Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗
В УКРАЇНІ НІКОЛИ НЕ БУЛО ЄРЕСІ
Слово Просвіти, №31 за 2008 рік
Урочисті заходи святкування 1020-річчя хрещення України-Руси розпочалися вже у п’ятницю, 25 липня. Саме у цей день відбувся довгожданий візит Константинопольського Патріарха Варфоломія. В Києві, на Банковій, його особливо чекали: шлях до єдиної помісної церкви без підтримки Патріарха Варфоломія бачиться нереальним. Доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я Дмитро Степовик погодився роз’яснити не лише смисл маловідомих церковних термінів, але й підводні течії так званого процесу легітимізації… Виявляється, незвичне поняття розшифровується просто: легітимізація — це визнання церкви міжнародною православною спільнотою.
— Пане Степовик, на Вашу думку, яким є оптимальний шлях надання українській церкві канонічного статусу: шляхом легітимізації УПЦ Московського патріархату чи УПЦ Київського патріархату? — Про легітимізацію церкви Московського патріархату не може бути й мови. Допоки вона не позбудеться оцієї “московської” приставки. І хоч офіційно, в Міністерстві юстиції, вони опускають цю назву, але вона незримо присутня. До іншої церкви-матері, якою для нас є Константинопільський патріархат, вони теж не можуть прийти, не відірвавшись від Московського. Отже, легітимізація — це не що інше, як визнання церкви міжнародною православною спільнотою. Українська православна церква уже є канонічною, бо не порушує жодного православного догмату. Вона є правдивою та істинною. До слова, в Україні ніколи не було єресі, на відміну від Візантії, Балкан та Росії. Отже, може йти мова про легітимізацію Української православної церкви Київського патріархату і Української автокефальної православної церкви. — У формі патріархату чи метрополії? — Це другорядне питання. Константинополь хоче, щоб ми повернулися до становища, яке було до 1676 року. Тоді в результаті нечестивих і нехристиянських маніпуляцій, як з боку Москви, так і тодішнього Константинополя, Київська метрополія, тобто Українська православна церква, втратила зв’язки з Константинополем і фактично, висловлюючись простою народною мовою, була продана до Московського патріархату. Константинопольський патріархат знайшов у собі християнську силу і мужність засудити цей акт. Тому сьогодні, більш ніж через 300 років, ми постали перед проблемою відновлення цих зв’язків. Нинішній Константинопольський патріархат, його синод і Патріарх Варфоломій, ставлять питання, щоб ми повернулися до того стану, в якому були продані, тобто до Київської метрополії 1686 року. Це не приносить шкоди і не зменшує кількості наших віруючих, не принижує статус нинішнього патріарха Філарета, який стане просто метрополитом. Звичайно, буде понижена його посада, але ж суть його, як великого архієрея і самовідданого богослова та патріота України, залишиться незмінною. З точки зору простих людей я відчуваю деякий рух незадоволення, тому що за 18 років існування Київського патріархату, з часу обрання Мстислава Скрипника 1990 року першим Патріархом Київським і всієї України, ціле покоління людей звикло до цього терміну. Але ми не раз відвикали або звикали до нових термінів. Суть не в термінах, а в духовному осерді. — Як нам бути з Українською греко-католицькою церквою? Яку роль вона може відігравати в процесі легітимізації? — На цьому етапі вона не може бути залучена до процесу об’єднання. Її юридичний статус, з точки зору церковного права, є аналогічним, що й в УПЦ Московського патріархату. Вона пов’язана з Римським престолом — Ватиканом і є частиною католицької церкви у всьому світі, але з тою особливістю, що має грецький або ж візантійський обряд. Позитивним фактором є те, що ця церква є україномовною і державотворчою, як і УПЦ Київського патріархату. Проте в юридичному процесі, який починається з приїздом Патріарха Варфоломія, греко-католицька церква не може взяти участь, допоки їй не дозволить Рим. Можна передбачати тісніші відносини з майбутньою об’єднаною православною церквою на основі можливого діалогу. Зокрема, дві церкви і один глава. Такі переговори ведуть з обох сторін. Але треба пройти великий процес юридичного оформлення. Такої практики ще не було, і ми не можемо послатися на якийсь історичний прецедент. Проте Україна в 1596 році зуміла, будучи православною, увійти в спілкування з католицьким Римом і стати частиною римо-католицької церкви. У такий, але зворотній спосіб, вона могла б об’єднатися з Українською православною церквою. Таким чином, дезавіювавши рішення Берестейської унії 1596 року. — От ви сказали, що Рим не дозволить… А які настрої в УГКЦ, у неї є бажання? — Не у всіх, але є. Справа в тому, що, починаючи від верховного архієпископа Української греко-католицької церкви кардинала
Закінчення на с. 2
10–11 З РОСИ Й ВОДИ
12–13
Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
