“Наша пам’ять — це запорука того, що ніколи не повторяться страхіття тоталітарного режиму”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ГЕНОЦИД
Слово Просвіти, №31 за 2008 рік
Запорізької області, які вписали за невиконання планів хлібозаготівель на “чорні дошки”. Цей документ — важливий результат дослідницької роботи працівників Державного архіву Запорізької області. Цей список наводить на роздуми з приводу масштабів Голодомору. За різними підрахунками, Запорізька область, яка входила тоді до складу Дніпропетровської, була однією з найпостраждаліших на півдні України. Крім українців та росіян, тут мешкали німці, болгари, греки, гагаузи, але й вони, як свідчать очевидці, потрапили під косу Голодомору. Розділ “Літературознавство” містить матеріали, присвячені художньому відображенню й осмисленню Голодомору 1932— 1933 років як однієї з найбільших трагедій у багатовіковій історії українського народу. У вступній статті голова редколегії Федір Турченко нагадує, що саме письменники України в часи перебудови першими заговорили про потребу сказати правду про Голодомор. “Голодомор” — так називається і повість Євгена Гуцала, надрукована ще до проголошення незалежності 1990 року. Кандидат філологічних наук Н. В. Горбач зробив літературознавчий аналіз та присвятив статтю цьому твору. Читач, без сумніву, зверне увагу на есей члена Національної спілки письменників України, кандидата філологічних наук Ігоря Купріянова. Автор — син репресованого 1937 року ректора Вінницького педінституту, який перші роки життя (до 1946 р.) провів у Акмолінському таборі дружин зрадників батьківщини (російська абревіатура АЛЖИР), куди запроторили його матір після арешту чоловіка. Він розповідає, як в оточенні реабілітованих інтелігентів у 1960-ті сприймали трагедію 1932—1933 років. Ігор Купріянов зробив короткий літературознавчий аналіз повісті російського письменника Василя Гроссмана “Всё течет”, у якій вперше в російській літературі в умовах хрущовської “відлиги” надзвичайно точно зображено і зроблено належну оцінку трагедії Голодомору на території України. Фраґмент повісті наведено у книзі. Коли весь цивілізований світ здригався, читаючи твори письменників української діаспори про Голодомор в Україні 1932—1933 років, українському читачеві вони були недоступні. І лише після проголошення незалежності вони нарешті прийшли і в Україну. Їхньому аналізу присвячено, зокрема, статті кандидатів філологічних наук Валентини Семиряк (про спогади Яра Славутича “Місцями Запорозькими”), Миколи Стасика (про роман Уласа Самчука “Марія”), Володимира Ткачука (про роман Василя Барки “Жовтий князь”), Оксани Проценко (про “Попіл імперій” Юрія Клена та твори інших письменників). Про художнє втілення трагедії Голодомору 1932—1933 років у творчості українських письменників Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Анатолія Дімарова, Івана Стаднюка та інших майстрів слова пише кандидат філологічних наук Тамара Хом’як. Наша пам’ять — це запорука того, що український народ більше ніколи не стане жертвою геноциду, ніколи не повторяться страхіття тоталітарного режиму.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
