Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Великий вплив на всіх учителів і професорів зробив Михайло Грушевський своїм приїздом з-за кордону” 5 · Біографія · с. 5сторінка оригіналу ↗

«Спомини мого життя»

Слово Просвіти, №31 за 2017 рік

У.Н.Р., які завдяки збігу певних обставин в останні роки мусіли погодитись і змиритись [і]з сучасним устроєм. Великий вплив на всіх учителів і професорів зробив Михайло Грушевський своїм приїздом з-за кордону, переходом на платформу Радянської влади і перебудовою своїх поглядів в соціялістичному напрямку. Коли в розмові я задав питання професорові Холодному, “чи дійсно Грушевський змирився з фактом існування Радвлади, чи терпить в силу обставин”, то він одповів — “на превеликий жаль, змирився і навіть політикує, мабуть, знову думає будувати кар’єру в адміністративному напрямку”. Про професора Олександра Грушевського Холодний сказав, що той так і залишився при своїх непримиримих поглядах і завжди уникає балачок на політичні теми, коли ж приходиться балакати про Радвладу взагалі, то він завжди нервує, а в балачці з близькими знайомими — лає все радянське. Сам же Холодний є шовініст без краю, шанує й поважає тільки те, що пахне суто українською гнилою патріархальністю. На всі заходи відбудови Радянської Республіки дивиться, як і раніш — скептично. Як бувший прихильник петлюрівщини має зв’язки з закордонною еміграцією, але на цей час упевнився, що від еміграції вже нічого чекати, і як каже, “нам, мовляв, усім залишається тільки “терпіти й мовчати”. До радянізування учительства ставиться дуже скептично і не поважає всіх, хто міняє свої бувші погляди. В. Дурдуківський є досить видатний, відомий педагог, але як бувший вихованець старої духовної школи8, він досі залишився вірним принципам старої закваски. Характерною рисою його є те, що він всупереч усім [совєцьким] законам і досі залишився релігійною людиною, тоді як усі инші його приятелі давно вже порвали усякі зв’язки з релігією. На моє запитання, як він почуває себе в сучасних обставинах, він тільки безнадійно махнув рукою і промовив: “ех, і не кажіть! Зв’язали нас по руках і ногах, а тепер танцюй, враже, як пан каже! Убили в нас віру в щось гарне, відібрали ініціативу і в роботі, і в будівництві та тільки диктують і диктують. Не думайте, що це тільки я кажу, це голос багатьох кращих робітників по нашій лінії”. Ось такі погляди одного з видатних педагогів Київа. Взагалі, як [я] помітив з розмов із зазначеними особами, більшість учительства радянізувалась тільки тому, що цього вимагали обставини, а частина тільки притаїлась і прилаштувалась. До першої категорії треба однести молодь та дітей пролетарського походження, а до другої — застарілих контрреволюціонерів та вихованців духовних шкіл. В цьому напрямку я, безумовно, подаю лише невеличкі характеристики деяких осіб, т[ак] що мені, який перебував у зовсім іншому оточенню, тяжко зразу налагодити зв’язки, але в найближчому часі я дам вичерпуючі відомості про те, чим живуть і дишуть верхи сучасної української інтелігенції”9. 2 лютого 1927 року датується наступне донесення “Нагорного”: “6. Між моїм [старим10] тестем — рахівником Укрмету, і вихователем будинку ч. 55 йшла розмова про сучасних “українських діячів”. Мій тесть сказав, що Радвлада все ж таки приборкала таких, як [Михайло] Грушевський, [Юрко] Тютюнник, [Андрій] Ніковський і др., що в свій час відогравали значну ролю, а коли вони зараз і працюють, то тільки в межах, бажаних Радвладі. Козак (sic) відповів, що раніш він сам також думав, що зазначені особи, приїхавши з-за кордону, стали жертвою більшовиків, але його товаришістуденти з’ясували йому, що, виїжджавши до СССР, вони знали, на що йдуть, але приїхали для того, щоб загальними силами хоть трохи стримати те знищення суто української культури, що його проводять більшовики. І як факт привів те, що тільки заходами і авторитетом Грушевського утрималась в Київі Академія Наук, нарівні з Академіями инших країн, а то в кращому випадкові їй треба було бути в Харкові філією Московської Академії або й зовсім злитись з Московською. Взагалі їх праця, каже, ніби непомітна, але вона впливає в великій мірі на хід подій, і закордоном знають це і цінять. П/уповноважений IV гр. СВ [= СО] (Холоденко) Згідно: Такке”11. Як бачимо, Олександр Міньківський (“Нагорный”) написав прецікаві з історичного погляду речі. Він яскраво характеризував свою добу. Його донесення нагадали мені громадсько-політичну позицію Павлушкової. Вже на еміграції, на початках холодної війни (Фултонська промова Черчілля — 5 березня 1946 року), Наталя Петрівна приєдналась до Олекси Калинника, заявивши, що як племінниця академіка Єфремова хоче посвідчити: “Спілка визволення України”, як масова антисовєцька організація, справді існувала й боролась проти большевиків. Але є й дещо несподіване. Як большевицький агент, він з критичного боку висвітлював думки і вчинки власної дружини (а вона — його) і тестя (Євгена Костьовича Гончарова). З точки зору “контори” це, мабуть, був великий “плюс”, але все-таки, все-таки… Далі буде _______________ 1 ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 57013 ФП / кор. 1388. Арк. 169—170. 2 ГДА СБУ. Ф. 6. № 69254 ФП. Арк. 107; Ф. 12. № 11414. 3 Його особову справу як колишнього співробітника 15 липня 1996 року видавали В. І. Пристайкові. 4 Перші студії її “діяльності” розпочались іще в 1990-х роках у праці Івана Біласа “Репресивно-каральна система в Україні, 1917—1953” (К.: Либідь; Військо України, 1994. С. 361, 362) і моїй книжці “Масовий терор як засіб державного управління, Т. 1” (К., 1999. С. 302). 5 Її справа — ГДА СБУ. Ф. 60. № 30410. Т. 1. 6 Там само. Ф. 60. № 30410. Т. 1. 2-й раздел. Арк. 3. 7 Протягом кількох років О. З. Міньківський служив священиком. 8 Володимир Дурдуківський навчався в Київській духовній академії з 1895 року до 1899-го. Того самого року одержав ступінь кандидата богослов’я. 9 ГДА СБУ. Ф. 65. С — 7537. Т. 2. Арк. 309. 10 ГДА СБУ. Ф. 65. С — 7537. Т. 2. Арк. 368. 11 Там само. Георгій ЛУК’ЯНЧУК Із нагоди відзначення 76-ї річниці Акту відновлення Української держави, проголошеного 30 червня 1941 року у м. Львові, в українській столиці, в Київському міському будинку вчителя відбулася презентація книги Омеляна Коваля “Спомини мого життя”. У програмі презентації, яку проводив Голова КУНу Степан Брацюнь, виступали відомі громадськополітичні діячі: син легендарного Романа Шухевича — народний депутат України Юрій Шухевич, Aндрій Гадамаха, Георгій Філіпчук, Сергій Квіт та інші. Особистими спогадами про батька поділився син Омеляна Коваля — Зеновій Коваль (бельгійський дипломат, який є Радником з питань UNESCO та OECP у представництві “Валлонія-Брюссель” при Посольстві Бельгії у Парижі) та донька Віра Коваль. Присутніх привітали директор Київського будинку вчителя Руслана Рудковська та з народною піснею “Ой, роде, наш красний” Світлана Кобюк. Музичні номери прозвучали у чудовому виконанні знаних українських митців Тараса Компаніченка і Василя Нечепи. Омелян Васильович Коваль (псевдо “Дир”, “Дем’ян”) народився 24 лютого 1920 у с. Рахиня Долинського району Івано-Франківської області. Під час Другої світової був заарештований гестапо, перебув львівську тюрму на Лонцького, пройшов краківську тюрму Мотелюпіх і потрапив у перший етап українських політичних в’язнів в концтаборі Аушвіц. В післявоєнний час опинився на еміграції в Німеччині, потім у Бельгії, і все своє життя присвятив громадській праці на користь Україні. Повернувся в Україну і зараз мешкає у Львові, почесний громадянин міста Долина. Нагороджений Президентом України орденом Свободи та багатьма іншими вітчизняними і закордонними нагородами. На еміграції був очільником Спілки Української Молоді, головою української громади в Бельгії, довголітнім членом Головного Проводу ОУН (б), відповідав у Проводі за налагодження міжпартійних стосунків на еміграції та освіту покоління, народженого у вигнанні. Омелян Коваль — відомий громадсько-політичний діяч, який у 1941 році проголошував Акт відновлення української держави у місті Долина на Івано-Франківщині, один із засновників Конгресу Українських Націоналістів, соратник Слави Стецько, ініціатор створення Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, член Українського Державного Правління під головуванням Ярослава Стецька, колишній головний редактор журналів для дітей та молоді “Крилаті” та “Авангард”. У книзі “Спомини мого життя”, яка є великим внеском у висвітлення історії визвольної боротьби українців у середині минулого століття, автор, зокрема, розповідає про перебування в нацистському таборі Аушвіц разом з Степаном Ленкавським і Петром Мірчуком, та про те, як в таборі розправлялися з братами Степана Бандери — Олексою і Василем. Книга увібрала в себе багато й інших не менш важливих і унікальних історичних свідчень та споминів Омеляна Коваля, які дозволять широкій громадськості подивитись під іншим кутом зору на історію національно-визвольного руху в Україні. На думку істориків, ця книга стане великим досягненням у дослідженні історії національновизвольної боротьби УПА і політичної діяльності української післявоєнної діаспори. Упорядником видання є Микола Посівнич, редактор — Ярослав Сватко. Зеновій Коваль (син Омеляна Коваля, бельгійський дипломат, Радник з питань UNESCO та OECP у представництві “Валлонія- Брюссель” при Посольстві Бельгії у Парижі) під час презентації Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський серед професорів і фундаторів Української академії мистецтва. 22 листопада (за ст. ст. ) 1917 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин