Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Хто нам відкриє таїну незнану?” Амадо Нерво · с. 15сторінка оригіналу ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Слово Просвіти, №31 за 2008 рік

зветься, річ ясна, сенбернаром, бо охороняє життя подорожніх, які минають перевал Святого Бернарда, що між Монбланом і Пеннінськими Альпами, на висоті 2472 метра. Навіть улітку там трапляються заметілі; що ж до зими, то це — снігові кучугури, крига на гірських дорогах і стежках, раптові лавини… Тутешні ченці вже кілька сторіч рятують людей, що заблукали через негоду або потрапили у сніговий полон. Їм допомагають дужі й міцні пси з винятковим нюхом, здатні відшукати засипаного снігом. Діставшися до потерпілого, стокілограмовий сенбернар швидко, обома лапами розкопує снігову товщу й витягує замерзаючого. І відігріває його не лише власним теплом; нещасний може ковтнути міцного напою та загорнутися в ковдру, бо все це прив’язане до спини пса-рятівника. Особливо уславився сенбернар Баррі, врятувавши від крижаної смерті 40 людей. А сорок першим виявився утікач із наполеонівської армії; злякавшися пса-велетня, дезертир ударив його ножем. Обох урятували, але Баррі довго хворів і дожив тільки до наступного, 1814 року. Йому зробили пам’ятник: маленька дівчинка тримається на спині сенбернара, міцно вхопившися за шию доброго пса… Нині через Альпи пролягли зручні дороги, а на перевалах влаштовані готелі. Та кажуть, що й досі знесилений мандрівник може зустріти під засніженими верхами відданого сенбернара й притулок, де ніколи не згасає вогонь християнського милосердя. Історія сенбернарів особлива, та не виняткова. Представники різних порід собачого племені здатні демонструвати зразки поведінки, яка в людському суспільстві зветься саможертовною. Скажімо, супроводжувати незрячого; без наказу кинутися у річку, щоб врятувати дитину; стікаючи кров’ю, приповзти й розбудити сторожу обложеного ворогами міста... Та найславетнішим псом залишається сенбернар Баррі, бо зберіг на гірському перевалі десятки життів тих, які не встигли відчитати останньої молитви Богові. …Біля села Трипілля під Києвом вчені археологи знайшли глиняний посуд, якому від 4 до 6 тисяч років, з кольоровими зображеннями псів. Люди, які не підозрювали не те що про телебачення, а навіть про звичайне залізо, любили своїх чотириногих помічників і прикрашали посуд їхніми зображеннями. Особливо майстерно передані рухи тварин. Ось, витягнувши шию й притиснувши вуха, щодуху мчить собака, схожий на хорта. Там, присівши, пес готується до стрибка. Інший нашорошився і щось обнюхує. Той розлігся, але підняв голову, стежачи за господарем. А он і маленький, добродушний песик — хвіст калачиком… Певно, добрими й спостережливими людьми були наші прадавні предки, які здогадалися приручити пса. Відтоді скрізь, від спекотної Австралії до снігової Гренландії, слідом за людиною ступають чотири собачі ноги. лина похилилася” з приспівом-закликом: “Ами тую червону калину підіймемо, /А ми нашу славну Україну /Гей, гей, розвеселимо!” Калина — символ українського родоводу: У полі калина, у полі червона Хорошенько цвіте. Ой роде наш красний, Роде наш прекрасний, Не цураймося, признаваймося, Бо багацько нас є! Василь Скуратівський поділився спогадом: “Пригадується сумна сцена в Спілці письменників. Ми біля труни Григора Тютюнника, що став жертвою комуністичного свавілля. Тіло оповивали пучки барвінку й калини. До свого давнього друга підійшла й Ліна Костенко, непоспіхом поклала калину, а одне з грон кинула долі й розчавила каблуком. Для багатьох цей жест був незрозумілим. Але народна традиція ув’язує це з виявом протесту. А воднораз — це й свідчення спорідненої та незрадливої незгасної пам’яті” (“Берегиня”, 2007. — №2. — С.46). В українській літературі фольклорний образ калини зазнав різноманітних трансформацій, переосмислень. Мабуть, немає жодного поета в Україні, кого б не хвилював цей диво-кущ, що фактично став національним символом: Т.Шевченко (“Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина”), І.Франко (“Червона калино, чого в лузі гнешся?), Леся Українка (“Калина так хизується красою”), П.Тичина, М.Рильський, М.Зеров, В.Стус, І.Драч… Калину використовували не лише в обрядах, а й під час лікування. Відомі її цілющі властивості для нормалізації кровотворення, від кашлю тощо. Улюблениця народу, калина не втратила свого традиційного символічного значення, проте обрядові акценти в останнє сторіччя доповнено яскравими патріотичними мотивами.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин