Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Діти повинні знати своїх славетних земляків, без такого знання майбутнє постає невиразним і знеособленим”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Михайлина Коцюбинська: М Мууддррііссттьь іізз ммууж жннііссттю ю,, ссееррццее зз ддооббрроомм… …

Слово Просвіти, №31 за 2012 рік

Олексій НЕЖИВИЙ, м. Луганськ Із середини 90-х років минулого століття розпочалося моє спілкування зі славетною шістдесятницею Надією Світличною. Кожної зустрічі вона з особливим пієтетом розповідала про Михайлину Коцюбинську. На початку жовтня 2004 року Надія Світлична разом із колишнім політв’язнем Миколою Горбалем приїхали до Луганська, щоб презентувати книгу спогадів про Івана Світличного “Доброокий”. Коли ж мова зайшла про М. Коцюбинську, запропонував на цьому літературному дійстві ухвалити рішення про висунення кандидатури Михайлини Хомівни на здобуття Шевченківської премії. Особливо сердечно сприйняла пропозицію Надія Світлична, яка за кілька днів у Києві організувала декілька офіційних зібрань. На початку березня 2005-го всі були втішені повідомленням про відзначення Михайлини Коцюбинської Національною премією України імені Тараса Шевченка. У ті роки довелося чимало працювати над підготовкою до друку листів, а потім щоденників і записників Григора Тютюнника. Серед головних літературознавчих джерел, які тоді студіював, були праці Михайлини Коцюбинської, особливо з епістолології. Упорядковані мною книги завжди надсилав Михайлині Хомівні, отримуючи у відповідь не тільки листівки зі словами вдячності, а й власні книги, наприклад двотомник “Мої обрії”. 2006 року зовсім мізерним накладом усе ж вдалося видати в Луганську першу книгу вибраних публіцистичних творів Надії Олена ШУЛЬГА Відомо, що поступ відбувається завдяки видатним особистостям. Саме політ їхньої думки спричинився до того, що людство навчилося літати, перетинати океан, зазирнуло вглиб самої планети. Не знаємо імен тих, хто вперше спік хліб, винайшов колесо, сів у човен. Але імена ближчих до нас у часі винахідників і науковців ми зобов’язані знати, адже завдяки їм наше існування комфортне і зручне. Тим важливіше нам, українцям, знати імена наших краян, які стали на рівень світової науки. Багато років нас намагалися переконати, що вся могуть людської думки зосереджена в Москві й усі видатні люди з українськими прізвищами — питомі росіяни. Та, на щастя, ми в це не вірили. Ідея донести до широкого зага- Світличної. Через кілька днів по телефону Михайлина Коцюбинська запропонувала стати співупорядником видання Івана та Надії Світличних у “Бібліотеці Шевченківського комітету”. Тепер можу з упевненістю сказати, що разом із першодруками Григора Тютюнника книга ця “З живучого племені Дон Кіхотів” (2008 р.) є для мене найдорожчою. А текстологічна школа Михайлини Коцюбинської залишиться на все життя, як і її сердечний відгук: “Того дня мені прийшов поштою пакуночок з Луганська. У ньому — маленька скромна книжечка “Надія Світлична. Твори”. Підпис — Олекса Неживий, доцент Луганського університету. “Я знала, що він працює, але, що він скільки зібрав… Мені здавалось, що я зібрала все, що можна. Нічого подібного. Там половина тих речей, про які я не знала, зокрема дуже цікава бібліографія. Я відразу кинулась до телефону, бо знаю, що добре слово треба казати негайно, поки людина ще жива. І сказала добре слово так, що він, здається, розплакався”.(Цитую за джерелом: Михайлина Коцюбинська “Без неї не було б ніякого шістдесятництва…”// Молода нація. — 2006. — №2. — С.10.) Хвилюючими були зустрічі в місті Києві, осяяні світлою пам’яттю Світличних: на освяченні хреста на місці поховання Надії Світличної, ювілейному літературному вечорі до 80-ліття Івана Світличного. Потім — співпраця над науковим збірником, куди ввійшли матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції до 80-річчя з дня народження Івана Світличного “Літературна, публіцистична, наукова спадщина Івана й Надії Світличних у розвитку національної культури другої половини ХХ століття”, яка відбулася 25—26 вересня 2009 року в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. У передмові “Незлим тихим словом…” Михайлина Коцюбинська писала: “І все це, на щастя, далеке від офіціозу, щире й змістовне, наближене до справжніх, автентичних характеристик цього світлоносного родинного тандему. Мовби відблиски того “світла Світличних”, відчутного для всіх, хто мав щастя спілкуватися з ними. Щирою й теплою була і атмосфера ювілейної наукової конференції на батьківщині Світличного. Відрадно, що пам’ять про подружжя живе у свідомості земляків, і не тільки земляків. Мемуарна складова надає збірникові праць конференції безпосередності й справжності. Адже ці люди ще зовсім недавно жили й працювали серед нас. Цікаві й роботи краєзнавчого і біографічного спрямування. Добре, що не обійдена увагою епістолярна спадщина Світличного, адже це не лише надзвичайно цінне інформаційне джерело, його епістолярій має неабияке естетичне й екзистенційне значення як голос доби. Приділено увагу найближчому оточенню Івана і Надії, що разом із ними творило шістдесятницький Ренесанс, питанням стилістики й поетики Світличного — критика і поета-перекладача і, що дуже суттєво, його мовознавчому доробкові. Запропоновано конкретні розробки щодо вивчення спадщини Світличного в школі. Діти повинні знати своїх славетних земляків, без такого знання майбутнє постає невиразним і знеособленим. Запропоновані у збірнику публікації додадуть цікавих деталей і настроєвих нюансів до образу цих людей “З живучого племені Дон Кіхотів”. Головне — той заряд покликаності, що вивищував їх над обивательським загалом і визначив їхній шлях і вічну актуальність в умовах “рідної чужини” — України. Вони боролися не з вітряками, ставили перед собою усвідомлені, хай і важкодосяжні цілі й таки реалізувало їх у міру сил і можливостей — сьогодні, у ретроспективі часу, стає очевидним”. Такою ж мужньою і сердечною залишиться в нашій пам’яті Михайлина Коцюбинська, великий трудівник в ім’я “рідної чужини” — України. Листівки Михайлини Коцюбинської до Олексія Неживого Листівка № 1 Кінець грудня 2004 року Вельмишановний п. Олексію! Вітаю Вас з Новим, помаранчевим роком і бажаю сил і наснаги, щоб виходити переможцем з усіх тих складних випробувань, які, без сумніву, на нас чекають. Будьмо! Дуже дякую за книжку. Листи взагалі — це цікаво, а листи Григора Тютюнника1 — й поготів. Читатиму потроху, розтягуючи задоволення надовше. Хай щастить Вам на все добре! Листівка № 2 9.07. 2005 Вельмишановний п. Олексію! Дуже вдячна за надіслану Вами книжку з щоденниковими записами Тютюнника2. Такі книжки належать до моєї улюбленої лектури. Передчуваю задоволення. До речі, чи читали Ви моє “Над маминими щоденниками” (“Кур’єр Кривбасу”. — 2005. — 184, 185)? Ще раз дякую. Ваша М. Коцюбинська. Листівка № 3 1.09. 2006 Шановний п. Олексію! Дуже вдячна Вам за збірник3. Тут є багато цікавого. Шкода, що його немає в бібліотеці нашого інституту. Щасти Вам. Ваша М. Коцюбинська Листівка № 4 30. 12. 2007 Вельмишановний Олексію Івановичу! Вітаю Вас із Новорічвого Товариства ім. Т. Шевченка І. Верхратського, М. Мельника, О. Волощака, І. Пулюя, І. Горбачовського, О. Мриць, О. Кониського, маловідомих широкому загалові видатних учених у галузі природничих і гуманітарних наук З. Болтарович, О. Неприцького-Грановського, І. Горбачевського, інших. До роботи долучилася Мала академія наук, інші школи Києва, Інститут природничо-географічної освіти та екології НПУ ім. М. Драгоманова. Молоді науковці працювали над розкриттям значення видатних особистостей у розвої української науки і мистецтва в різні періоди. Наукові пошуки тривають. Їхня незмінна натхненниця Наталія Вадзюк, яка цього року відзначила 80-річчя, не втомлюється спонукати до роботи. Біолог за фахом, вихованка Кременецького педагогічними святами і бажаю здоров’я і всіляких гараздів Вам і всім, хто біля Вас! Дякую за добрі слова про мої писання. Нещодавно я з колегами підготувала до друку дуже гарну книжку — Р. Корогодський. Брама світла. Шістдесятники. На щастя, маємо видавця — Укр. Католицький ун-т. Кінчаю передмову до підготовленою Льолею, вже відредагованою мною книги листів Світличного (до арешту й із заслання). Софія Геврик привезла її з Америки від Надійки, зібрала потрібні кошти, і незабаром, сподіваюся, книга побачить світ. Із “Бібліотекою Шевченківських лауреатів”4, на жаль, усе глухо… Але, здається, на підході замовлена мені десь рік тому книжечка (1,5 др. арк.) про І. Світличного “Лицар духу” із серії “Про видатних людей”, задуманої благодійним фондом “Укр. Родина” (дай їм, Боже…). Обов’язково надішлю Вам кілька примірників. Усього Вам доброго! Озивайтеся! М. Коцюбинська 1 “Щоб було слово й світло”: Листування Григора Тютюнника / передм., упоряд., прим., підгот. текстів О. І. Неживого. — Луганськ: Альма-матер, 2004. — 232 с. 2 Тютюнник Г. “…образ України — здавна й по сьогодні”: Щоденники, записники / Г. Тютюнник; передм., упоряд., прим., підгот. текстів, редаг. О. І. Неживого. — Луганськ: Знання, 2005. — 262 с., іл. 6 с. 3 Голод 1933 року на Луганщині. Матеріали фольклорної практики студентів Луганського національного університету імені Тараса Шевченка/ Упоряд., передм. О. І. Неживого. — Луганськ: Знання, 2006. — 92 с. 4 Тут ідеться про книгу, що тоді готувалася до друку: Світличний І. О., Світлична Н. О. З живучого племені Дон Кіхотів/ Упорядкув. М. Х. Коцюбинської та О. І. Неживого. Передм. та прим. М. Х. Коцюбинської. — К.: Грамота, 2008. — 816 с., іл. (Серія “Бібліотека Шевченківського комітету”). ного інституту, донька професора образотворчого мистецтва Краківського університету, колишня вчителька й викладачка педуніверситету не з чужих слів знає проблеми вчительства, прогалини в освіті вчителів. Вона й сама відкривала історію своєї родини вже дорослою. Так, з’ясувала, що тато сватав маму разом із Степаном Скрипником, згодом відомим як митрополит Мстислав, а мама навчалася в Кременецькій гімназії водночас з Уласом Самчуком і разом з ним співала в хорі. Збереглися світлини, архівні документи. Тому Наталія Василівна й вирішила долучати юне покоління до історії, бо усвідомлює, що середовище виховує і творить особистість. Важливо, на її думку, щоб учні розуміли, хто їхні предки і яких вершин вони сягнули в науці й культурі, а праця — єдиний шлях до щастя.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин