Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №31 за 2013 рік
Слово Просвіти, №31 за 2013 рік
12 Музика
Мирослава ЗАЙКО, літературно-музична лектриса, членкиня НВМС,
м. Заліщики
Яків Степовий побачив світ 1883 року в Харкові у родині церковного хориста (потім дяка, згодом регента церковного хору) Степана Якименка. Мама-росіянка кохалася в українських народних піснях, які щиро і мило співала дітям.
Був ще старший брат Федір Якименко, дуже здібний співак і композитор, який під час революції емігрував з України. Обидва брати співали в петербурзькій капелі хорового співу, вивчали теорію музики, грали на різних інструментах. Композитори А. Глазунов, М. Римський-Корсаков, А. Лядов допомогли бідному, але працьовитому юнакові вступити до консерваторії, виклопотали йому тимчасову державну допомогу, були його вчителями. У класі композиції М. А. Римського-Корсакова Яків плідно працював над своїми фортепіанними п'єсами та романсами циклу "Барвінки" із фортепіанним акомпанементом. Цикл розпочинався збентеженим поривчастим романсом на слова Лесі Українки "Досить невільная думка мовчала".
1914 року він отримав диплом про закінчення Петербурзької консерваторії.
1914 року, уже знаним композитором, піаністом-акомпаніатором був примусово мобілізований у російську армію, яка воювала офіційно проти Австрії, а фактично проти Української Га-
"Любити музику, мистецтво, український хоровий спів і неповторного диригента".
«Станьмо до праці плече до плеча!»
До 130-річчя композитора Якова Якименка- Степового
У 1905--1907 роках романси вокального циклу ЄБарвінки" на тексти Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся заполонили музичну атмосферу, захопили українську громадськість. Їх виконували солісти (фахівці, аматори), вокальні ансамблі України і Росії. Найпопулярнішим був романс на слова М. Чернявського "Степ", від якого композитор Яків Якименко отримав свій творчий псевдонім. З його серця виливалася музика, пройнята національною українською революційною стихією: "Та нехай же над безкраїм степом аж до моря берегів... Грім жаданий загримить!"
лицької Армії -- УГА, яку Австрія посилала на передові фронти, а власні австрійські війська тримала в своєму тилу. Так на території України воювали дві чужоземні держави силами поневоленого українського народу. Це все розумів молодий композитор Яків Степовий, який працював санітаром на Поділлі. 1917 року Київська консерваторія виклопотала йому звільнення від військової служби, згодом викладав у ній музично-теоретичні предмети. Написав підручник "7 Елементарна теорія музики". Керує музичною частиною Державного музично-драматичного театру, організовує вокальну студію при ньому; організовує Державний струнний квартет УРСР; засновує Державний вокальний квартет УРСР; організовує музичні лекції, тема-
тичні концерти, збирає для них учасників, сам виголошує коментарі у поєднанні з мистецькою декламацією; об'їздив із концертними лекціями усю Центральну Україну. Зібрав, упорядкував і видав "Збірник революційних пісень" з нотами. Водночас опрацьовує і гармонізує народні пісні, оркеструє оперу М. Лисенка "Ноктюрн?", працює над оперою "Невольник? за Т. Шевченком, на жаль, не закінчив -- згорів у творчій організаторській праці, маючи 38 років! Ще встиг побувати на похороні вбитого ленінським чекістом М. Леонтовича як член похоронної комісії (1921 року). Сповідував власне життєве гасло: "Станьмо до праці плече до плеча!" Шкодував часу на особисті справи.
Ще в регентських класах С.-Петербурзької капели (1898-- 1902) молодий Яків любив імпровізувати -- фантазувати на роялі. Його музичні мініатюри витончені за звучанням: меланхолійна "Елегія", граціозні " Вальс", " Менует". А ось фортепіанний "Прелюд пам'яті Тараса Шевченка" насичений громадянським пафосом, соціальним драматизмом. За багатством змісту, за канонічним викладом Основної теми, поліфонічним акордовим викладом Побічної теми, за складними поліфонічними децимовими секвенціями, за героїчною модуляцією Основної теми в Домі-
нанті у великій октаві, за величним звучанням репризи твір є унікальним шедевром світової фортепіанної літератури. 1914 року в Україні піднялася величезна хвиля національного духу, і царський уряд заборонив відзначати 100-річний ювілей Шевченка. Яків Степовий, викінчивши до цього часу свій "Прелюд", виконав Його сам. У Москві! Царська заборона Шевченка туди не дійшла, і українська громада організувала у Москві святкування 100-річного ювілею Кобзаря!
Ггроїчна кобзарська дума для фортепіано "Данило Нечай" створена композитором на основі історичного факту. Данило Нечай -- полковник, герой всенародної боротьби 1648--1649 р. за визволення українського Поділля від польських окупантів під проводом гетьмана Б. Хмельницького. Кобзарі співали про славного героя: "Гей, щоб слава Нечаєва пішла на всеньку Вкраїну!" Дума про Нечая побутувала в народі століттями. У шевченківських фольклорних записах є згадка-куплет про Нечая. Перебуваючи на фронтах Першої світової війни, на Поділлі Степовий почув у якомусь селі від старого селянина цю думу і переклав на фортепіано, яка без слів, самим лише величним мужнім звучанням, передає національну героїку.
Уся творчість Я. Степового -- композиторська, організаторська -- просякнута духом історії українського народу. Вона високопрофесійна і глибоконаціональна.
Богдан СЮТА
До розряду таких належить праця Володимира Корнійчука "Маєстро Анатолій Авдієвський: Портрет хору з мозаїки", що побачила світ у видавництві "Криниця?" на початку 2013 року -- саме до славного 80-річчя видатного диригента сучасності. Автор скромно визначив жанр книжки як "художньо-документальна повість". Я б назвав її точніше: "роман життя". Життя у хорі, для хору, для мистецтва, для України... Життя і невтомної плідної щоденної праці.
Книжка надзвичайно цікава іза змістом, і за формою. Головні герої -- маестро Анатолій Авдієвський і очолюваний ним колектив постають зі сторінок цього "роману життя? у всій своїй красі, унікальності, досконалості й неповторності.
Композиція книги складна: це своєрідна симфонія у словах, світлинах, документах і свідченнях. Лаконічна, поетична і по-театральному образна РЕЕЦОФРІА вводить читача у світ мозаїчних переливів великого і самодостатнього у своїй різнобарвній всеохопності "Портрета хору з мозаїки". Оцей "портрет" -- голосна й самодостатня балада про хор і його керівника. Написана із залученням музичних алюзій ("мозаїки" звучать по-музичному: "Головна партія", "Сапішя йгтиз"?, Ве! сапіо, Апдапіе сап(іабіїе, АЧазіо з численними Сте5сепдо, модуляціями і кульмінаціями), по-романтичному щиро і на диво життєво. Усі "мозаїки" -- водночас своєрідні портрети тих музикантів чи діячів культури, чиї життєві долі перетиналися з творчими стежинами фундаторів і керівників Національного хору ім. Г. Верьовки, в чиєму житті за-
Книжка про великого майстра
- 0 ЮЛОДІДІР ХОРНШЧХ ЕВ
Поява вартісної книжки -- велика подія для ша-
нувальників рідної культури. Коли ж таке видання
присвячено непересічному явищу в нашому мистецтві, воно відразу стає бестселером |... бібліографічною рідкістю. Тому бажання мати примірнику власній бібліотечці чи просто прочитати залишається для багатьох нездійсненною мрією...
соратника Майї Пантелеймонівни. Підійшовши до завершення останньої -- двадцять другої -- мозаїки, відчувається якийсь дискомфорт: невже це чудове читання закінчилося?.. Але ж ні: після цього вступає перша частина могутньої п'ятичастинної "хорової" симфонії, впорядкованої Володимиром Корнійчуком.
лишив помітний відбиток і сам Хор. У цьому величному панно -- імена справжніх майстрів, велетнів української культури: Д. Гнатюка, М. Кондратюка, Є. Мірошниченко, Н. Матвієнко, В. Гуцала, Є. Савчука, Лесі Дичко, Є. Станковича, Г. Верьовки, а також тих, хто пліч-о-пліч крокував у житті з маєстро Авдієвським -- хормейстера Ірини Мельниченко, диригента Станіслава Савчука, членів тріо хору, соліста В. Бойка, екс-міністра культури Р. Бабійчука, фотографа А. Сафронова. Тут знаходимо погляд на історію першої постановки станковичевої опери "Цвіт папороті", яка не відбулася, на певні події в культурній політиці України за останні півстоліття. Бачимо також портрети найближчих Анатолієві Тимофійовичу людей -- матері, батька, братів, дружини і
Перші три частини сформовані із дбайливо зібраних і впорядкованих статей про хор та його керівників, а також чудової добірки документальних і приватних світлин. Тут містяться матеріали розмаїтих жанрів: і статті-відгуки на концерти, і монографічні нариси, і інтерв'ю, і роздуми, і рецензії на гастрольні поїздки та виступи, і ювілейні писання. Усі вони надзвичайно актуальні, точні, повні, часто -- повчальні. Хоча багато з їхніх авторів уже відійшли у кращий світ -- 0. Шреєр-Ткаченко, М. Кречко, М. Головащенко, М. Гордійчук, Ю. Станішевський, В. Климків... Читаєш -- і постають перед тобою знайомі обличчя, домівки знаних людей, концертні зали, міста і села. А в центрі зав-
жди -- Анатолій Авдієвський |і його хор. Окрема, четверта частина
присвячена висвітленню основних віх біографії видатного диригента, що пройшов шлях від учня Одеського музичного училища до директора Інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, від скромного учителя музики в одеській школі до голови Національної всеукраїнської музичної спілки, від керівника аматорського хору в Одесі до генерального директора, художнього керівника і головного диригента Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки. Тут знаходимо відомості про доробок Авдієвського-композитора й аранжувальника, про його диригентсько-постановочну діяльність, про творчо-організаторську працю майстра на фестивальних теренах та в гастрольних подорожах. Подано також перелік державних нагород, учених та почесних мистецьких звань, основних друкованих праць Анатолія Тимофійовича. П'ята частина містить науково опрацьовану дискографію Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки за останні півстоліття. Заслуга появи цих матеріалів належить відомим українським дослідникам-філофоністам та знавцям вітчизняної дискографії Михайлові Зьолі і його доньці Мар'яні. У нинішню
"супертехнологічну" епоху жодне дослідження, присвячене виконавцеві-солісту, ансамблісту чи виконавському колективу не сприймається завершеним без такого важливого розділу.
РОЗТТОФІА, що завершує виклад, сформована з п'яти влучних висловів про Анатолія Авдієвського видатних представників української музичної культури. Зокрема хормейстер і хоровий диригент сучасності Михайло Кречко сказав: "Дякуємо Вам, Анатолію, що на крутозламах історії України, на крутосхилах творчості Ви не тільки зберегли наш хор, але силою Вашого таланту підняли його на вищий щабель професіоналізму, на верховини світової слави". Повніше і змістовніше годі сказати.
Завершує фундаментальну книжку Подяка автора усім, чия праця увійшла складником до цієї культурологічної праці.
Щоб написати таку книжку, треба не просто знати хор і його очільника, потрібно їх любити. Любити музику, мистецтво, український хоровий спів і неповторного диригента. Усі ці якості у Володимира Корнійчука є, і є В достатку. Адже не в останню чергу саме завдяки йому як головному редактору вистояла і пройшла крізь усі бурі й незгоди 7 Українська музична газета" чи не найдавніше і найавторитетніше вітчизняне періодичне музичне видання. Він, як журналіст, завжди "на вістрі? останніх подій у світі музики й мистецтва. 3-під його пера щораз частіше з'являються нові праці про мистецтво й духовність. А ця, остання на сьогодні, свідчить, що перед нами не просто ентузіаст, а й майстер своєї справи. Тож чекатимемо наступних книжок пера Володимира Корнійчука.
«СЛОВО ПРОСВІТИ" Ф ч. 31, 8--14 серпня 2013 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
