“Ми у життя прийшли, щоб зазвучати скульптурою, картиною, рядком”. Роман Лубківський · с. 12сторінка оригіналу ↗
З РОСИ Й ВОДИ
Слово Просвіти, №31 за 2008 рік
Маргарита ЗАЙЦЕВСЬКА
Як совісних зусиль тобі не шкода, — То в слушний час з’єднає труд і хіть Тебе з мистецтвом. Вольфганг Ґете
Ранок. Скульптор зібрався до майстерні. — Вітання Миколі Васильовичу! — Обов’язково! Взаємоусмішки. І майстер іде до праці, де на нього чекає Микола Васильович Гоголь. Часів написання “Вечорів на хуторі…”. Вони “давно друзі”, хоча скульпторові Борису Довганю лише 80, а Гоголю наступного березня буде 200! Гоголь — це герой багатьох років творчого життя Бориса Степановича. Його невелика за розміром композиція “Миргород” (власне — “Гоголь”), яку не сприйняли в ті давні часи місцеві законодавці в мистецтві, причарувала музейного фахівця з Москви і тепер прикрашає музей Гоголя в столиці сусідньої держави… Але великий світовий письменник українського коріння і українського духу весь час живе в душі скульптора. І ось тепер він творить великий (хоча б і для Миргорода!), скульптурний образ геніального письменника. Та почнемо оповідь про делікатного і мужнього митця з глибин часу. У Києві на знаменитій Куренівці вісім десятиріч тому в родині шевців Олександри і Степана Довганів народився хлопчик, Борис. Рано почав малювати. Згодом — ще й ліпити. Зовсім юним реставрував ліпнину на фронтоні зруйнованого війною Київського державного університету. Трохи згодом навчався у Київському художньому інституті. Найкращий учитель — Іван Макогон, автор меморіального пам’ятника Михайлові Грушевському. З Макогоном були друзями все життя. Він навіть любив відпочивати на природі разом із родиною свого учня. У 1960-му під керівництвом свого вчителя разом з Володимиром Луцаком та монументалістами Степаном Кириченком і Надією Клейн Борис Довгань створив кольорову мозаїчну скульптуру “Україна” (заввишки 5,5 м) для Декади українського мистецтва у Москві. Після завершення свята цю величну скульптуру встановлено в Черкасах. Через якийсь час вона звідти зникла. А робота була прекрасна. Чи вкрали і продали, чи зруйнували — невідомо, нема в кого запитати — начальників багато помінялося. І часи перехідні — ніхто ні за що не відповідав. Борис Степанович мав дружні стосунки з великим Іваном Кавалерідзе. 1980-го року разом із В'ячеславом Клоковим і архітектором Флоріаном Юр’євим Борис Довгань відновив у бронзі зруйнований часом шедевр Івана Кавалерідзе — перший пам’ятник Тарасові Шевченку, виготовлений у бетоні 1918 року в Ромнах. Далекі нащадки вивчатимуть сьогодення, образи видатних людей нашого часу за скульптурними портретами і композиціями, пам’ятниками роботи Бориса Довганя, подвижника українського мистецтва, який належить до плеяди шістдесятників. У середині 60-х та 70-х років, після короткої хрущовської відлиги, посилюється імперський гніт, починається нищення нового покоління інтелектуалів — позбавлення права на працю, обшуки, тюрми, заслання. У ті роки легко було вибивати собі звання і фальшиву славу, ліплячи нескінчених ленінів, які куцою дланню вказували напрямок до комунізму. Небезпечно було в ті часи навіть просто спілкуватися між собою людям талановитим, мужнім, патріотичним. За ними одразу стежили. “… У той час я ліпив Григорія Кочура,нашого знаменитого перекладача, літератора, який на той час пройшов уже тоталітарні концтабори, — згадує художник. (Твір зберігається тепер у Музеї-архіві літератури, а його повтор у мармурі прикрашає хату-музей Григорія Кочура в Ірпені). — 3 Кочуром до майстерні щоразу заходила група молодих літераторів, які заповнювали всю майстерню. Працюю і слухаю весь цей мудрий літературний народ — цікаво. Чогось запам’яталося: Кочур на своєму позувальному троні, спершись на знаменитий портфель, навпроти, на старенькій канапці у вільній позі — Василь Стус… На моє прохання попозувати Василь погодився, лише
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
