“Вирізьбив у своїх творах силу національної ідеї, її історію, її об’єднавчу суть”. Митець і час 10 · с. 10сторінка оригіналу ↗
Роде наш красний…
Слово Просвіти, №31 за 2018 рік
Віктор КОСТЮЧЕНКО
Біографам Олександра Довженка було непросто описувати його життєву і мистецьку дорогу. Така вона багата на події, факти. Такий письменник неоднозначний. Він — націоналіст, він — інтернаціоналіст. Та й у підмурівку культу Сталіна є камінчик Довженка. Він знав вождя, зустрічався з ним, писав листи, виконував настанови, вірив у його геніальність, і це тривало до 31 січня 1944 року, коли письменника Довженка знищив Сталін… Олександр Довженко, як ніхто інший з українських митців, вирізьбив у своїх творах силу національної ідеї, її історію, її об’єднавчу суть. Від самого початку творчості тема роду в нього була чи не основною. Залюблений в Україну, її людей, він прагнув у своїх творах показати духовну красу українця, українки, бажав їм кращої долі. “З повагою до свого роду” створював він кінофільми, писав прозу. Родина, рід, Україна — ключ до розуміння і поцінування О. Довженка. “У хвилини душевного занепаду і слабості думаю: нащо я так убиваюся за долею українського народу, чого оплакую його, чого боюсь за його долю, кричу про його труднощі й страждання…” Галерея героїв з народу постає у кіносюжетах, прозових творах О. Довженка. Вони наділені рисами гідності, честі, високого обов’язку перед рідною землею. Для змалювання їх автор вдається до високого стилю. Крізь століття і сиву давнину він вдивляється в козацтво, яке зачинало будувати свою державу Запорозька Січ. Вдивляється і бачить, що його герої, селяни, повстанці, воїни, гідні своїх “прадідів”. У змаганнях внутрішніх і зовнішніх — з татарами, турками, поляками, литовцями, московитянами — український народ виробив у собі непокору будь-якому покріпаченню. У Довженковій великій душі промовляв “голос століть”. “Я не хочу жити краще свого народу, я не можу і не хочу жити й бачити нищення, конання мого народу. Я хочу розділити його долю цілком, ущерть і без оглядки”. (Зі “Щоденника” О. П. Довженка). І це бажання митця здійснюється: у трудах і боях Україна стає на свої незалежні ноги…
Витоки Народився Олександр Довженко в невеличкому містечку Сосниця на березі, як він пише, “зачарованої Десни”. Сім’я Довженків мала бути великою: батьки народили чотирнадцятеро дітей. Але вони вмирали малими. Лишилися тільки Сашко і Поліна. Ця чорна смуга печалі й сліз пролягла через хату Петра Довженка і залишила по собі тяжкий слід. Невимовне горе, непосильна праця і непорозуміння, що постійно виникали між батьками і бабою, — усе це створювало гнітючу атмосферу. Мати “проплакала все життя”, батько виливав злість на конях. Часто заглядав у шинок. Чи не цим пояснюється й атеїзм Довженкової родини? Батьки Сашка дотримувалися Божих заповідей, шанували Матір Божу, Миколу-чудотворця. Релігія була однією з дискусійних тем батька з місцевим попом. Основний аргумент згорьованого чоловіка: якби Бог був, то не допустив би такого мору дітей… На формування атеїстичного світобачення впливали й природні явища: на Десні часто були руйнівні повені. Нестримна сила весняної води валила хати, топила людей, худобу. Сашко з батьком у човні надавали потерпілим допомогу і самі часто потрапляли у скрутне становище. Ось такий розлив на Великдень і описує Довженко у “Зачарованій Десні”. Підпливають вони до хати, що по вікна у воді. Господар із родиною на горищі. Витягли солом’яні снопи зі стріхи, зробили у покрівлі “вікно”. Розговляються. Похристосувалися. Господар наливає чарку батькові. Перехрестившись, батько випиває і далі, з якоюсь люттю, протистоїть стихії, рятуючи людей… Безбережні простори Десни відкрили Сашкові дивовижний світ природи, її гармонію, її зв’язки з людиною, змушували думати, аналізувати, мріяти, захоплюватися красою. Дивував Сашка батько — людина дужа, працьовита, красива. Недарма малий порівнював його з Богом… У домашні конфлікти Сашко не вступав. Він тікав у поле, на город, у ліс, на річку, на сінокіс, і його збурена натура заспокоювалася. Ходив у школу. Вибором професії не переймався: йому подобалося малювання, мореплавство. Але найбільше, чого міг досягти сільський хлопець, — це учителювання. І 1911 року юнак вступає до Глухівського учительського інституту, закладу, що готував, за свідченням Довженка, “обрусителів краю”. По закінченні інституту Олександр одержує призначення у Житомирське вище початкове училище. Викладає географію, малювання і фізкультуру. Хто знає, які літературні джерела впливали на формування світогляду Довженка… Але певно, що впливали. Його вабила історія України, епохи Мазепи і Хмельницького, реальні події в Україні, перша державна влада — Центральна Рада, що виникла у Києві 1917 року. Своїми державними актами вона почала єднати українську націю довкола національних пріоритетів. Тоді ж Україна, Польща і Фінляндія заявили про вихід з-під влади Росії. Польща і Фінляндія домоглися цього. Україна лишилася колонією Росії. О. Довженко вступає до петлюрівського війська. Зі зброєю в руках він виступає проти радянської влади. Та УНР була розгромлена. З військами Петлюри О. Довженко відступає до Польщі й опиняється у Кам’янці- Подільському. Під впливом есерів юнак зближується з боротьбистами. У Варшаві працює у комісії з обміну полоненими. А 1920 року вже у ролі комісара освіти й культури він з’являється у Києві. Чекістська служба м. Житомира вистежила О. Довженка, заводить на “контрреволюціонера” справу № 11, вимагає арешту і утримання в концентраційному таборі. Але й цього разу втрутилося керівництво партії боротьбистів. До арешту не доходить. З 1922 року він працює консулом у Берліні. Відвідує художню майстерню. Повернувшись в Україну, Олександр наполегливо шукає свою дорогу, малює карикатури на вчорашніх спільників — Петлюру і Винниченка, дружні шаржі на українських письменників. 30-річним через хворобу дружини Довженко опиняється в Одесі. Тут доля привела його на кіностудію. Починав з малювання плакатів. Згодом його полонив кінематограф. О. Довженко знімає перші фільми: “Звенигора”, “Арсенал”. Про нього, як про режисера, заговорила преса. 1930 року знімає фільм “Земля”, який помітили за межами України. В. Поліщук писав дружині, що тут, у Москві, Довженкова “Земля” зробила “фурор”. А фахівці включили до списку десяти кращих фільмів держав і народів. Москва ж зустріла фільм негативно: у газеті “Известия” опублікували фельєтон. “Земля” виявилася межею: після неї кіномитці Москви не сприймали Довженка як митця. Довженко шукає захисту у Сталіна. І Сталін бере “шефство” над режисером: радить, що знімати (наприклад, “Щорса”, “Мічуріна”). В Україні були відомі вчені. Скажімо, Симиренко. Що з вирощеного Мічуріним пішло вжиття? Невідомо. А Симиренкові яблука завоювали світ смаковими якостями і красою. Але що ж поробиш? Мічурін то й Мічурін. Зняв “Мічуріна”. Сталін радить пошукати сюжети на Далекому Сході. Режисер вірить Сталіну, вірить його геніальності, називає вождя “великим вчителем”, їде туди, не розуміючи, що це прийом заслати митця подалі від України, від проблем голоду, що поширювався там. Схоже, сильний Сталін боявся Довженка, боявся його талановитого слова…
“Україна в огні” 22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Закінчувався другий рік Другої світової війни. А як реагував на ці трагічні події уряд? Загравав з Гітлером, укладав з ним договір про розподіл Польщі. Керівництво СРСР оголосило війну “народною”, “священною”. Почалася війна за дивовижних обставин. 1937 року Сталін розстріляв увесь керівний склад Червоної армії. Серед них і двох українців — Юрія Коцюбинського і Віталія Примакова. З верхнього ешелону переслідування і розстріли були перенесені в середній: розстрілювали командирів корпусів, дивізій і бригад. Тож, зрозуміло, що деморалізована, погано озброєна, тактично не готова Червона армія не могла дати належну відсіч ворогу. Вона панічно відступала, залишаючи ворогові села і міста. В одному з боїв під Пирятином гине командувач військами Київського військового округу генерал Кирпоніс. На Харківщині дві радянські армії оточили німці. Представник Верховного головнокомандувача у цих арміях М. С. Хрущов кидає військо і рятується літаком. 200000 тисяч воїнів були оточені. Україна вкривалася таборами для полонених. Радянські війська зазнавали поразок і відступали на схід… З ними відступав Олександр Довженко, з болем у серці фіксуючи страшні реалії відступу, описуючи ненависть наших людей до фашистів і свою непохитну віру в силу воїнів, які захищають Україну-матір. На кінець 1941 року всю Україну окупував ворог. На губних гармошках німці грають мелодію пісні “Катюша” і рвуться впе-
Олександр Довженко (1894—1956) 31.01.1945 “Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості”. (Зі “Щоденника” О. П. Довженка) “В произведениях украинского писателя и кинорежиссера Довженко А. П., написанных за последнее время (“Победа” и “Украина в огне”), имеют место грубые политические ошибки антиленинского характера. В связи с этим ЦК КП(б)У постановляет: 1. Рекомендовать Всеславянскому Комитету ввести в состав Комитета от Украинской ССР вместо Довженко тов. Рыльского М.Ф. 2. Рекомендовать Комитету по Сталинским премиям при Совнаркоме СССР ввести в состав Комитета вместо Довженко тов. Юру Г.П. 3. Вывести Довженко А. П. из состава редакции журнала “Украина”. Вместо него утвердить членом редакционной коллегии журнала украинского писателя Андрея Малышко. Секретарь ЦК КП(б)У Н. Хрущев”. Із постанови Політбюро ЦК КП(б)У “О Довженко А. П.” 12 февраля 1944 г./ (Національні процеси в Україні. — К.: Вища школа, 1997. — с. 353)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
