Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Незалежно від строків, які вони відсиділи чи перебули у засланні, загалом їхнє життя було мученицьке й страшне”. · Документ 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗

Чекісти і справа-формуляр Михайла Грушевського

Слово Просвіти, №31 за 2017 рік

Сергій БІЛОКІНЬ, доктор історичних наук, Київ Свого часу я мав честь знати кількох діячів (Всеволода Михайловича Ґанцова, Бориса Федоровича Матушевського, Юрія Львовича Юркевича, Євгенію Яківну Рудинську), репресованих у справі “Спілки визволення України”, часто з ними зустрічався. Незалежно від строків, які вони відсиділи чи перебули у засланні, загалом їхнє життя було мученицьке й страшне. Рухаючись до його кінця, вони мріяли про реабілітацію. Зверталися до влади, одержували відмови, мовляв, їх судили гласним, публічним судом, отже, реабілітації бути не може в принципі. Вони просто втомились, і це можна по-людськи зрозуміти. Наприкінці “перестройки” (точніше, перебудови партійного апарату) перший заступник прокурора УРСР вніс “протест” у справі “СВУ”. 11 серпня 1989 року на пленумі Верховного Суду УРСР його “уважно розглянули”. Офіційне ставлення до “СВУ” було змінено на цілком протилежне. Як висловлювались юристи, справу “припинили”. Почались публікації, мовляв, ніякої антирадянської організації не існувало. Протягом багатьох років обмірковування проблем, пов’язаних із “СВУ”, будувалось як похідне від протиставлення: така організація існувала чи її не було? Нагромадження великої кількості різнорідних матеріалів ставить питання інакше: чи існувала в 1920-х роках в Україні політична опозиція? На це питання історична наука вже дала однозначну, добре обґрунтовану відповідь. Відколи самостійну Україну було придушено (1921), політична опозиція не просто існувала. Вона виявлялась, наприклад, у формах селянської війни, тож здійснення Голодомору можна зрозуміти, як відповідь адміністрації на цілком певні реалії. Перебуваючи в Німеччині, у 1992 та 1994 роках мені трапилося зустрітись із племінницею Сергія Єфремова, головного фіґуранта процесу, й сестрою Миколи Павлушкова Наталею Петрівною Павлушковою. У ті роки я жив під потужним враженням “Розстріляного відродження”. Книжка Юрія Лавріненка з цією назвою ходила по руках. “Клуб творчої молоді” проводив вечори пам’яті Леся Курбаса, Миколи Куліша, Тараса Шевченка. У Спілці письменників відбувались вечори памяті загиблих діячів культури. Розмовляючи з Павлушковою, я не міг не розповісти їй про те, чим жили шістдесятники, сприймав двадцяті роки як небувалий злет культури. Для неї, навпаки, кінець двадцятих – початок тридцятих був часом колективізації, за яким починався Голодомор і терор. Пригадую пізніші враження. Було розсекречено документи “Блоку”, реалізація якого призвела б до того самого терору. В архіві СБУ політв’язні покосу 1965 й 1972 років дивилися свої справи. Богдан Горинь як народний депутат одержав допуск, і, видаючи свій архів (під назвою “Не тільки про себе”), видав його третій том до дев’ятисот сторінок. У пам’яті розмова з удовою В’ячеслава Чорновола — поеткою Атеною Пашко. Документи, які вона дивилась, викликали в неї обурення. Була розмова з архівним начальством. Пані Атена розповідала, що в паперах повно брехні. Явний аґент конкретно бреше, він не був у ту пору в Києві. Історик запитує: “Невже Ви сподівалися прочитати в архіві КҐБ про В’ячеслава Максимовича добре слово?! Не на те ці папери закладалися!” — “Знищити їх!” — “Ні, напишіть своєю рукою, як було насправді. Хто дивитиметься справи, прочитає!” Вона писала — вірші. Власного свідоцтва не написала. Померла. Виникає питання: а що, коли показати людям ще якісь закриті документи? Нехай не всі, не матеріали спецперевірки співробітників, але все-таки?! Ось іще один, давно розсекречений документ. Тут уже не одне ім’я, а двадцять одне: “Обзорная справка По делу оперативного учета № 23082 на 1. Белинга Дмитрия Остаповича, 2. Беркута Леонида Николаевича, 3. Базилевича Василия Митрофановича, 4. Воскобойникова Михаила Михайловича, 5. Гилярова Алексея Никитича, 6. Гилярова Сергея Александровича, 7. Кованько Петра Леонидовича 8. Карпенко Владимира Васильевича, 9. Маслова Сергея Ивановича, 10. Назаревского Александра Андрияновича, 11. Новицкого Михаила Михайловича, 12. Паша-Озерского (sic) Николая Николаевича, 13. Перетца Владимира Николаевича, 14. Полонскую-Василенко Наталию Дмитриевну, 15. Рулина Петра Ивановича, 16. Савченко Стефана Владимировича, 17. Тищенко Николая Федоровича, 18. Шмальгаузена Ивана Ивановича, 19. Яновского Виктора Теофиловича, 20. Яновского Михаила Теофиловича, 21. Эрнста Федора Людвиговича. Справка составлена в связи с пересмотром арх[ивно]- Григорій Григорович Холодний след[ственного] дела № 45425 по обв[инению] Новицкого Михаила Михайловича. Настоящее дело заведено 15- го января 1932 года на основании следственных материалов “Ле- Михайло Грушевський — голова українського парламенту. Фото С. Аршенєвського. Київ, 1918 р. нинградского центра” “Союза возрождения России” — протоколов допроса бывших научных работников, обвиняемых Тарле Евгения Викторовича и Измайлова Николая Васильевича о связях московской группы “Союза возрождения России — СВР” с контрреволюционными националистическими элементами Белоруссии, Казахстана, Украины и, в частности, с киевским кружком сотрудников Украинской Академии Наук, руководимым Грушевским […]. Дело № 23082 в двух томах хранится в УАО КГБ УССР. Следователь УКГБ по Киев. обл. <підпис> (Жиромский)”1. …Зрештою настав момент, коли було підписано закон про доступ до джерел. За тиждень я був на прийомі у заступника директора Галузевого державного архіву СБУ. Кажу: — У мене кілька книжок: про Федора Людвіговича Ернста, Павла Платоновича Потоцького, я писав про Михайла Львовича Бойчука, Миколу Костьовича Зерова, Аллу Горську. Хотів би подивитись їхні справи оперативного нагляду (ДОН). Їх не могло не існувати. На другий день зустрічаємося знову: — Усе спалено. Тим часом мені дають справи, про які я не міг мріяти. Це справи співробітників, особові, а часом і робочі справи аґентів, справи-формуляри. Справи-формуляри, крім листів до харківського начальства, крім рапортів до Москви, містять матеріали перлюстрації, аґентурні донесення. П е р л ю с т р а ц і - єю лис тування М. С. Грушевського керував Філіпп Сємьонович Угер-Такке-Долореско (нар. 14/27. ІІ.1902, м. Ліда Віленської губ. — ?), пом у повноважений УЧО- СО КООГПУ. Спершу мешкав у Житомирі, де його батько служив казенним рабином. З грудня 1920 року служив у Волинській губЧК. Тоді переїхав до Києва. З 1 липня по 15 грудня 1925 керував “осведсетью по вузам. […] Умеет подбирать работников и руководить ими. О р г а н и з а т о р с к и е способности есть, административных нет”2. Потім був ув’язнений разом з дружиною3. П е р л ю с т р а ц і я провадилась невміло й неохайно. Такке підписував кожен документ і часом виправляв окремі слова. Аґентурні донесення складав чекіст після розмов з аґентом. Текст писався здебільшого російською мовою. У довоєнні роки “приймали” донесення “Євгенії”, тобто замовляли їх Арбутський, Ганоцький, Улановський, Шаров, Шубін і їхній начальник ІV відділу НКВД УРСР капітан ГБ Яралянц. Діяльність М. С. Грушевського висвітлювали численні аґенти. Лише у перших двох томах справи-формуляру вміщено донесення багатьох аґентів: “Азраэль”, “Академик”, “Аспирант”, “Белый”, “Бруневский”, “Бывший”, “Власов”, “Галичанин”, “Генератор”, “Герцен”, “Деха”, “Дидусь”, “Дипломат”, “Добродий”, “Евгения”, “Европеец”, “Запорожский”, “Зигель”, “Квитка”, “Киевский”, “Кооператор”, “Корбут”, “Кравченко”, “Культурник”, “Литератор”, “Математик”, “Михайленко”, “Нагорный”, “Октябрина”, “ОМ”, “Петров”. “Піддубний”, “Семенов”, “Степовик”, “Турбо”, “Турбогенератор”, “Тычина”, “Франт”, “Хитрый”, “Чарный”, “Черноморский”. Ці псевдоніми досі не розкрито. Якщо узяти усі томи, псевдонімів, що писали доноси на академіка М. Грушевського, ще більше. Поки що достеменно розкривається особа передусім “Євгенії” (інші її псевдоніми “Ольга Іванівна”, “Ксенія Олексіївна Кузьміна”), це Катерина Євгенівна Гончарова, за чоловіком — Міньківська4. Зааґентурена 1927 року. Псевдонім її чоловіка Олександра Захаровича Міньківського — “Нагорный”. Вона склала перелік своїх заслуг: “Объекты, над которыми я работала в период 1928—1938 годов. 1928—1930 гг. 1. Украинская националистическая организация “СВУ”: (Григорий [Григорович] Холодный, Кривенюк Михаил, Лисенко Остап Николаевич, Пахаревский Леонид, Петрушевский, [Володымыр Федорович] Дурдуковский, [Костянтин Тимофийович] Туркало, Дорошенко Ольга Ивановна, поз же Зеров Николай [Костьович], Кравчук Михаил). 1928—1930 гг. 2. Украинская националистическая организация молодежи “СУМ” (Матушевский Борис [Федорович], Матушевский Василий [Федорович], Буртан Ольга, Кикоть Даниил, Дурдуковский Петр, [Диодор Николаевич] Бобырь, Калиновский Михаил). 1930, 1932, 1937 гг. 3. Группа “Украинский Красный Крест”. Помощь осужденным, высланным и их семьям. Организация помощи. Связь со ссылкой, связь с заграницей (Матушевская Вера, Коваленко Таисия, Тарасенко Михаил, Мандзюк Иван, Косач Ольга Петровна, Терниченко Елена, позже Старицкая-Черня[хо]вская, [Оксана Мыхайливна] Стешенко, семья Грушевских, Негробова Екатерина [Борисовна], [Фотий Степанович] Красицкий, академик [Оксентий Васильович] Корчак-Чепурковский, Шамрай Сергей [Викторович] и др., Кудрицкая Эмилия [Ивановна]. Часть названных людей, помогающих, позже оказалась сама замешанной в организации “СВУ”. 1933 г. 4. Украинская террористическая группа Подгайного (Бойко Нина [Петривна], Безпояско Виктор, Подгайный, Саньюксен Александр). 1933—1935 гг. 5. Украинс кая группа террористов, расстрелянных и высланных в связи с убийством Кирова (Финицкий Александр [Иванович]). 1933—1936 гг. 6. Группа украинских эсеров ([Наталя Антонивна] Коцюбинская, [Василь] Химерик, Шевчукова [Надия Антонивна], Кошиц, Любинские, Терниченко [Олена Ивановна], Любченко Панас [Петрович], Москаленко Михаил [Павлович], Бачинская Зинаида [Александровна])5. Врид. начальника другого відділку СПО Ґольдман написав рапорт начальникові СПО ГПУ УРСР: “Имея обширные связи в укр. к.р. кругах, с / с “Евгения” дал за весь период своей работы много ценных и интересных материалов. Особо ценной является работа “Евгения” по делу “СВУ”. Разрабатывая агентурные дела (нрзб.) и “Инарак” — этот агент фактически дал дело “СВУ”6. Багато писав чоловік “Євгенії” — Олександр Захарович Міньківський (псевдо “Нагорний”). Уже перше його донесення, що потрапило до “Справиформуляру М. С. Грушевського” (датується 5 січня 1927 роком), надзвичайно цікаве. Написано його українською мовою: “Після довгої одірваности від Києва7 мені знову вдається налагодити зв’язки зі своїми бувшими вчителями та иншими знайомими, що тепер відограють досить велику ролю в життю радянського суспільства. Зустрівшись з професором [Григорієм Григоровичем] Холодним, що керує Інститутом наукової мови при У.А.Н., з В[олодимиром Федоровичем] Дурдуківським, зав[ідувачем] першою трудшколою та иншими, мені вдалось з першої зустрічі здобути від них лише загальні відомости про погляди верхів учительства, але зі слів їх виявилось, що думки і погляди вчительства взагалі, це є відбиток думок тих проводирів, що об’єдналися зараз біля установи, яка зветься Академією Наук. Загальне враження після розмови з ними таке, що У.А.Н. в більшости є збір прихильників

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин