Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Борись і добувайся батьківщини, бо прийдеться загинуть у вигнанні ”. 9 Пам’ять · с. 9сторінка оригіналу ↗

«І ти колись боролась мо Леся Українка Леся Українка «І ти колись боролась, мов Ізраїль…»

Слово Просвіти, №31 за 2013 рік

І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя! Сам бог поставив супроти тебе силу невблаганну сліпої долі. Оточив тебе народами, що, мов леви в пустині, рикали, прагнучи твоєї крові, послав на тебе тьму таку, що в ній брати братів не пізнавали рідних, і в тьмі з’явився хтось непоборимий, якийсь дух часу, що волав ворожо: “Смерть Україні”! — Та знялась високо Богданова правиця, і народи розбіглися, немов шакали ниці, брати братів пізнали і з’єднались. І дух сказав: “Ти переміг, Богдане! Тепер твоя земля обітована”. І вже Богдан пройшов по тій землі від краю і до краю. Свято згоди між ним і духом гучно відбулося в золотоверхім місті. Але раптом дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат. І знов настав єгипетський полон, та не в чужій землі, а в нашій власній. А далі розлилось Червоне море, і розділилося по половині, і знов злилось докупи й затопило — кого? Ой леле! Новий фараон пройшов живий через Червоне море, але їздець і кінь пропав навіки. Співай, радій, ненависна чужинко, бий в бубни і лети в танок з нестяму, кінь і їздець в Червонім морі згинув, тобі зостався спадок на покраси, бо зносиш ти України клейноди, святкуючи над нею перемогу. Такий для нас був вихід із Єгипту, немов потоп. Заграло та й ущухло Червоне море, висохло, й осталась безрадісна пустиня після нього, і став по ній блукать новий Ізраїль, по тій своїй землі обітованій, немов якась отара безпричальна. З отарою блукали й пастухи, вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем. Коли ж у їх з’являвся дух величний, що вогняним стовпом палав у тьмі, а вдень ішов, мов туча грізно-біла, вони не вірили своїм очам і врозтіч розбігались манівцями, і попадали ворогам в полон. Чи довго ще, о Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі? Який ми гріх вчинили проти духа, що він зламав свій заповіт великий, той, взятий з бою волі заповіт? Так доверши ж до краю тую зраду, розбий, розсій нас геть по цілім світі, тоді, либонь, журба по ріднім краю навчить нас, де і як його шукать. Тоді покаже батько свому сину на срібне марево удалині і скаже: “Он земля твого народу! Борись і добувайся батьківщини, бо прийдеться загинуть у вигнанні чужою чуженицею, в неславі”. І, може, дасться заповіт новий, і дух нові напише нам скрижалі. Але тепер? як маємо шукати свому народу землю? хто розбив нам скрижалі серця, духу заповіт? Коли скінчиться той полон великий, що нас зайняв в землі обітованій? І доки рідний край Єгиптом буде? Коли загине новий Вавілон? 10.09.1904. Зелений Гай ______________ Цього вірша немає у 12-томному виданні творів Лесі Українки 1975—1979 рр. Він є у виданні: Леся Українка. Твори в десяти томах. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т.1.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин