“Подивіться на рай тихий, На свою Вкраїну.” Тарас Шевченко · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЕФЕКТ ЦІЛОЇ ЕПОХИ
Слово Просвіти, №31 за 2008 рік
шли разом, в один день. Таке буває, коли люди вже не мислять життя один без одного і настільки переплітаються єством, що утворюють неподільний вузлик. І його не розплутати, і не розрубати… …За вікном хурделиця намітала кучугури, білим по білому витинала й різьбила, і сплячим деревам м’яко підбивала боки, а в палаці — тепло і благодать. Ще напровесні заготовлювали дубові колоди, якими взимку у підвальному приміщенні годували колориферну піч. У Качанівці знались на теплозбереженні: дрова не горіли, а тільки тліли, заповнюючи димом міжстінні порожнини. Чим не ефект сучасної батареї? Щоб підсилити традиційні 17—18 градусів тепла, існувала система із дванадцяти камінів. З рожевого карського мармуру: і для краси, і для користі. Тарас Михайлович показує на єдиний, дивом вцілілий під час вакханалії плебсу. З поміщицького умеблювання теж майже нічого не залишилося. Майже… Дивно, що не розтрощили на друзки це ошатне високе дзеркало… Невідомо, яку кімнату воно колись прикрашало, але хтозна, може, на дні його чутливої емальгами, профіль Гоголя, коли той критично розглядав свій унікальний ніс... Або парубоцький пристрасний погляд Тараса Григоровича… Садибу Григорія Степановича Шевченко навідав влітку 1843 року. Про нього тут уже добре знали. Кобзар пише, що в Петербурзі написав дві картини на українську тематику. Одну з них у нього купили, а другу, “Катерину”, “я присилаю вам, Григорій Степанович, щоб не дісталася москалям. Якщо вона буде варта вашої уваги, то ви її можете розмістити на почесному місці, а якщо ні, то закиньте на горище. А що вона буде для вас коштувати? То хоча б
Фото Євгена Букета шматок сала і то на чужині гарно…” Наступного року Шевченко знову приїжджає до Качанівки. Його приваблювала не лише гостинність Тарновських. Надія Василівна, дорога племінниця господаря, закрутила поетові світ. Настільки, що той мав серйозний намір одружитися з дівчиною. На жаль, чи то Надія Василівна ще не встигла закохатися, чи занадто була гонорова, але вона відмовила Шевченкові. Для Тараса Григоровича то був серйозний удар. Погодьтеся, аби через стільки років, аж у 1860, вихлюпнути досаду, написавши такого іронічного та в’їдливого вірша: “…А ти, кумасю, спала, спала, пишалася, та дівувала, та ждала, ждала жениха, та ціломудріє хранила, та страх боялася гріха прелюбодійного…” Я певна, що і в 1844 році Тарас Григорович висловив Надії Василівні своє обурення, як йому здава-
Фото Олени Тунік лося, законне. Адже тоді був його золотий час, поет був улюбленцем малоросійського дворянства… Так склалося, що Тарас Григорович мав дружні стосунки з усіма трьома власниками Качанівки. І якщо Григорію Степановичу він дарує “Катерину”, то Василю Васильовичу-старшому — свого “Кобзаря” з цікавим для дослідників приписом: “з вдячністю своїй підкумасі від “недокума”. Підкумасею якраз і була Надія Василівна, з якою Шевченко хрестив сина місцевого дяка. На щастя, цей раритетний “Кобзар” вижив. У 1929 році, коли Качанівку розграбували, Чернігівський історичний музей купив його з приватних рук. Хоч Шевченко і лютував, що Надія Василівна йому відмовила, але коли його заарештовували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, то саме цій жінці він віддав усі компроментуючі папери. Кумася закопала їх у саду маєтку Потоків. Історія не терпить “якби”, проте наш екскурсовод вважає, що Тарасове життя висіло тоді на волосині. Тарновські й самі нажахалися. З дня на день чекали обшуку. Якби у садибі знайшли „політику”, їм би було непереливки. І
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
