Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Заклики до миру за будь-яку ціну породжують небезпечне явище: деморалізацію наших воїнів, моральне роззброєння”. Інформаційний простір · с. 2сторінка оригіналу ↗

Про громадянську позицію і професійні стандарти

Слово Просвіти, №31 за 2017 рік

Добре, що нарешті авторитетні європейські та американські уми почали усвідомлювати, що на Україну напала Російська Федерація і українці себе захищають. Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського університету імені Івана Франка Однак кожний з нас, залежно від світоглядної позиції, відчуває, розуміє, що інформаційно-психологічна та військова агресія Російської Федерації проти України спричинила низку політико-ідеологічних, соціально-економічних маніпуляцій, коріння яких в гібридній війні, що йде на всіх фронтах — в економічній, соціальній, політичній, військовій та, що найважливіше, гуманітарній сферах. Про різні форми і методи гібридної війни, маніпулятивної пропаганди, про їхню моральнодуховну шкідливість слід мовити з перейнятістю безпекою людини, родини, суспільства, України, держави. Привертаю увагу до кількох аспектів цієї проблеми, пов’язаних з відсутністю глибоких знань у багатьох політиків, депутатів, службовців, журналістів... Нерозуміння тих чи інших термінів, плутанина, підміна понять призводить до втрати українськоцентричних засад, професійного патріотизму, свідомого чи підсвідомого підспівування московському агресорові та іншим імперськи мислячим претендентам на одвічно українські землі. Досі чимало політиків, журналістів, службовців, депутатів плутають поняття держава і Україна. Найпростіше розуміння таке: держава — це своєрідна структурна організація, інститути якої мають служити суспільству, організовувати життя людей на принципах правдивості, взаємоповаги, доброчинності, моральності, права, демократизму, соціальної справедливості тощо. Україна — це наша Мати, джерело життєдайності, національного духу, це — Богом дана наша святиня. Якщо ми сприймаємо Україну і Державу як єдине ціле, в органічній єдності і заради їхнього розквіту сумлінно працюємо, то це прекрасно, бо здійснюємо ідеал. Але дуже часто, і ми це бачимо, відчуваємо, що Україна і Держава сутнісно не збігаються, більше того — є антиподами. Це треба розуміти і не паплюжити Україну, не плутати її з державними інститутами, які потрібно не лише підтримувати і хвалити, а й конструктивно, аргументовано, доброзичливо, принципово критикувати представників державних інституцій за те, що не дбають про матір-Україну, її національне утвердження, ігнорують потребами громадян, які довірили їм управляти державними процесами, дбати про суспільні інтереси, а не лише про свої захланні, егоїстичні, особисті аморальні потреби. Російська маніпулятивна пропаганда спрямована і проти України, як божистого явища, і проти української держави, як інституційного явища, проти утвердження української національної ідентичності. Українське суспільство потребує соборної внутрішньої інтеграції. Але на яких засадах? Безперечно, на принципах спільної глибинної історії, національних інтересів, системи безпеки і аж ніяк не на тлі псевдооб’єктивності, космополітизму, малоросійства. Журналісти мають розуміти роль науки, передусім правдивої історичної науки, бо без неї не може бути України, її майбутнього, не може бути української держави. Аморально, безвідповідально, якщо журналісти України беруть участь у маніпуляції історичними фактами, подіями, явищами, це — великий гріх. На жаль, досить часто нав’язують інтелектуальний примітив під гаслом постмодернізму, що негативно впливає на формування індивідуальної і масової свідомості. Це трактування можна підтвердити історичними дослідженнями багатьох видатних вчених, інтелектуалів, публіцистів, таких, як наприклад, В. Горбулін, С. Грабовський, Я. Калакура, Л. Масенко, І. Михайлин, В. Монастирський, В. Огризко, В. Торба, І. Фаріон, О. Шаблій та ін. Я посилаюся на ортодоксального хасида Ашера-Йозефа Черкаського, який залишив Крим одразу після окупації російськими загарбниками, пішов на фронт добровольцем, став волонтером. Нині він депутат Дніпровської міськради. Його короткий, але глибоко змістовний вислів: “В Україні Росія прагне захопити не просто територію. В Україні їй потрібна історія Русі, щоби позиціонувати себе як давню державу”. Російсько-українська війна довела, що ворог наступає там, де є зволікання з формуванням української національної ідентичності, де на задвірках українська мова, національна культура. Це розуміє ортодоксальний хасид Ашер-Йозеф Черкаський, а багато українців, які вважають себе елітою (сюди належать також журналісти), ніяк не можуть усвідомити, що “українськоцентричність, україноорієнтованість, національна самосвідомість” (Л. Волошина) — є головними передумовами економічних і військових успіхів України. Газети публікували повідомлення, що у Святогорську Донецької обл. відбувся Медіа Форум “Донбас у медіа: від популізму до фактів”. Тут Анастасія Станко, Олексій Мацука, Тетяна Попова та інші знову закликали зменшити мову ворожнечі в українських медіа. Деякі іноземці повчали українських журналістів толерантності, жодним словом не згадуючи не лише про російсько-українську війну, а навіть слів “Росія”, “війна” не вимовляли, боялися як чорт ладану. Невже їм не зрозуміло, що є агресор — це Російська Федерація, є великі жертви, на загарбаній українській території є російські військові, є найманці, є колаборанти, є сепаратисти, є зона бойових дій. Під час виступу на з’їзді журналістів України, у публікаціях “Про війну … цінностей”, “Україноцентризм і стандарти журналістської професії”, “На цвинтарі розстріляних ілюзій”, “Історична правда — головна гуманітарна зброя” та ін. я наголошував, що українські ЗМІ покликані називати українських героїв — героями, подвиг захисників України — подвигом, сепаратистську зраду — зрадою, російську брехню — брехнею, московський злочин — злочином, російських блюдолизів — аморальними блюдолизами, московську агресію — агресією. Потрібно проводити чітку лінію між добром і злом, бо “моральний нейтралітет” та “етична амбівалентність” є серйозною загрозою українській журналістиці (Мирослава Барчук). Журналістська творчість українських працівників ЗМІ має ґрунтуватися на засадах україноцентризму, що є передумовою громадянської позиції, захисту українських національних цінностей. Заклики до миру за будь-яку ціну породжують небезпечне явище: мовиться про можливу деморалізацію наших воїнів, моральне роззброєння. Нав’язана дискусія про якесь протистояння між стандартами журналістської професії й патріотизмом — це, вибачте, нісенітниця. В Україні війна. Справжній український журналіст поєднує громадянську позицію і професійні стандарти. Аморально підпадати під фальшиві гасла, мовляв, не можна застосовувати “мову ненависті”, а надавати слово опонентам, бо у них інша точка зору, інший погляд на ситуацію. І тоді буде справжня дискусія. Вибачте, це — повний абсурд, бо про що можна дискутувати із загарбниками та їхніми підлабузниками? Московська маніпулятивна пропаганда спрямована на те, щоби заколисати пильність українців, розвіяти їхній національний дух. Цьому також служать такі, як Руслан Коцаба. Свою промосковську позицію він фарбує ритуальними фразами: “Я так думаю. Це моя думка”. Чи ми повинні мирно жити з такими, як Руслан Коцаба?! Адже їхня риторика, перефразувавши поета Василя Кухту, випускника нашого факультету журналістики, — це маніпулятивна контрабанда слів. Соціально небезпечним у журналістиці Іван Франко вважав тип гіпокрита — лукавої брехливої людини. Нині таких журналістів називають “корисними ідіотами”, які цілком серйозно важливі теми намагаються заговорити “мовою ненависті”, пустопорожніми дискусіями про стандарти журналістської професії. Журналістські стандарти — це не безликість, безкрилість, не нав’язування думки, що журналіст якась планетарна істота, безнаціональне створіння, що у нього немає Батьківщини, що він без роду-племені. Ні! Сподіваюся, що Ви погодитеся зі мною: головні вимоги журналістських стандартів — подавати ретельно перевірену, правдиву інформацію, не брехати, не маніпулювати “розіп’ятими хлопчиками” і “знищеними синичками”, а бути морально чесним з читачами, глядачами, слухачами, всечесним перед собою, черпаючи ці якості з колодязя національного духу. Найоптимальніший спосіб розвивати власну здатність мислити самостійно — це читання інтелектуальної, правдивої літератури, що є найкращою “протиотрутою” від будь-яких російських маніпуляцій та підступів інших ворогів України. Відомо, що інформація — товар. Але який зміст цього товару, якою енергією насичений? Що продає журналіст — істерику, паніку, розпач, безвихідь, чи розповсюджує історичну й сучасну правду, рекомендує оптимальний спосіб вирішення проблеми, навіює позитивні емоції, формує впевненість, переконання, що наша головна зброя — Правда — переможе? Безперечно, терміни, поняття — це тонка морально-психологічна матерія. Треба вміло, виважено, мудро оцінювати ситуацію на окупованих частинах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим, щоби не образити тих жителів, які за духом є українськими громадянами, але вимушені жити на загарбаних московськими військами територіях. Але як називати ту людину (громадянина України), що взяла московську зброю, бо, мовляв, не мала роботи, а нині вже при ділі, бо воює проти української держави? За будь-яких обставин людина має право вибору: йти захищати свій Донбас від московських загарбників, чи їм прислужувати. Єй такі здорові чоловіки з Донеччини і Луганщини, які на мирній території зайняли позицію очікування, розважаються в ресторанах й нарікають на Україну, коли, мовляв, вона припинить війну. Невже до них не доходить правда про причини російської загарбницької політики стосовно України? Чи їх влаштовує пекельне болото, яке створює моксельсько-російський агресор? На жаль, багатьом політикам, депутатам, службовцям, журналістам, громадським діячам треба нагадувати, що війна в Україні не громадянська, а російсько-українська. Відомий в Україні і світі науковець Олександр Савченко у книзі “Антиукраїнець, або Воля до боротьби, поразки чи зради” ще і ще раз нагадав, що вічним історичним ворогом України є Росія. Піраміда потреб, розроблена Абрагамом Маслоу, для росіян трансформувалася так, що загар-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин