будьте з Богом! Не забувайте помолитися, просіть у Бога прощення за власні й чужі гріхи, будьте милосердними, і це дасть Вам довгий і світлий вік. А пісня — найкращий спосіб забути про болячки, про самотність.” Ці слова улюбленої артистки того дня зігріли не одну душу. Спілки Українських Образотворчих Мистців Австралії 1967 року брав активну участь у мистецьких виставках Сіднея та Аделаїди, Мельбурна, Вуллонґонґа. За своє творче життя презентував 20 персональних виставок. Художник мав відзнаки та нагороди австралійського уряду, серед яких — відзнака Макворі Університету за картину “Біле Ґам трі”, нагорода Вів’єн Н. Паркер Меморіял за твір “Дові”. Його твори є у приватних колекціях, колекції Університету Макворі (Сідней), Одеській національній бібліотеці. На виставці у Музеї культурної спадщини представлено 25 картин, які майстер подарував Києву. Під час імпровізованої пресконференції журналісти запитували Ніну Матвієнко про творчі плани, де збирається проводити ювілейний концерт, який гонорар отримує за свої виступи від “Київстару”. Артистка розповіла, що соціальна програма “Київстару” “Самотності — ні!” включала не лише благодійні концерти у будинках-інтернатах 10 областей України, а й значну матеріальну допомогу цим закладам, передплату для них періодики. “Київстар” також буде меценатом ювілейного концерту Ніни Матвієнко у Києві. Тому вона вдячна благодійникам за можливість поспівати маминих пісень, погомоніти з людьми. І якщо обличчя багатьох із них просвітліли, якщо вони бодай на дві години забули про свої хвороби й печалі, це вже щастя.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин