Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“З'явилося чимало людей, які фотографуються на паспорту вишиванках”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ МАЛЮЄ ЛІТО, МАЛЮЮТЬ КВІТИ

Слово Просвіти, №31 за 2008 рік

Лідія ВІЦЕНЯ — Шевченко! — Ой, дивіться — Шевченко! У вихідні всі вільні від домашньо-городніх турбот миргородці йдуть відпочивати на територію “Миргородкурорту”. І вже за кілька кроків їх і численних гостей міста чекає несподівана картина: горизонтальна клумба, де із п’ятдесяти тисяч різного відтінку зеленого кольору декоративних рослин вимальовано портрет Кобзаря. Тож мало хто утримується від захопленого вигуку: “Ой, дивіться — Шевченко!” Передусім цю дивовижну композицію поспішають показати молоді батьки своїм дітям, а всі, хто має фотоапарат, фотографують її й фотографуються біля неї. Створили цю “клумбу” художник Анатолій Шкурко (трафарет) та художник із озеленення курорту Ада Шевченко. Вона, до слова, вже багато років дивує миргородців та курортників завжди несподіваними виставками. А до ювілею видатного земляка Миколи Гоголя тут побачать і його портрет, викладений квітами. Відновлена на території курорту Успенська церква кличе дзвонами на службу Божу. Білі лебеді поважно плавають біля своїх будиночків у миргородській калюжі, яку змалював Микола Гоголь, а лебедята виходять на газони поскубти травичку. Малеча не лише милується ними, а й гладить цих іще “гидких каченят”. Климентина ПАЄВСЬКА, колишня вчителька, Рівненська область Закінчилися іспити, відшуміли випускні вечори, і в шкільних коридорах запала незвична тиша, яка буває лише на канікулах. Відпочивають від дитячого гамору портрети на стінах, географічні карти, таблиці й підручники. Мине небагато часу — і поріг цього храму знань переступлять діти, щоб здобувати знання, набувати досвіду спілкування зі світом поза цими стінами. Для кожного з нас школа стала першим етапом власного зростання, першою визначальною сходинкою, яка, безперечно, мала вплив на формування нашого “Я”. Вона була для нас щоденною працею, радістю спілкування з однолітками, розчаруванням першого кохання та ще трепетними надіями й очікуванням дорослого життя — тією наповненістю існування, за якою інколи сумуємо. Подорослішавши, виховуючи власних дітей, усвідомлюємо, яких зусиль докладали наші вчителі, працюючи з нами. Традиції шкільництва у нашому селі Бокіймі дуже давні. Сільську школу закінчив мій прадід Юхим Карп’юк, 1860 року народження. Тоді, за царської влади, навчалися далеко не всі селянські діти, але ті, хто закінчував школу, здобували глибокі ґрунтовні знання. Попри досить скромну освіту, громада обрала Юхима Карп’юка сільським старостою, який мав неабиякі повноваження: міг ділити землю, вести судові справи, звертатися з проханнями до вищих інстанцій — аж до царя. За спогадами Неоніли Шеремети, її тато, 1882 року народження, навчався у сільській двокласній школі. Її закінчили також Прокіп Карп’юк і Тихін Торченюк. Шкільна освіта давала змогу грамотно вести господарство, однак випускники не могли продовжити навчання у вищій школі. Пізніше школа стала чотирикласною. Тато Петро Паєвський, Гостини в дружній, щасливій родині Верстюків

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин