Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ім’я · “Тож я у мить, натхненну чи гірку, Молюся, грішний, перед образами До Трійці Пресвятої. І до Мами”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Святі його духовні острови Лупул Омелян. Свята земля. Лірика. — Чернівці: Рута, 2016. — 200 с.

Слово Просвіти, №31 за 2017 рік

Володимир АНТОФІЙЧУК, доктор філологічних наук, професор, м. Чернівці А народився Омелян Лупул 1 серпня 1950 року в селі, яке вже мало свою літераS турну ауру. Це Раранча (нині Рідківці) під Чернівцями, де в 1896 —1904 рр. жила і вчителювала, за словами Івана Франка, “перша українська письменниця БуковиS ни”, етнограф і фольклорист, просвітиS телька, активна учасниця жіночого руху, приятелька Ольги Кобилянської Євгенія Ярошинська. 2014 року під час відкриття їй меморіальної дошки в Рідківцях (яку, до речі, Омелян Лупул виготовив за власний кошт) поет сказав: “Більше ста років тому над нашим Раранчам яскраво спалахнула творча зоря Євгенії Ярошинської. Мабуть, якась часточка тепла і світла від тої зорі пеS репала і мені. І я став творити красне слоS во”. У ранньому дитинстві Омелян утратив батьків, його виховували близькі родичі. По закінченні середньої школи став стуS дентом Чернівецького медичного інституS ту, який через рік покинув і вступив на укS раїнську філологію Чернівецького універS ситету. Бо його кликало Слово. І недаремS ним був такий “ризик” юнака. На сьогодні літературний доробок Омеляна Лупула — це 31 видання (майже три тисячі ліричних поезій і понад тисячу байок). Про найновіS шу із його збірок — “Свята земля” — хоS четься сказати окремо. Видання ошатно оформив і зі смаком проілюстрував член Спілки художників “Клуб українських митців” А. Григорук (м. Косів). Кольорові палітри ілюстрацій і обкладинки гармонійно поєднуються. ВиS дання містить лірику Омеляна Лупула, наS писану впродовж 2014—2016 рр. “Свята земля” — це сім розділів, у кожS ному з яких засобами високої поетики віS дображено не тільки ліричні настрої та пеS реживання художніх персонажів і самого автора, вираженого через ліричне Я, а й певною мірою сучасні проблеми та події, які заторкують свідомість кожного українS ця. Починається книжка розділом “Із зеS леного літа”. Це 34 особистих листи адреS сатці, до якої ліричний персонаж звертаS ється на “ви”. Але час від часу тематично ці листи перемежовуються із творами гроS мадянського звучання, як наприклад, оцей: Зелені строфи скошених отав. Рядки порозлягалися лугами. А понад ними — хмар барвисті гами, П’янка поема літа із октав. Який би сум цей край не огортав, Та тут мої Кариби і Багами. Зелені строфи скошених октав. Рядки порозлягалися лугами. Святі мої духовні острови… Кульбаби цвіт — то зорі під ногами. Це тут я розмовляю із богами — Бог річечки. Бог поля. Бог трави. Зелені строфи скошених октав. Кожен вірш цього розділу — рондель, але злегка трансформований автором: п’ятий рядок останньої строфи відокремS лений. Забігаючи наперед, зауважу, що майже всі ліричні поезії Омеляна Лупула складаS ються з однієї строфи. Такий “тон” задали, мабуть, рубаї, які склали першу його збірS ку “Скрижалі”, де вміщено 180 поезій цьоS го жанрового різновиду. Хоча є і багатоS строфові твори. Розділи “Карпати. Падолист”, “РонсаS рові строфи”, “Роздуми при багатті” — це розлогі поетичні панно, кожне з яких наS писане “своєю” строфою — децимою, ронсаровою строфою, септимою. Тут і фіS лософські роздуми, і минуле України та її сьогодення у сприйнятті ліричних персоS нажів поета. У віршах Омеляна Лупула не зустріти ураSпатріотичних гаселSзакликів, він тонко, лірично змальовує події та люS дей, їхні життєві невдачі та душевні переS живання, уникаючи при цьому негативно забарвлених стилістичних слів. І це несS проста: майстерності слова Омелян Лупул учився у Михайла Стельмаха, з яким мав щастя бачитися двічі. Оту високу лірику і ніжність слова у прозі класика Омелян ЛуS пул втілив у свою поезію. Тому там, де, здавалося б, можна було скористатися заS ниженою лексикою, він пише аристокраS тично красиво: Я лебедем був у минулім житті. Та несповідимі Господні путі. Тепер я людина. Живу у селі. Щасливий. Є друзі. Хліб'сіль на столі. Це тілом. Душею — в глухому куті. А ще як зіткнешся, буває, зі злом, Так хочеться неба сягнути крилом. Майже всі поезії цієї книги проникнуті великою любов’ю до села. Його описи сільської природи — ніжні, м’які, акваS рельні. Чи й не тому, думаю, сам автор жиS ве в рідному селі. У попередніх творах йоS го село для нього — то і Яблуневія, і маS ленький Париж, та й навіть одну зі своїх збірок він назвав “Раранча”. Або ось цікаS вий вірш із “Ронсарових строф”: Троянди зрізав. Обтрусив росу Онукові букет цей понесу — До школи йде на перший свій дзвінок. Спливуть роки. Зросте із хлопця муж. І в чорну мить він із таких же руж Мені прощальний принесе вінок. Поезій такого глибокого філософськоS го змісту, що спонукають читача задуматиS ся над сутністю людського буття, чимало у вказаних розділах, як і, до речі, в усій книжці. Професор Чернівецького універS ситету, доктор історичних наук Нестор Мизак у розмові з Омеляном Лупулом зізS нався: “Я дотепер читав поезії мимоволі. Але коли почав читати Ваші, то зрозумів, що це не так, як у всіх. Прочитавши раз, я перечитав книгу вдруге, а втретє — уже з дружиною”. А ось і поезії у прозі — розділ “РапсоS дії”. Це щедро насичена лірикою злегка ритмізована проза, яка час від часу “перебивається” рефреном. ТаS ких творів 14. Тематичний діапазон їхній дуже різноманітний — від траS гедійного до лірично піднесеного. У калейдоскопі поезій і голосіння маS тері за полеглим в АТО сином (ця теS ма рефреном проходить через кілька розділів книги), і спогад про афганS ську війну, й іронічний етюд про суS часного українця, який дуже шкоS дує, що маєтністю не може зрівнятиS ся із братом, який живе у Греції. Не можуть не схвилювати читача поезії “Візьміть мене, мамо, за руку”, “До сповіді”, “Мама на небі”, “Насійте, мамо, квітів”. Зовсім поSіншому вибудуваний розділ “ФаворSгора”, який складаS ється із трьох підрозділів: “Gloria doS lorosa” (скорботна слава), “ЕкслібS риси”, “Зозулі на барвінку”. Кожен із них становить своєрідну трилогію, в якій відбилися роздуми про осоS бисте, українське й загальнолюдське. “Gloria dolorosa” написана по гарячих (у прямому розумінні) слідах подій на Майдані. До підрозділу увійшло одинадS цять різнорядкових (від 8 до 20) віршів. Процитуємо один із них: Ой закувала зозуля та сива Серед зими та не з доброго дива: Мама за сином заголосила — Стало зозулі мовчати несила. Але лічити літ не взялася — Сива зозуля плачем зайшлася — Мамине горе, мамині рани Несе зозуля через Майдани. У кожному із цих одинадцяти творів біль і сум через події, що спіткали весь укS раїнський народ. А водночас і сумнів: “Ачи / Ці жертви України не даремні, / Якщо в моїй державі й дотепер / Безкарно шабаS шують сили темні?..”. Та все ж Україна для автора — то ФаворSгора, на якій муS сить відбутися преображення нашого наS роду. “Есклібриси” — це 100 терцетів, які наS гадують сузір’я віршів, якими ніби інкрусS товано всю книгу. Тут знову ажурне плетиS во образів і мотивів, як, зокрема, в наведеS них нижче поетичних перлинках: Злодійські доки пухнуть гаманці, Окрадена страждає Україна — Свята земля в терновому вінці. *** У споминах мій тато коло брами І мама, так як бачу, молода. — Два ангели з небесними дарами. *** Де вчора ще яріла ярина, Чужі снаряди наше поле орють. Війнула віялом війна. *** Весна нуртує ритмами Леґара, Усім хмільного в жили підлива. І пристрасті вирує Ніаґара. Підрозділ “Зозулі на барвінку” — це знову ж таки цикл творів з однієї строфи — октави; це знову ж таки класичний вірш, укладений у канон поетичного циклу. Тут, як у калейдоскопі, “прокручуються” події, роздуми, пейзажі; і знову ж таки вирує поS тужний ліричний струмінь: Летить осіннє листя, як листи У вічність адресатам, та запізні, Де і “Вітаю” радісне, й “Прости”, І суперечок доводи залізні, — Летять, немов розведені мости, Через які страждають долі різні. Дивлюсь у той летючий падолист: А що, як там від Вас до мене лист… “Серпнева соната” — завершальний розділ “Святої землі”. Його жанр, за визS наченням автора, — інсталяція для скрипS ки з болями душі, високими вітрами й орS гaнами громів. Трохи незвичний як для ліS тературного твору, та, як переконуємося пізніше, він цілком відповідає його струкS турі. “Серпнева соната” — твір самостійS ний, але безсюжетний. З цього погляду йоS го можна оцінити як поетичний експериS мент. Дотримуючись законів класичної побудови музичного твору, поет відповідS но називає і розділи — Allegro, Andante, Appassionato, Adagio, яким передує своєS рідний вступ: до сина в гості “аж із Раю” приходить мама і просить його розповісти про життя. І ось крізь призму синових розS повідей читач упізнає ті визначальні події, які довелося пережити усьому нашому наS роду, а що на перший погляд здається суто особистим, характерним тільки для сина, то, добре обдумавши прочитане, можна зрозуміти, що це глибинна й різнобічна ментальність українця. Не вдаючись у подробиці, скажу: це справді хвилюючий — іноді навіть болісS ний — твір, поSсправжньому художній і новаторський. Особливо не залишає байS дужим читача четвертий підрозділ розділу “Appassionato” — вісім восьмирядкових (у два катрени) поезій про Маму: Під склом у позолоченім багеті Між образами Мама на портреті Ярять мені, як провідна зоря, Боронять від царя і лихваря. Тож я у мить, натхненну чи гірку, Як то буває часто на віку, Молюся, грішний, перед образами До Трійці Пресвятої. І до Мами. У “Серпневій сонаті” автор проявив сеS бе як майстер слова у багатьох поетичних різновидах. Якщо у попередніх циклах він “скований” класичними канонами, тож і мусить економно користуватися словом (таS кий його стиль письма Аделя Григорук у пеS редмові до “1000 байок” назвала словесною графікою), то тут поет використовує все різS номаніття форм і засобів (навіть білий соS нет), якими, як очевидно, вправно володіє. І ще одне: у кожному із розділів книги зустрічаємо образ Мами, а в “Серпневій сонаті” — весь твір присвячено Мамі. Тож образ Матері в поетичній творчості ОмеS ляна Лупула заслуговує на окрему увагу дослідників. Завершуючи розмову про “Святу земS лю”, відзначу, що український читач отриS мав високопробний зразок лірики. Красне Слово Омеляна Лупула не заплямоване словесним брудом, яким, на жаль, переS повнена сучасна лексика нашої спільноти. І це має неабияке значення саме тепер, коS ли йде боротьба за виживання української мови в Україні. “Свята земля” Омеляна Лупула — це той добірний урожай, що став наслідком невтомної праці автора протягом 24Sх роS ків на ниві українського красного письS менства. Тож і заслуговує на високе поціS нування і від читача, і від літературної криS тики. Омелян Лупул прийшов у літературу в зрілому віці. Це якщо брати за точку відліку вихід у світ його перших трьох збірок: “Скри= жалі”, “Оранта”, “Гіганти і карлики” (усі — 1993 р.). Та, як відомо, поетами народжуються.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин