Погляд · “Влада повинна рахуватися з елітою, спиратися на неї, прислухатися до її думки”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
«ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА — ЦЕ ПОКАЗНИК ЗАГАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ, СВІДОМОСТІ СУСПІЛЬСТВА» Про українську еліту та пріоритети держави, проблеми освіти й екології, науки і суспільства — у розмові з академіком НАНУ, Почесним директором Інституту ботаніки ім. М. Холодного НАН України Костянтином СИТНИКОМ.
Слово Просвіти, №31 за 2009 рік
— Костянтине Меркурійовичу, на Вашу думку, за нинішній стан держави несе відповідальність лише її політична еліта, чи також наукова, мистецька? Як Ви оцінюєте українську еліту та коли прогнозуєте появу такої, за яку українцям не буде соромно? — Вважаю, що така еліта в Україні вже є, була вона й раніше. Все-таки в нас була наша, українська шляхта, шляхетна інтелігенція. Це, скажімо, такі сім’ї, як Косачі, Рильські. Погляньте: Володимир Вернадський під час громадянської війни створив у Полтаві гурток, де люди збиралися й обговорювали питання суто наукові — екологічні, філософські, культурологічні. Тому й нині у нас є справді шляхетні люди, інтелігенти, яких із повним правом можна назвати елітою. Працюючи в Академії наук вже майже 60 років, я бачив багато справжньої еліти. Це академіки Усиков, Беліцер, Білецький, Рильський, Тичина, Бажан, Анатичук, Комісаренко, звичайно ж, Патони — Євген Оскарович і Борис Євгенович. Річ в іншому. Наша нація досить освічена, але політично незріла. Влада повинна рахуватися з елітою, спиратися на неї, прислухатися до її думки. А саме цього не відбувається. У чому найбільше лихо сучасної влади, на мій погляд? По-перше, у нас нема продуманої кадрової політики. Тому бачимо, кого призначають міністрами, кого лідери партій заносять у списки майбутніх народних депутатів… Чому ж вони не беруть справді шляхетних людей у Верховну Раду? По-друге, брак пріоритетів. Усі наші політики й державні діячі хапаються відразу за все. А має бути, передусім, пріоритет. Для розв’язання одних питань є прем’єр-міністр, інших — віцепрем’єр, конкретні міністри тощо. Що таке пріоритет? Наприклад, президент має розуміти, що є два пріоритети в українському суспільстві, принаймні, повинно бути. І весь час це підкреслювати і робити все, аби ці пріоритетні питання розв’язувати якомога швидше і якісніше. На мій погляд, це наука й аграрний сектор. Якщо в Україні буде лад у науковому й аграрному секторах, то країна зможе спокійно жити. Чому? Бо науковий сектор зумовлює і забезпечує нормальний розвиток будь-якої галузі. Якщо в нас належна фізична, математична науки, механіка, то й сучасне машинобудування, авіабудування, суднобудування. Якщо в нас розвинена хімія, то можемо мати і хімічну промисловість на належному рівні. Якщо в нас справді розвинена біологія, то все буде гаразд із сільським господарством, здоров’ям людей із охороною довкілля. Саме біологія забезпечує ці сектори. А політологія: у нас же неграмотні політики! Якщо це справжня наука, якщо це аналіз явищ і подій, наука, яка створює певні вимоги до політика, формує етичний, моральний бік політичної діяльності, то її треба навчатися. Я пропонував би починати діяльність будь-якої Верховної Ради з прочитання хоч п’яти—десяти лекцій з політології. Можливо, навіть треба підготувати брошуру і роздати народним обранцям. Їх треба вчити. — У кращому випадку депутати наймають політтехнологів, які нібито вчилися. Але і їх вони рідко слухають. — Річ у тому, що перед політтехнологами треба теж уміти поставити завдання. Треба мати елементарну політичну грамотність. А якщо її нема, то політик не може ставити завдання своїм помічникам. А якщо й помічники такі самі неосвічені? Отже, політичну сферу має складати еліта.
Чого найбільш не вистачає в нашій країні? Законослухняності й контролю за виконанням законів. І це стосується не лише прокуратури й правоохоронних органів. Кожен великий і маленький начальник повинен організувати контроль за виконанням державних рішень і власних розпоряджень. І сам бути законослухняним. — Має бути відповідний менеджмент… — Так, але цього потрібно вчитися. Тому в нас уже є еліта, просто треба дослухатися до неї й спиратись на неї. Кожен міністр наступного дня після призначення повинен зустрітися з найкращими науковцями галузі й порадитися з ними. Адже в нас шість(!) академій наук. Отже, за наявності шести академій, 200—300 наукових інститутів, понад 200 університетів (найбільше в Європі!), як можна говорити про брак еліти? Але якщо владі в державі не потрібні вчені, вона до них не звертається, немає попиту на науку (навіть коли Академія наук пише листи до Кабінету Міністрів, то рідко отримує відповідь), то за такого ставлення до еліти як можна очікувати від влади шляхетності? При владі мають бути найкращі сини і доньки нашого народу. Вибачте за пафос, але це справді повинно бути так. На жаль, нашим керівникам часом бракує навіть загальної культури, вже не кажу про ерудованість, постійну самоосвіту, знання іноземних мов… Це ж ненормально! Відповідно, планка вимогливості опускається і в підлеглих.
— Ви згадали про пріоритет аграрної галузі… — Вважаю, що якщо в нас буде на столі, а ми ще й можемо продавати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію в інші країни, то це наша перевага, яку слід розвивати. Але для аграрної сфери потрібно мати не лише аграрну науку. Потрібна хімічна наука і виробництво добрив. Галузь машинобудування має забезпечити найкращі українські комбайни і трактори. Ми ж змогли зробити найкращі ракети, найкращі літаки і танки. Чому ж не можемо мати найкращого трактора, а змушені купувати техніку за кордоном? Це треба запитати у наших конструкторів, і вони зроблять, адже й не таке робили. — А тепер запитання, пов’язане з нинішньою фінансово-економічною кризою. Таке враження, що люди не бажають розуміти суті цієї кризи, змінювати спосіб життя. Замість схаменутися і зменшити споживання, берегти природу й ресурси, більшість просто очікує, коли знову можна буде брати кредити, а підприємці сподіваються на чергове зростання попиту, аби відновити і далі нарощувати виробництво. Чи не вважаєте, що людству пора йти іншим шляхом? Адже економічне зростання можуть дати наукоємні виробництва, які займаються, скажімо, енергозбереженням, освоєнням космосу, Світового океану. — Це не економічне, а моральне питання. Ми створили в суссвідомою. Якби в Києві сьогодні ввели різні баки для різних відходів, то уявляєте, як наше населення скористалося б цим нововведенням? Екологічне мислення і відповідна поведінка людини значною мірою спирається на загальнокультурний рівень суспільства. Екологія — найважливіша галузь, це визнано світом. Це якість життя. Але наше керівництво не може збагнути простої речі. Оскільки “внесок” у забруднення довкілля роблять усі виробництва і галузі народного господарства, то за питання екології як питання міжгалузеве має відповідати міністр, він і віцепрем’єр. Тоді він може викликати будь-якого міністра і вказати йому на недоробки в його галузі. — На жаль, у нас екологічними проблемами займається Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій. Аварії на виробництві, транспорті… — Безперечно. Саме тому потрібна координаційна і керівна роль віце-прем’єра — міністра екології. Менеджмент (наука управління) в нас настільки слабкий, що в результаті нема організованості, дисципліни, порядку. Все це — турбота уряду і Президента. — Хоч у нас і є хороші фізики, хіміки, біологи, але багато з них виїжджають за кордон, бо в Україні займатися наукою не завжди престижно. Хочу запитати у Вас про Інститут ботаніки Академії наук України, який Ви очолюєте вже багато років. Які його найбільші здобутки і проблеми? — Ботанічні науки, так само, як
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
