Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Портрет стає образом історичної епохи, в яку жив і творив майстер слова”. · 8 Палітра · с. 8сторінка оригіналу ↗

Літературні портрети

Слово Просвіти, №31 за 2017 рік

Станіслав БУШАК, мистецтвознавець Кожна допитлива людина хоче бачити поряд із творами свого улюбленого майстра слова і його візуальний портрет, достовірний і точний. А тим більше, що його виконано талановитим художником, який перетворює звичайне впізнаване зображення видатної людини у високомистецький художній твір, в процесі чого портрет стає образом історичної епохи, в яку жив і творив майстер слова. Як на мене, Володимиру це вдалося, а письменникам — пощастило, що їх зобразив митець-психолог такого високого обдарування. Створюючи портрети видатних майстрів слова, Слєпченко застосовував улюблений ним прийом пластичної символіки — оригінальну і несподівану образну знахідку-метафору, якою так часто, вміло і охоче оперують талановиті та глибокі поети. Павло Мовчан Нині вже виконано в матеріалі чудові портрети Дмитра Павличка (1929 року народження), Юрія Щербака (1934 р. н.), Бориса Олійника (1935 р. н.), Івана Драча (1936 р. н.), Павла Мовчана (1939 р. н.), Михайла Слабошпицького (1946 р. н.). Кожного із них художник знає особисто, з деякими перебуває у багатолітніх дружніх стосунках, багато років цікавиться їхньою творчістю, поповнює їхніми новими книгами свою домашню бібліотеку. По суті, це наші сучасники, живі класики української літератури, витоки творчості яких сягають легендарної вже нині доби — покоління “шістдесятників”. Багатьох їхніх побратимів, воїнів духу на теренах української культури, давно вже немає в живих. Мимоволі згадується і Григір Тютюнник (1931—1980), і Василь Симоненко (1935—1963), і Василь Стус (1938—1985), яких вони знали особисто і з якими разом колись крокували по життю, починаючи своє сходження до вершин вітчизняної класики. Єдиний із них, хто, на жаль, нещодавно помер (30 квітня 2017 — на 82-му році життя) — це незабутній Борис Олійник, з яким Володимир Слєпченко був особисто знайомий ще з 1988 року, коли влаштував за допомогою поета у щойно заснованому “Українському фонді культури” (на вулиці Липській у Києві) свою першу в столиці України розлогу і успішну персональну виставку з нагоди свого 40-річчя. На портреті 2016- го року обличчя Олійника торкається крило лелеки, котрий лине у височінь, залишаючи по собі символічний слід у вигляді вишитого рушника долі. Поезія поета — співуча, глибоко-народна, неодноразово покладена на музику багатьма композиторами, нерідко зверталася і до цих усталених в українській культурі символів. В бібліотеці Слєпченка зберігається книга поезій “Основи” (К.: Дніпро, 2005) з дорогоцінним автографом-побажанням поета: “Дорогому Володимиру Слєпченку, — з глибокою шанобою і вдячністю, — на щемливе творче многоліття! Будьмо!!! Київ, 7-VI-2007 р. Борис Олійник”. В образі ж Дмитра Павличка (2017) — енергійного, задиристого і завжди невгамовного, — митець використовує символіку чорної та червоної барв, навіки закарбовану поетом у його безсмертному творі “Два кольори”, який давно вже знає і співає вся Україна. Павличко дуже любить коней, тому біля поета Слєпченко зобразив крилатого Пегаса, який повністю віддається стихії нестримного бігу, спрямованому назустріч Сонцю, у невідоме, але світле Майбутнє. Над головою Івана Драча зображена Богородиця з немовлям, нагадуючи про його знамениту поему “Чорнобильська мадонна”. Від лику Божої матері йде сяйво, у світлі якого вимальовується образ знаменитого поета-новатора, автора поеми “Ніж у сонці” (1961), збірки “Протуберанці серця” (1965) та багатьох інших творів, позначених сміливим експериментуванням зі словом. Новаторський підхід Драча до усталених норм віршування нагадав Слєпченку його улюбленого Казимира Малевича, супрематичні фігури котрого він використав у вигляді геометричних елементів сорочки поета. Тут зашифрована глибока думка про те, що “слово є своєрідним атомом мови”, комбінація яких творить безкінечне різноманіття Всесвіту. Філософська глибина думки, зануреність у Пра-Глибини української культури, новаторська образність і щира любов до рідної землі надають віршам Павла Мовчана всеохоплюючого Космічного масштабу, в той час як його публіцистика вражає пристрастю полум’яного слова і палким темпераментом духовного поводиря-проповідника. Багатьом людям запалили серця його глибокі та пристрасні виступи на Українському радіо, опубліковані також у вигляді літературно-публіцистичних статей у книгах “Ключ розуміння” (1990) та “Мова — явище космічне” (1994). В кольоровому портреті Павла Мовчана Слєпченко надає образу поета рис легендарного титана, тіло якого виростає з таємничих глибин рідної землі, а голова возноситься до небес, які нагороджують неподоланними силами його могутню творчу особистість. Дві птахи-голубки: одна — в польоті над головою поета, а Автопортрет Володимир Слєпченко друга — делікатно вписана у пасмо його волосся, символізують найближчих жінок-берегинь Павла Михайловича — дружину Любов Голоту та доньку Павлину. У поетичній збірці “Сіль” (К.: Рад. Письменник, 2014) Павло Мовчан залишив щирий напис-побажання родині художника: “Дорогі мої Слєпченки! Сотні Вам років життя (у) Бога просимо!” Вдалися митцеві і образи двох мудреців-інтелектуалів української літератури — Юрія Щербака та Михайла Слабошпицького. Їх об’єднує ґрунтовне знання світової та вітчизняної історії, повага до духовної спадщини минулих часів і висока культура думки їхніх прозових творів та історикоаналітичних досліджень. Юрій Щербак Юрія Щербака — видатного експерта-міжнародника і дипломата (він тривалий час був надзвичайним і повноважним послом України в Ізраїлі, США, Мексиці та Канаді) — Слєпченко зобразив серед хмарочосів Нью-Йорка, в самому центрі найвпливовішої держави сучасного світу і, водночас, — у рідному Києві, біля Михайлівського Золотоверхого монастиря, поряд із яким знаходиться Міністерство Закордонних справ України. Саме тут, у серці древнього Києва, найбільш чітко відлунюють історичні події українського життя, в якому б куточку світу вони не відбувалися. Саме тут, де ще у княжу добу споруджено величний собор на честь небесного покровителя міста — архистратига Михаїла, а поряд, з Володимирської гірки, відкривається величний вид на неозорі Дніпрові далі, душа возноситься до самого неба від споглядання цих неймовірних красот, тут приходять до Юрія Миколайовича задуми його нових творів, роздуми про тисячолітню історію рідного народу, піднесені прозріння про європейську місію воскреслої України. Енергійний поворот голови підкреслює молодечу вдачу та нев’янучу творчу потугу Юрія Миколайовича, про що свідчить його остання книга блискучих політологічних есе “Україна в епіцентрі світового шторму: оцінки, прогнози, коментарі” (К.: Ярославів Вал, 2017). Збірка сповнена глибоких міркувань і осяйних прозрінь про долю України в третьому тисячолітті всесвітньої історії. Погляд Щербака, просвітлений і пильний, спрямовано до небес, поверх знаменитої американської Статуї Свободи, де він бачить всепроникним зором віщуна-провидця — могутню, оновлену і щасливу Україну. Життя Михайла Слабошпицького нерозривно пов’язане з книгами — носіями знань і хранителями мудрості людства. Він і письменник, і книговидавець, і меценатпопуляризатор кращих українськомовних творів. Його, співголову координаційної ради “Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика”, виконавчого директора “Ліги українських меценатів” та директора видавництва “Ярославів Вал”, Слєпченко зобразив в оточенні античних колон серйозним, зосередженим, зануреним у роздуми про непроминальні духовні цінності, серед яких для кожного народу почесне місце займає рідна мова. Суворий аске- До безперечних мистецьких досягнень Володимира Слєпченка належить серія портретів видатних вітчизняних письменників — “Літературна еліта України”. Концептуально вона є складовою частиною мистецького проекту “Обрані часом”, використовує пластичні прийоми стилю “Арт- Лайн”, але виконана в традиційних графічних техніках, включно зі змішаною авторською. Борис Олійник Іван Драч

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин