“Я іду, мій Кобзарю, до тебе Так, як спраглий у спеку іде до Дніпра”. Світлана Жолоб · с. 11сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «ТАРАСОВИМИ ШЛЯХАМИ», с. 10
ТАРАСОВИМИ ШЛЯХАМИ
Слово Просвіти, №31 за 2008 рік
Фото Олени Тунік
Альтанка Глінки, де була написана опера “Руслан і Людмила”
ний курорт для колгоспників, туберкульозний санаторій. Можливо, саме завдяки цьому комплекс зберігся. Зараз це національний заповідник. На жаль, навіть статус Національного не дає того фінансування, якого потребує садиба, щоб відновити минулу велич і красу. Свого часу це була Мекка для талановитих і мислячих людей епохи, місце, де написано не один шедевр. Надихали митців мальовнича природа, тиша, доброзичливі стосунки, які сприяли творчості, мудрий господар, що оточував гостей піклуванням і розумінням. Цього вже не повернути. Однак ще можна відновити ладшафтний парк, окультурити здичавілі дерева, реставрувати занедбані будівлі, почистити ставки. Усе це потребує коштів і дбайливого господаря.
час своєї останньої подорожі, малював Шевченко. Ось як він згадує про це у повісті “Музика”: “... заходився рисувати прекрасно освітлену вечірнім сонцем кам’яну церкву, досить незграбної, одначе оригінальної архітектури, збудовану полковником прилуцьким Ігнатом Ґалаґаном, тим самим, що першим одійшов од Мазепи й перекинувся до царя Петра, за що по смерті полковника Носа, введений у звання прилуцького полковника і обдарований великими маєтностями в тому ж таки полку... Поки я рисував сей пам’ятник... сонце повисло над обрієм, і на вулиці показалася юрба школярів, на деякій відстані появилася й худенька, похила постать, з парасолькою замість ціпка в руці. То був Віргілій, і я мало не побіг йому назустріч”. Анатолій Григорович вказав нам на місце, де стояла колись прилуцька гімназія, в приміщенні якої і йому до війни пощастило навчатися. Повітового вчителя Тарас Григорович називав своїм “Віргілієм” і навіть подав опис житла свого знайомого: “Кімнатка, в якій я двадцять літ тому прожив кілька днів по-бурлацькому, була та ж сама, та не та. Убогість та ж сама, та тільки убогість ця була вмита й прибрана жіночою рукою. На чистенькій підлозі чистенькі доріжки, на вікнах біленькі занавіски, на підвіконнях бальзаміни й герань у вазонах. Стіл, дощана канапа, табуретки липові ті ж самі, та вигляд мали інший. Що-то жіноча рука в домашньому побуті навіть чепурного мужчини”. Прилуччина в житті й творчості Тараса Григоровича Шевченка посідає особливе місце. Перебуваючи в цьому мальовничому краї, ми побачили лише невелику частинку Шевченкових місць, а їх тут надзвичайно багато. Анатолій Григорович Риженко – колишній учитель історії Прилуцької неповної середньої школи № 13, визначив краєзнавство, а особливо дослідження шевченківської тематики, справою свого життя. “Слово Просвіти” неодмінно познайомить найближчим часом своїх читачів із його доробком. Наостанок скажу: нині пам‘яті своїх пращурів прилучани присвятили краєзнавчий часопис “Прилуки. Фортеця”, який видають із ініціативи і за кошти приватного бізнесу, а серед авторів журналу — не лише краєзнавці та письменники краю, а й місцева молодь. Перше число часопису успішно розійшлося серед мешканців Прилук, дехто брав по кілька примірників, щоб переслати родичам і друзям, котрі живуть в інших містах і країнах. Як каже Анатолій Риженко: “Дуже важливо в наш час, аби цей журнал з’єднав прилучан усього світу”.
поряд із маєтком, оселилися козаки Криворучки й Журавські, міщани Марченки, Стеценки, Нетребовські, Нефеди, Дроботи, Перепелиці, селяни Кошові й Котеленці. Їхні нащадки й нині мешкають на цих наділах. За радянської влади в садибі Данчича організували Кустівський колгосп, а будинок використовували під правління артілі. Вже після війни один із колишніх панських будинків розібрали і перевезли на фабрику господарських виробів. Розповідають, коли розбирали підвал будинку, хтось знайшов замуровану схованку, в якій були заховані пляшки зі старовинними колекційними винами”. Косарем у альбомі Шевченка міг бути сам Данчич, адже він не був занадто великим паном, щоб не брати до рук косу на власній леваді, стверджували інші місцеві краєзнавці. Анатолій Григорович
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
