“Чим вищі собори — тим більша печаль їх воздвигла”. Віктор Кордун · с. 14сторінка оригіналу ↗
ДУХОВНИЙ ПРОСТІР
Слово Просвіти, №31 за 2008 рік
XIV ст. від’їзд Києво-Печерських ченців до північних земель тривав. Чимало з них ставали єпископами і там продовжували архіпастирську діяльність. Були й такі, що шукали усамітнення, але з часом починали розбудову храмів, засновували чернечі обителі. Преподобний Стефан Махрищський народився на початку XIV ст. у Києві. Тут минули його юнацькі роки, тут він здобув ази християнського виховання. Ще юнаком вирішив присвятити себе чернецтву. Прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Після кількарічного вдосконалення своїх чернечих подвигів у цій Святій обителі, Стефан почав шукати шляхи до усамітнення для повного мовчання. Тодішні утиски православних в Україні змусили його податися на північ, спочатку до Москви. Там доброзичливо його прийняв і неодноразово з ним спілкувався Московський князь Іван, батько Димитрія Донського. Від князя Стефан мав грамоту, яка дозволяла йому оселитися на землі Володимирській. Митрополит Київський і всієї Руси Феогност, який перебував тоді в Москві, благословив його на нове поселення. Місце обрали в урочищі біля злиття річок Махрищі та Молокчі за 30 верст від Троїце-Сергієвої лаври, засновником якої був преподобний Сергій, ігумен Радонезький. Передусім Стефан побудував собі невелику келію. Тут він заготовляв дрова, обробляв землю. Дуже цінував своє усамітнення і повне мовчання. Чутки про прибулого з Києва подвижника швидко поширювалися. Спочатку люди приходили лише для душевних розмов, потім з’явилися й істинні ревнителі чернечого життя. Довго не наважувався Стефан порушувати свою самотність, та все-таки поступився проханням селян і дозволив їм оселитися. А коли зібралася невеличка громада,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
