Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Щастя нашого, що живе в нас у серці, не одніме в нас ніяка лиха доля”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

НАЙБІЛЬШИЙ СКАРБ

Слово Просвіти, №31 за 2009 рік

Олександр БУЛИГА, директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Я — піонер з сокирою важкою: Терен колючий в рідній стороні Вирубую трудящую рукою. Не раз кроплю свою роботу й кров’ю, Та весело так поратись мені. Пантелеймон Куліш Із Рівним Пантелеймона Куліша пов’язує кінець 1845 року, коли він викладав у місцевій гімназії. Про це пам’ятають рівняни. У жовтні в обласному краєзнавчому музеї відбудеться наукова конференція, присвячена пам’яті видатного діяча. Із Рівного Пантелеймон Олександрович переїхав до Петербурга за сприяння ректора Петербурзького університету П. Плетньова, який розпізнав у Куліші здібності майстра слова й допоміг зблизитися з російськими літераторами. 1845 року в часописі “Современник” було надруковано перші розділи його історичного роману “Чорна рада, хроніка 1633 року” в перекладі російською, а в дитячому журналі “Звездочка” — “Повесть об украинском народе”. За цей твір, що став головним звинуваченням проти Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства 1847 року, його заслали в Тульську губернію із забороною писати і займатися педагогічною діяльністю. Проте проблеми освіти українського суспільства чи не найбільше непокоїли Па н тел еймо на Олександровича упродовж усього життя. Не маючи змоги працювати на освітянській ниві, повернувшись із заслання, Куліш розпочав журналістську діяльність. Друкував матеріали в петербурзьких виданнях, на сторінках яких звертав увагу на потребу вдосконалення освітньої роботи. Серед проблем національної культури на чільне місце Куліш ставив навчання українців, зазначаючи, що завдяки поширенню загальної писемності літераторам найзручніше передавати народу освіченість. Школи для простих людей, загальна грамотність, поєднання освіти з ремеслом допоможуть, вважав Куліш, звільнитися від кріпацтва. “Своєрідною енциклопедією українознавства, що врятувала від забуття цілу низку шедеврів народного епосу” дослідники називають Кулішеві “Записки о Южной Руси”, про джерела створення яких автор писав: “…сам народ — це така пам’ятка свого минулого життя, яка краще від усякого мистецтва дає змогу пізнати те, як він жив до цього часу”. Вихід “Записок…” збігся у часі з поверненням із заслання Шевченка й Костомарова, коли громада петербурзьких українців розпочала видання українських книжок. Душею тих змагань став Пантелеймон Олександрович Куліш. Він видав своїм новим правописом, “кулішівкою”, етнографічний збірник, який Шев- Приміщення колишньої гімназії, де викладав Куліш ченко назвав “брильянтом”. На переконання Куліша, життя нації не припиняється навіть із втратою державності, бо етнос живе самостійним духовним життям ів чужій державі, зберігаючи національну свідомість, яка виявляється в літературі рідною мовою. Єдиний скарб у тебе — рідна мова, Заклятий для суспільного хижацтва Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства “До рідного народу”. Як зазначають сучасні дослідники, у поглядах на розв’язання мовного питання Пантелеймон Олександрович пішов далі за попередників, у яких боротьба за розвиток української мови не виходила за межі літератури. “П. Куліш розумів, що багата і мелодійна українська мова майже зовсім не опрацьована в граматичному сенсі. Він мріяв про створення такої української граматики, яка справді відповідала б рівневі найдосконаліших європейських. Куліш сприяв і перетворенню української мови на офіційну не лише в школі, а й у державних установах. Ці наміри залишились нереалізовані через горезвісні Валуєвський циркуляр (1863) та Емський акт (1876). Минулому України Куліш присвятив низку літературно-історичних творів. Після “Михайла Чарнишенка” та “України” з-під його пера вийшли у різні роки поеми, присвячені козацькій добі: “Солониця” (повстання Наливайка), “Кумейки” (повстання Павлюка), “Великі проводи” (Хмельниччина). Серед історико-драматичних творів збереглися: “Байда, князь Вишневецький”, “Петро Сагайдачний”, “Цар Наливай”. Найвідомішим літературним твором Куліша стала повість “Чорна рада” про долю України після Хмельниччини. “Це так, — наголошує автор, — як-от інколи схопиться завірюха: громом гримить, вітром бурхає, світу Божого не видно, поломле старе дерево, повиворочує з корінням дуби й берези…” Найкраща поетична збірка Пантелеймона Куліша “Досвітки” вийшла 1862 року. На думку дослідників, “вона поступалась Шевченковій поезії, але зачіпала такі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин