Події, факти, коментарі 2 “Аморальним є сам факт цинічного використання Польщі у політичній боротьбі в Україні”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Лист «групи 148» — з фальшивими підписами», с. 1
Лист «групи 148» — з фальшивими підписами
Слово Просвіти, №31 за 2013 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
За прізвищем Володимира Наконечного виразно прочитується номер 354. За логікою нумерації депутатських посвідчень це мав би бути номер посвідчення обраного в 130 окрузі, а саме Ігоря Бриченка. Наконечний був обраний у 127 і його номер посвідчення 351. Отже, виникає запитання чи маємо справу з украй недбалим написанням номера округу, де “1” поставлена як “4”, що є виявом неповаги до адресата листа, чи знов котрийсь депутат не пам’ятає номера свого посвідчення або ж власник посвідчення не підписував цього листа. І таких неохайних номерів щонайменше десяток, на яких уже не зупинятимуся. Вистачить одного чи двох фальшивих підписів, щоб себе зганьбити в очах адресата скандального листа. Звичайно, що серед підписантів листа до Маршалка Сейму Речіпосполитої Польської не могло забракнути особи, яка 24 серпня 1991 року проголосувала проти незалежності України. Йдеться про Євгена Мармазова. Не приймаючи незалежності України, комуніст не склав мандата, а ще декілька разів потрапляв до українського парламенту. Експерти називають його лобістом російського капіталу. А хто може гарантувати, що він та всі інші підписанти сумнозвісного листа не лобіювали російських політичних інтересів? Просигналити світові, що Україна через відсутність самоповаги не доросла до європейської інтеграції… Хоч ініціативу листа приписують Колесніченку, проте його підпис стоїть у другій десятці. А першим підписався Симоненко та десяток інших членів комуністичної фракції, що дає підставу припускати, що саме в надрах комуністичної партії готувався той лист. До речі, низка характерних помилок у польському варіанті тексту виразно свідчить, що лист польською перекладали з російської мови. Враховуючи те, що більшість ініціатив і дій Симоненка дивним чином збігаються з політикою російського реваншизму, є підстави вважати, що ініціатива з листом — із низки спецзамовлень імперського реваншизму. У Польщі комуністи радянського зразка — це вже історія. Тому “прапором” листа зробили відомого в “кресов’яцьких” середовищах “політично нейтрального” Колесніченка, який отримав за зганьблення української історії нагороду. Звичайно, для поляків, коли підходити формально, не так уже й важливо, у якій послідовності стоять підписи. Проте чи можна не звертати увагу на аморальність затії? Фальшиві підписи у листі — лише одна грань тої аморальності. Аморальнішим є сам факт цинічного використання Польщі та польського болю у жорстокій політичній боротьбі, що ведеться нині в Україні. Та ще так підло, вдаючись до примітивного фальшування. Це має отверезити тих, хто ще вчора називав підписантів листа “голосом української моралі”. Це повинно всій Польщі допомогти усвідомити, до якого складного — політичного та морального — стану скотилася Україна за час правління Партії регіонів та Януковича.
Тим паче, що детальний аналіз листа до Сейму Польщі та підписів під ним розкриває чимало цікавих деталей. Партія регіонів, яка у нинішньому складі парламенту має 208 депутатів (формально позафракційний голова Верховної Ради України Володимир Рибак ментально залишається регіоналом) після виборів 2012 року привела до парламенту 85 нових осіб. І аж 58 (а це більше двох третин із нового набору) із них поставили підписи під тим листом. Хто ж ці люди? Важко повірити, що підпис під листом ганьби вони всі ставили свідомо. Багато хто керувався страхом, а не логікою. Бажанням, як сказав один із підписантів-комуністів, “виправдати довіру партії”. Підписи під листом заступників голови фракції Партії регіонів вказують, що це була партійна повинність. Хоч для залучення підписів також використали цинічний обман. Один із підписантів листа — Володимир Купчак з Івано-Франківська — назвав його українським кроком до польсько-українського примирення. Звичайно, що це повна нісенітниця, бо для розмови про примирення мало бути синхронне ухвалення спільного тексту парламентами обох країн. І аж ніяк не листа з грубими стилістичними (які межують із нісенітницею) та фактографічними помилками, під яким стоять важкорозбірливі підписи менше ніж третини від конституційного складу парламенту. Є підстави вважати, що більшість із тих, хто ставив підписи під листом, не бачили й не читали тексту, який підписують. У коментарі з приводу підпису В. Купчак сказав: “Особисто я повністю підтримую діяльність УПА і вважаю Степана Бандеру справжнім героєм, який не пошкодував життя заради України. На його прикладі ми маємо виховувати молодь!” (http:// firtka.if.ua) А в надісланій до Варшави стилістично-мовній абракадабрі, по-чорному ганьбиться український національно-визвольний рух і постать С. Бандери. Наївно сподіватися, що ті підписанти листа, які в червні-липні 2012 року віддавали голоси за провокаційний “мовний закон” Ківалова—Колесніченка також були “кимось” обмануті. Такі яструби російського шовінізму у парламенті української держави, як Симоненко, Чечетов, Колесніченко та їм подібні, продукують великий обман, який у всі часи був основним засобом “п’ятої колони”. У провокації (проти України) з листом дуже дисциплінованою виявилася комуністична фракція. Коли у регіоналів більше половини депутатського складу зважилися покласти на себе ганебне тавро манкуртів, то з 33 комуністів (32 члени фракції та обраний за списками комуністичної партії олігарх І. Калєтнік — перший заступник Голови Верховної Ради) під листом підписалося аж 26. Зі старої гвардії лише один ризикнув не підкоритися волі партії. А з 21 “новобранця” аж 4 особи не поставили підпису. Хоч охоронець запорізького “пам’ятника” Сталіну депутат О. Зубчевський заявляє, що всі, хто критикує “лист 148” до Сейму та його підписантів повинні сісти на лаву підсудних. Очевидно, ця заява — голос переляканої підсвідомості чи задушеної совісті, що передбачають ганебний кінець.
Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
