Постаті · “Кожен народ повинен творити свою історію й національну державу власною політичною волею”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
«БУДЕ ДУХ ЙОГО ІЗ ВІКУ В ВІК СІЯТИ...»
Слово Просвіти, №31 за 2009 рік
“…Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держіться. Тоді з вас будуть люде як слід, тоді з вас буде гро' мада шановна, і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не нало' жить”, — заповідав Пантелеймон Олександрович. У цих сло' вах явлено один із найхарактерніших принципів Кулішевого етосу — осердя його духовного типу, глибоко закоріненого в традиції української культури. Хоч як недруги ігнорували й таврували Кулішеві духовні осягнення, та не вдалося поруши' ти цілісності його світоглядної системи й дієвої життєвої практики, об’єднаних потужним особистісним осердям. Кулі' шів творчий дух, Кулішеві ідеї незнищенні й незабутні, вони самі доводять свою правоту. “Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента…”, — через десятки років підтвер' див істинність Кулішевих осягнень Микола Хвильовий.
П. О. Куліш. 1860 р.
Олександер ШОКАЛО
Пантелеймон Олександрович Куліш — унікальна постать, “першорядна звізда” (І. Франко) в літературному й громадському житті України ХІХ ст. Народився Пантелеймон 26 липня (7 серпня за новим стилем) 1819 р. на родовому хуторі біля містечка Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Шосткинський район Сумської області) в сім’ї нащадків старовинного козацького роду. Мати, Катерина Іванівна, на відміну від батька, Олександра Андрійовича, який “був серед сусідів Арістотелем”, не знала грамоти, “уміла розмовляти тільки українською мовою й, що мала в голові, все те взяла не з книжок, а з живої народної речи. …Не було кращого голосу нів кого, як у Кулішевої матері; ніхто не співав таких давніх пісень, як вона. Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями”, — згадував П. Куліш в автобіографії. Початкову освіту Пантелеймон отримав удома, потім навчався в Новгород-Сіверській гімназії (1831—1836), на філософському й правничому факультетах Київського університету (1839—1840). З 1841 р. П. Куліш викладав історію й російську мову в Луцькому, Києво- Печерському, Києво-Подільському дворянських училищах і в гімназії в Рівному. З 1845-го — старший учитель гімназії та викладач російської мови Петербурзького університету. 1847 року Петербурзька Академія наук відрядила П. Куліша за кордон для вивчення слов’янських мов, історії, культури, мистецтва. Того самого року він одружився з Лесею (Олександрою) Білозерською (старшим боярином у них на весіллі був Т. Шевченко). Невдовзі його заарештували у Варшаві за підозрою у зв’язках із Кирило-Мефодіївським братством та за національно-патріотичні ідеї в історичних творах. Після п’ятимісячного ув’язнення в Петропавлівській фортеці й трирічного заслання до Тули повернувся в Петербург, де був на чиновницькій службі. 1857 року заснував у Петербурзі власне видавництво з друкарнею, що дуже посприяло розвитку українського літературного процесу й суспільної думки. У 1864— 1867 рр. працював у Варшаві директором департаменту духовних справ та членом комісії з перекладу польських законів. З 1868 до 1871-го П. Куліш жив у Львові й Відні, вийшовши з російського підданства, був “головним двигачем українофільського руху в Галичині” (І. Франко). Наприкінці 1871 року повернувся до Петербурга, а з 1877-го, протягом 20 років, безвиїзно жив на хуторі Мотронівка (тепер куток села Оленівка Борзнянського району на Чернігівщині), який перейменував на Ганнину Пустинь, поруч із вірною дружиною — Олександрою Михайлівною Білозерською- Куліш (відома в літературі під псевдонімом Ганна Барвінок). Пантелеймон Куліш провадив старосвітський спосіб життя: орав землю волами, сіяв жито, столяру-
Т. Г. Шевченко. Портрет П. О. Куліша. 1844 р.
вав, писав і малював — господарював і працював духовно, як давній ратай-хлібороб за плугом з молитвою до Сонця (в ратайстві Куліш убачав високий духовний смисл і взяв собі літературний псевдонім Павло Ратай). Скромне хутірське життя невгамовного духовного подвижника нагадувало схимництво завзятого вояка-запорожця. “В хатах хуторного двора була всюди простота, достойна угодників божих. Не було там жадної городської роскоші, панської пихи або якої непотреби” (І. Пулюй. “Мотронівський хутір”). Куліш усамітнився на хуторі від лукавого миру й самовіддано працював задля вищих цінностей української культури, та все одно не полишав надії достукатися до людей зі своїм осягненням Істини. Наприкінці 1885 року на хуторі в Ку-
Хата Кулішів у Мотронівці. 1899 р.
ліша сталася пожежа (підпалив орендаторр “лях Залєнскій”). Згоріли всі господарські будівлі й скромні матеріальні статки. А найбільша втрата — у вогні загинула бібліотека, яку П. Куліш збирав ціною всього свого дбання, багато рукописів (серед них і повний переклад Біблії). Три роки вони з дружиною жили в сусідській хатині, доки поставили нову хату. І знову він із тим самим завзяттям заходився коло літературної й наукової праці: на основі вцілілого після пожежі укладав поетичну збірку “Хуторні недогарки”, написав і видав у 1888— 1889 роках тритомну історіографічну працю “Отпаденіе Малороссіи от Польши”, працював над відновленням втраченого перекладу Біблії (встиг удруге перекласти три чверті, завершили переклад І. Пулюй та І. Нечуй-Левицький). До останнього дбав про українську періодику: прибуток від збірки “Дзвін”, що вийшла в Женеві 1893 року, віддав на видання галицького журналу “Народ” (редактори І. Франко й М. Павлик) та першої на Наддніпрянщині українськомовної газети “Хлібороб”. Багатогранна творчість Пантелеймона Куліша в усьому новаторська: перший почав писати українською наукові праці (історичні, літературознавчі, етнологічні, соціологічні, педагогічні), заклавши основи української наукової мови; запровадив новий і дотепер чинний фонетичний правопис (кулішівка); написав перший український історичний роман; перший вимогливий і доброзичливий критик Т. Шевченка; перший біограф, упорядник і видавець найповнішого на той час зібрання творів і листів М. Гоголя в шести томах; перший перекладач українською творів Шекспіра, Ґете, Байрона; перший перекладач українською Біблії. Як мислитель П. Куліш створив оригінальну філософську систему — хутірську філософію або філософію природи, суттю якої є внутрішня воля людини. Це питома українська філософія кордоцентризму — філософія серця. Разом із тим, Куліш став предтечею європейського екзистенціалізму. Особливість Кулішевої екзистенційної концепції втому, що в ній передбачено внутрішню духовну волю індивіда й громади — народу як збірної особи. Звідси суть Кулішевої історіософії: кожен народ повинен творити свою історію й національну державу власною політичною волею. Концепцію нації й національної держави мислитель ґрунтує на науковому осягненні універсальних космічних законів, чим пояснюються його соціальні передбачення й пророцтва. П. Куліш справив визначальний вплив на весь подальший розвиток української національної ідеї як державницької, політичної програми життя нації. Пантелеймон Куліш і нині попереду сущих. Бо хто правдиво осмислює минуле й сучасну йому реальність, той ясно бачить і перспективу прийдешнього. Легковажити з історією так само небезпечно, як і з реальністю сьогодення. Хто не осягнув історичного уроку, той лишається в тумані невідання. Переважна більшість нині сущих так і туманіє в безтямності, стаючи гирями на духовній волі тих, які прагнуть жити за законом правди, законом моралі. Особливу соціальну небезпеку становлять одержимі жадобою влади, які є знаряддям чужої сили й підступно маніпулюють цілим суспільством, удаючи з себе патріотів… І якщо одні обдурюють самі себе через власний недомисел, а інші — весь народ через популістське ошуканство й партійну облудність, то реальності ніхто не обдурить. Реальність нещадно карає правдою… “Серед безлічі прославлених батьків народу, якими обдарувала нас історія ХІХ ст., є одна постать самітна, яка не зазнала благовонних кадил громадського почитання і візантійської чолобитности ні за життя, ні по смерти, дарма що ся постать висока і далеко перевищує пересічного національного святого всіх українських земель. Це П. О. Куліш. Людина найменше популярна, найменше оцінена і, мабуть, найменше зрозуміла в усьому українському письменстві. Наче другий Іван із Вишні, анахорет за життя, радо промовчуваний по смерти. …В Куліша була розвита одна дорогоцінна прикмета, яка дуже рідко стрічається між українцями,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
