“Робота над серією “Літературна еліта України” продовжується”. Палітра · с. 9сторінка оригіналу ↗
Володимира Слєпченка
Слово Просвіти, №31 за 2017 рік
тичний образ Михайла Федотовича нагадує шляхетні мармурові бюсти доби римської класики, а колони викликають асоціації з величними архітектурними спорудами, втіленими на знаменитій фресці Рафаеля “Афінська школа” з Ватиканського палацу в Римі, де великий художник зобразив знаменитих мудреців і митців минулого — Піфагора, Геракліта, Діогена, Сократа, Платона, Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Мікелянджело, не забувши намалювати й себе. Викликає щире захоплення і повагу виняткова працездатність пана Михайла, його унікальна здатність блискавично реагувати на політичні події та історичні виклики доби і, в той же час, ретельно та скрупульозно працювати над глибокими темами, як це, приміром, робив він понад десять років, збираючи матеріали для осмислення життя Михайла Коцюбинського (“Що записано в книгу життя: Михайло Коцюбинський та інші” — К.: Ярославів Вал, 2012). В його талановитій документально-публіцистичній книзі “Велика війна 2014”, що вийшла на початку 2015-го року, точний аналіз подій вдало доповнено унікальними фотографіями та свідченнями сучасників-очевидців, що робить її дорогоцінним першоджерелом тих незабутніх історичних зрушень. Книга завершується двома розділами із вельми символічними назвами — “Час нових людей” та “Історія дає шанс”. Саме на початку цієї книги автор залишив знаменний автограф: “Славним Слєпченкам — з адорацією (прихильністю — С. Б.), з добрими побажаннями. 14.04. 2015 р. Михайло Слабошпицький”. Таким чином, образи видатних українських літераторів у творах Слєпченка викликають зливу історичних та культурологічних асоціацій, породжуючи додатковий пласт “прочитання” його високомистецьких, достовірноточних і в той же час — несподівано-розкуто-метафоричних творів. Робота над серією “Літературна еліта України” продовжується далі. У задумах митця — створити портрети літераторів середньої вікової генерації, котрі перебувають нині у розквіті своїх життєвих сил і творчої зрілості. Буквально протягом літа 2017 року майстер завершив портрети таких знакових письменників нашої доби як Любов Голота, Іван Малкович та Оксана Забужко. Любов Голота — поетеса, прозаїк, публіцист, головний редактор всеукраїнського видання “Слово
Дмитро Павличко
Просвіти” (з 1995), лауреат премії імені Тараса Шевченка (2008). В творчості Голоти завжди відчувається подих козацького степу, про що свідчить і назва її ранньої збірки поезій “Народжена в степах” (1976). Про трепетне відношення письменниці до таїни літературного процесу, дослідник її творчості Павло Щириця висловлюється так: “За своєю вимогливістю до слова, здається, в Голоти немає випадкових слів; кожне має свій аромат, своє світло (чи тінь), свою тональність”. “Слово — це дзеркало”, — так в книзі прози “Там, де ніколи” (К.: Ярославів Вал, 2015) письменниця формулює своє естетичне кредо, а Павло Щириця вдало доповнює цю глибоку думку — “майстерність автора потверджується, коли читач може себе в цьому люстерку побачити”. Образ поетеси, створений Володимиром Слєпченком, підкупає тонким ліризмом: квіти біля неї асоціюють зі щедрим різнобарв’ям її щирої і глибоко-психологічної поезії, а прізвище “Голота” нагадує про кришталеву чистоту і незламність козацького духу її рідної землі, одразу викликаючи асоціації з героєм славнозвісної козацької думи “Козак Голота”. Чудово передані руки поетеси, яка, ніби зачарована тремтливою, ледь чутною мелодією нового, ще ненародженого вірша, обережно і натхненно торкається своїми ніжними пальцями невидимих струн золотої Аполлонової лютні.
Іван Малкович в літературній карті України представляє один з її найсамобутніших регіонів — Гуцульщину, а точніше — її серцевину, Косівський район Івано-Франківщини, за поетичними рядками зі знаменитої пісні Миколи Мозгового — “чарівний край Черемоша й Прута”. Гуцульщина — край безлічі талановитих майстрів традиційних народних промислів — гончарства, обробки шкіри, ковальства, ткацтва та вишивки, різьблення по дереву, народного живопису, теслярства та обробки каменя, співаків та музикантів, у який були закохані і який оспівували багато видатних майстрів українського художнього слова, зокрема “східняки” Михайло Коцюбинський та Гнат Хоткевич. Малкович, здається, не лише увібрав у себе добрячу частку усіх цих талантів, але й примножив їх досить рідкісним не лише для Гуцульщини, але й для всієї України талантом організатора літературного процесу, видавця і мецената, видатного популяризатора дитячої книги та вітчизняної поезії.
В портреті Івана Малковича — визнаного поета, лауреата Шевченківської премії 2017 року, перші літературні кроки якого підтримала сама Ліна Костенко, засновника і директора знаменитого видавництва “А-ба-ба-гала-ма-га”, Слєпченко підкреслив його замріяну поетичну сутність, закоханість у небесну музику сфер. Закінчивши Івано-Франківське музичне училище по класу скрипки та факультет української філології Київського університету Тараса Шевченка, він і нині щодня бере в руки скрипку, настроюючи її струни в унісон зі звучанням високих поетичних вібрацій української класичної поезії. Митцеві вдалося вловити у виразі обличчя Малковича напівдитячу віру у казковість оточуючого світу та, водночас, — легкий, ледь іронічний сум з приводу його недосконалості. Оксана Забужко належить до інтелектуальної еліти нинішнього українського письменства. Поетеса, ессеїст, прозаїк. Наділена гострим розумом і, водночас, даром живого яскравого слова, вона щасливо поєднує в собі науковця, поетесу та публіциста-проповідника. Народилася і ранні дитячі роки провела в древньому Луцьку, котрий протягом ХV—ХVІ століть був другою столицею Великого князівства Литовського і першою — української Волині. З восьми років живе в Києві, закінчила тут філософський факультет університету імені Тараса Шевченка та аспірантуру при ньому, працює в інституті філософії НАН України. Визнаний фахівець в галузі естетики — одного з найважливіших напрямків філософії, котрий досліджує феномен мистецтва. Викладала історію культури та естетику в низці вишів України та США. Лауреат багатьох вітчизняних та міжнародних літературних премій і нагород. Твори Забужко перекладено на 18 мов народів світу. Володимир Слєпченко зобразив поетесу на Андрієвському узвозі, де вона прямує з верхнього, Княжого Києва, до Конт рактової площі (позаду — славетна Андріївська церква, попереду — знаменитий фонтан “Самсон” біля Торгових рядів). Там, на Подолі, неподалік від Дніпра — святої ріки українців, — подорожніх зустрічає Києво-Могилянська академія — найвища наукова і освітня установа Козацько-Гетьманської держави, головний осередок її самобутньої християнсько-елліністичної духовності, де сяйво Заповідей Господніх не вступало в суперечність, а органічно поєднувалося зі вченням батьків європейської філософії — Платона та Арістотеля. Погруддя Оксани Забужко оранічно вписано у вишуканограціозну арочну архітектуру барокового Києва, а проникливий і злегка іронічно-насмішкуватий погляд героїні чудово відтворює гостроту її швидкої думки та несподівано-метафоричну специфіку поетичного мислення. Поетеса ніби занурюється у хащі поетичних образів, які виникають в її уяві від спілкування з рідним містом та з тінями тих великих людей, котрі прикрашали його древні вулиці та площі видатними пам’ятками мистецтва.
Михайло Слабошпицький Любов Голота
Оксана Забужко Іван Малкович
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
