Корисно знати · “На сторінках спільної української історії вписано дуже багато свідчень про єдині корені наших предків” · с. 13сторінка оригіналу ↗
Серед білих плям родоводу Н Нооттааттккии зз ппооддоорроож жіі
Слово Просвіти, №31 за 2017 рік
Євген ҐОЛИБАРД Фото автора
Родинні таємниці Часто згадую чудову сентенцію славетS ного Бориса Олійника: “...Скільки облич приручив, а свого не впрохати. Суть не по листю — по кореню мітку веде. Знай: не сховатись. Можна — від когось. Від себе ж — ніколи й ніде”. Зацікавленість до суті, тобто до власS них коренів і їх вивчення — одна з найблаS городніших справ людського життя. Ця справа відкриває і збагачує нам історію, зокрема історію Нації через подробиці життя наших предків на особистому рівні. Та й генетика тут має що сказати, адже можна цілком реально побачити майбутнє онука через призму біографій та характерів діда і прадіда. Водночас пошуки й вивчення матеріаS лів родоводу — це дуже копітка, інтимна, сердечна, нерідко болісна справа. Бо стоS сується життя рідних, близьких людей. А що скажете, коли раптом дізнаєтесь про існування своїх родичів за кордоном? Бабуся Ольга померла, коли я ще вчивS ся на четвертому курсі гірничого технікуS му, але встигла залишити глибокий, сповS нений вдячності слід у моїй свідомості. БуS ла моїм безкомпромісним вчителем. Походила з міста Бяла у Краківському воєводстві, звідки батько Алєксандер приS віз її до Києва і влаштував на посаду гуверS нанткиSвчительки в родині свого приятеS ля. На той час Оля мала 23 роки і вільно володіла польською, німецькою, російS ською, французькою і латиною. У рідному місті, в родині Лешьньовских, залишились два брати Максиміліан і Леопольд та дві сестри — Неллі і Стефанія. 1910 року вона вийшла заміж за Василя Горяного і народила мою маму Євгенію. Совєцька система виключала контакти з родичами за кордоном. А тому єдина пошS това листівка, що дивом потрапила до КиєS ва від брата Максиміліана з Лодзі у 1932 роS ці, була ліквідована з остраху перед НКВД. Страх перед НКВД з новою силою спаS лахнув у подружжя Василя і Ольги Горяних наприкінці 1945 року у Польщі, куди вони дісталися під час окупації і де впродовж 1942S 1945 років пережили війну в родині брата Ольги. Страх за родини дітей, залишених в СССР, змусив їх повернутись до Києва. ПриS єднались до однієї з останніх колон громаS дян, що пішки через Польщу повертались з американської зони на теренах Німеччини. На кордоні СССР всіх завантажили до товарних вагонів і перевезли у табір переS міщених осіб у Мотовилівці. Спрацювала народна пошта, і через три дні мама викуS пила своїх батьків у сержанта табору на КПП за пляшку “Московської”, дві банки “тушонки” і буханець хліба...
Шукаючи в Києві Ще задовго до набуття Україною незаS лежності, мене час від часу мучило питанS ня: чи не можна віднайти хоча б якісь сліS ди дівочого життя бабці й подальшої долі її рідних? Відповіді не знаходив, навіть не знав з чого починати. Та й сумніви дошкуS ляли: навіщо? Відомо ж бо: часом буває небезпечним ворушити старе... Аж тут дружина почала будувати своє генеалогічне дерево. На третій рік цієї роS боти вона вже була добре обізнана в систеS мі архівних пошуків у різних джерелах КиS єва, Житомира, Чернігова і Варшави, знайшла деякі кінці в інтернеті. Нині на її родинному дереві вже знайшлося близько 80 осіб, про багатьох з яких можна написаS ти цікаві розповіді. Досвід дружини примусив мене відкиS нути сумніви й приступити до пошуків. Оминаючи багато цікавих подробиць зі споминів матері й моїх власних, докуменS тальне обґрунтування справи на початку пошуків було мінімальне. Тільки й того, що на випису з парафіS яльної книги КиєвоSЛибідської ВолодиS мирської церкви про народження моєї маS ми, її мати (Ольга Олександрівна) була зазначена лише як особа “католічєского вєроісповєдованія”. Жодного документа, де було б зазначено дівоче прізвище “осоS би”, дата і місце народження або націоS нальність, ми не мали. Ба більше — усні перекази моєї мами про її матір подекуди не збігались із тим, що сам чув від бабці Олі. Першим каменем спотикання було її родове прізвище: ЛішS нівска, Вішньовска, Лішньовска? Почали з інтернетSпошуків в оцифроS
ваних адресних книгах, що вміщували імена і прізвища державних службовців деяких районів Польщі. Невдовзі раділи як діти — вважали, що знайшли братів Олі, але згодом інформація не підтвердилась. Стало зрозумілим, що на успіх можна розS раховувати лише безпосередньо в Польщі. Згадуючи рік смерті бабусі, ми з моїм братом зупинились на 1952—1953 й цим марно навантажили працівницю одного з РАЦСів Києва, пані Оксану, котра доброS совісно, але марно перерила кілька книS жок в архіві. Зрушити з мертвої точки допоміг догS лядач Солом’янського кладовища, який майже одразу знайшов відповідний запис у Обліковій книзі 60Sрічної давнини. Це дало можливість отримати в РАЦСі Витяг з Державного реєстру цивільного стану гроS мадян і відповідне Свідоцтво, що офіційно підтверджували факт і дату смерті у віці 75 років Ольги Олександрівни Горяної, польS ки за національністю. Отже, склалась (і була підтверджена метриками) тяглість від бабусі через матір до мене. Проте надалі залишались у таємS ниці (тим паче — не мали документальноS го підтвердження) родинне прізвище Олі, дата і місце її народження, а відтак була невідомою дорога до її родичів. Довгими були пошуки в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, де ми з дружиною намагались знайти запис про шлюб подружжя ГоряS них, сподіваючись відкрити прізвище друS жини мого діда. Робота ускладнювалась кількістю храмів, які тоді діяли у Києві, й відповідно великою кількістю парафіяльS них книг обліку. Переглянули багато книг записів, проте потрібного не знайшли... Отож, документи треба шукати за БуS гом. До речі, нинішні мешканці західних областей України можуть шукати своїх предків у Archiwum Gіуwne Akt Dawnych (ВарS шава), де, серед іншого, зосереджені метS ричні книги і книги записів громадянськоS го стану та парафіяльні книги всіх віроспоS відань за період до 1939 року: agad.gov.pl, або для тих, хто щойно починає пошуки: www.agad.archiwa.gov.pl/genealogia/poradS nik.html
У клопотах шукачів суті Коли трапилась нагода виїхати до Польщі у видавничих справах, вирішили з дружиною знайти час для досліджень у рідному краї моєї бабусі. Легко вирішити, та не просто здійснити. Зваживши всі варіS анти, запланували осісти у Кракові, звідки робити відскоки до потрібних установ у Катовицях і БєльскуSБялій. Забігаючи наперед, зауважу, що фінанS совий аспект реалізації намірів у виконанS ні двох осіб упродовж 8 днів, виявився доS
Вуличний театр у Кракові сить обтяжливим для кишені. Проїзд автоS бусом КиївSКраків і КраківSКиїв — 2000 грн (враховуючи пільги для пенсіонерів); готель за 7 днів із сніданками — 1200 злоS тих (8500 грн); два виїзди автобусом КраS ківSКатовиці та КраківSБєльскуSБіала (і назад) плюс харчування і частково міський транспорт — 500 злотих (3600 грн). Як не крути, але вся ця імпреза обійS шлася нам у 14100 грн на дві особи. ЩопS равда, у євро — це цілком пристойно і неS дорого — 470, тобто 235 EUR на особу. Особливо, враховуючи, що середня зароS бітна плата у Польщі становить 1100 EUR. Щоправда в Австрії вона дорівнює 2900, у Великій Британії — 3300, у Данії — 4300 EUR, а от у Болгарії — лише 450, тобто майже вдесятеро менше ніж у ЛюксембурS гу (4350 EUR). Як відомо, середня заробітна плата в Україні становить 4400 грн, тобто 147 EUR, або у 7,5 разів менша, ніж у Польщі. Це є проста відповідь на запитання: Чому майже 80% молодих українців хочуть виїхаS ти на Захід? І не лише хочуть, а й активно вчать іноS земні мови (часом не дуже володіючи рідS ною). У нашому випадку проблеми мови не було по обидва боки кордону, а гроші ми витратили не на розваги, а на збагачення власних знань, використовуючи величезні можливості, що їх надають польські архіS ви, музеї та спілкування з дуже освіченими особами. Попередня інформаційна розвідка в інтернеті та документи, знайдені в Києві, спрямували нас до Archiwum Paсstwowe w Katowicach Oddziaі w Bielsku'Biaіej, що по вул. Пілсудського, 43. За тиждень до цього ми надіслали з Києва лист до керівника ціS єї державної установи, пана Павла Гудзіка, вказавши дату нашого прибуття, а отже наша поява була очікуваною. Тут треба зазначити, що попри дві СвіS тові війни і 46Sлітній період панування коS муністичноSсовєцької ідеології та відпоS відної організації життя суспільства, у Польщі збережено майже всі історичні, архівні й ділові документи, деякі з яких сяS гають глибини ІХSХІ століть. Ми шукали інформацію у будьSяких документах з ХІХ століття, де може бути прізвище мого прадіда Алєксандера і його дітей. Нам поклали на стіл кілька Адресних книг, з яких ми дізнались багато цікавого про розвиток міста Бяла, але не знайшли родичів. У місцевій Курії, звернутись до якої (намалювавши план, щоб потрапити) нам порадили в Архіві, отець Даріуш старанно намагався нам допомогти. Згадував місцеS ву ситуацію і події в середині позаминулоS го століття, аж врешті визначив, що запиS
В гостях у славетного Едварда Станека, теоJ лога, автора понад 100 книжок си, які нас цікавлять, можуть бути у старих книгах парафії Opatrznoњci Boїej (Божого Провидіння). Не коротку й нелегку дорогу до вказаS ної адреси ми долали пішки, усвідомлююS чи, що ходимо слідами наших давніх пряS мих предків.
Для спокою душі У парафіяльній канцелярії симпатична пані Дорота вислухала нас, записала все що стосувалось наших пошуків і попросиS ла зателефонувати наступного дня по обіS ді. А поки що порадила пошукати відповіS ді на наші питання серед документів в АрS хіві Краківської Архідієцезіальної Курії тав Історичному відділі Бібліотеки ЯгеллонS ського Університету. Оформлення перепусток і впровадженS ня нас до реєстру читачів відбулось швидS ко, позаяк у Бібліотеці Університету знаS ходиться десять найменувань моїх книS жок. Значно більше часу знадобилось для вибору в каталозі потрібних Адресних книг, виданих на рубежі ХІХSХХ століть. На жаль, серед десятків тисяч прізвищ міщан, підприємців, державних службовS ців, власників і орендарів не було зазначеS но наших предків. Наступного дня нас привітали радісниS ми усмішками в Курії, де ми опинились сеS ред професійних дослідників давніх писаS них джерел. Дехто з них мав рукавички і обережно перегортав сторінки фоліантів, що лежали на спеціальних пюпітрах. Нам принесли величезну теку, в якій вміщено п’ять парафіяльних книг міста Бяла із записами упродовж ХІХ століття і дозволили фотографувати необхідні докуS менти про народження і хрещення. Цікава це була робота і наука для нас — вивчати історію через призму фактів, що відбувались півтора століття тому на тереS нах, які тоді перебували під владою АвстроS Угорської Імперії. Дати, імена, прізвища, місця осіб у суспільній ієрархії, різні почерS ки, мови: латина, німецька, польська. Запис про народження у червні 1882Sго і хрещення у січні 1883 року Ольги Емілії Лєшьньовскої, засвідчені присутністю її батька Алєксандера та матері, а також свідS ків, священика і його помічникаSписаря, ми знайшли наступного дня, коли перегS лядали метричні книги за 1810S1889 роки. А невдовзі знайшли й подібний запис щодо Максиміліана, брата Ольги. Цю веS лику радість ми переживаємо досі, сподіS ваючись віднайти інших членів великої родини Лєшьньовских та їх нащадків... Вільний вихід громадян України у велиS кий світ — це не сам безвіз, що відкриває ворота на кордоні. Бо справжнє відчуття свободи і радості усвідомлюють ті, хто знає, що на них чекають по той бік кордону. Це зовсім не означає, що є можливість “рвонути” з України. Серйозні рішення визрівають у голові й серці, у їх поєднанні з Духом. Маємо багато роботи на рідній землі, з якої вийшли й до якої свого часу повернемось. Європейський шлях розвитS ку — це не заяложені мантри політиканів, а наша праця над самовдосконаленням сеS бе й розбудовою Вітчизни. У всякого — своя доля і свій світ широS кий. Світ широкий — це поняття не лише географічне. Передусім, це духовне усвіS домлення великої родинної спільноти, яка виходить за межі матеріального. “Суть не по листю — по кореню мітку веде”. На сторінках спільної українськоS польської історії вписано дуже багато свідS чень про єдині корені наших предків.
Не дуже помітним явищем сьогодення (у кожному разі, в медіях ця те= ма не знайшла відповідного відбиття) є масова зацікавленість громадян власною генеалогією. Кажу: масова, бо з цього приводу в РАЦСах Києва — черги, а в архівах не вистачає місць для роботи численних відвідувачів. Тому дуже прошу пробачити мені особистісний аспект, бо хочу на ре= альному прикладі заохотити читачів до шляхетної праці над собою.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
