Суспільство · “Для українців церковна проблема — одна із трьох фундаментальних, без розв’язання якої не бачити справді незалежної самостійної України”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
1030-річчя хрещення Київської Русі:
Слово Просвіти, №31 за 2018 рік
Утверджувати, захищати, виборювати свою незалежність українське суспільство, наша держава мусять щодень, щомиті, у кожній малій і великій справі, на кожному кроці своєї ходи до заповітної мрії. Це тільки малопоінформовані люди або наші недруги можуть говорити, що на початку 1990-х незалежність українцям упала з неба. За неї уже 100 років тому виходили на вулиці Києва під українськими прапорами багатотисячні колони маніфестантів з вимогами до тодішньої влади — Центральної Ради, — проголосити Україну незалежною державою, кріпити її обороноздатність, захищати її національні інтереси не велемовними промовами, обіцянками, ухвалами, а конкретними діями. Через національну глухоту і політичну короткозорість певної частини тодішніх державних діячів, їхню безпідставну довіру північному сусіду кращі сини, цвіт нації клали голову на олтар сьогоднішньої нашої незалежності. Так само, як це було на Майдані 2014-го, як це відбувається ось уже п’ятий рік на східному фронті російсько-української війни. Але самостійність захищають не лише зі зброєю в руках. Невирішеним і досі, на 28 році незалежності, залишається питання державної мови, зрозумілої, прозорої і ефективної політики в інформаційній сфері. Не набагато українці просунулися у створенні соборної автокефальної помісної Церкви — цього потужного чинника духовної єдності народу. Показовими для суспільства стали минулі вихідні в Україні, що пройшли під знаком відзначення 1030-річчя хрещення Київської Русі православними вірянами. Почергово, розведені в днях, три українські церкви організували і провели хресні ходи: УАПЦ, УПЦ КП і УПЦ МП. Остання, яка є фактично філією РПЦ, активно, незмінно і безборонно проводить всередині України московську ідеологію “русского міра”, зневажаючи незалежний статус нашої держави. Знаючи природу, сутність і завдання цієї “духовної” п’ятої колони, яка не гребує для досягнення мети будьякими провокаціями, ряд громадських організацій на чолі з ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка разом з науковцями та політиками провели напередодні цих акцій “круглий стіл” на тему “Хресний хід. Кому він загрожує?”. Того ж дня пікетувальники вручили звернення до Президента України з вимогою подбати про безпеку учасників ходи. Сьогодні, знаючи результати заходів, можна сказати, що ініціативи громадськості були почуті. Провокацій вдалося уникнути. Хоча й видається дивною запобігливість “орлів” Авакова, які хапали і закидали в автозаки під час ходи УПЦ Московського патріархату хлопців, які вигукували гасло “Слава Україні!” За розтиражованими відеокліпами на олігархічних телеканалах і проросійських сайтах з відповідними маргінальними коментарями хресної ходи УПЦ МП відчувається вправна, хоч би як це звучить, рука Москви. Тому проблеми, обговорювані на круглому столі, організованому товариством “Просвіта”, не зникли. Варто їх знову нагадати і порозмислити над побаченим і почутим.
Микола ЦИМБАЛЮК
Павло МОВЧАН, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, відкриваючи круглий стіл, сказав, що взагалі-то його назва в заявці звучала дещо інакше — “Куди веде Хресний хід під проводом Новінського і Ко”? Так-так, той самий вчорашній громадянин Росії, бізнесмен-олігарх, а нині народний депутат України Новінський, який активно веде антиукраїнські справи. Це той Новінський, який під час хресного ходу УПЦ Московського патріархату йшов по праву руку від місцеблюстителя філії РПЦ Онуфрія. Так, ніби він один із найшановніших архієреїв Московського патріархату. І на Володимирській гірці, біля пам’ятника Святому Володимирові, він стояв в оточенні своїх друзів-регіоналів — Володимира Литвина і Юрія Бойка, Вілкула, Добкіна, Шуфрича — фігурантів не менш гучних антиукраїнських і просто кримінальних справ. Це саме вони, насамперед Новінський (про що заявляє відверто), проплатили сотні тисяч гривень, щоб звезти на розкішних автобусах у столицю парафіян
УПЦ МП. На такі шалені трати антиукраїнські сили, читай — Москва, зважаючи на п’ятий рік російсько-української війни, ідуть цілком свідомо. — Нині, — сказав Павло Мовчан, — вирішується фундаментальна проблема України — постання Української національної помісної православної церкви. У зв’язку з тим, що очікується надання Томоса Вселенським Патріархом Варфоломієм, представники якого неодноразово зустрічалися з представниками наших церков, у тому числі з представниками УАПЦ і УПЦ КП, з представниками Президента, у таборі ворогів незалежної України на ноги піднято всю путінську рать — від кірілогундяєвських “святих та божих” до резидентів ФСБ в Україні і за кордоном, до дипломатів і політиків РФ. Проблема помісної Церкви в Україні вирішується нелегко. Чи допустить Путін, щоб це питання для Києва розрішилося у той мирний спосіб, у який вирішувалося ще в ХVІІ столітті для Москви? Павло Михайлович нагадав, як 28 років тому, всупереч тодішній прокомуністичній і промосковській більшості Верховної Ради України, 24 липня 1990 року українці підняли національний державний прапор над Київрадою. Рух, як найвпливовіша тоді політична течія, разом з національно-демократичними силами зорганізувалися і мобілізували киян на величезну акцію для означення нашого простору цим символом. — Чому я про це кажу? — запитував Мовчан, і для пояснення своєї думки вдався до невеликого екскурсу у минуле. — Ці хресні ходи на світанку нашої незалежності були започатковані товариством “Просвіта” — спочатку з патріархом Володимиром (Романюком), а потім з Філаретом, патріархом Київським і всієї України-Руси. Незабаром Москва зрозуміла загрозу для своїх імперсько-експансіоністських планів в нашій об’єднаній церковній спільноті. Пізніше через УПЦ МП вона почала влаштовувати свої хресні ходи, звозячи в Київ своїх проплачених парафіян і не лише їх. Москва чудово розуміє, що її ефективний інструмент для просування неоімперських ідей під личиною “русского міра”, яким є УПЦ МП, може бути вибитий з кремлівських рук. Тому путінсько-гундяєвські сили прагнуть не допустити оголошення Томоса, який відкриє двері Україні для створення незалежної від Москви української помісної автокефальної Церкви. Для українців церковна проблема — одна із трьох фундаментальних, без розв’язання якої, так само як і мовної, не бачити справді незалежної самостійної України. Бо що таке представництво філії Російської Церкви, так званої УПЦ МП, в Україні? Це п’ята колона. На святкуванні підняття українського прапора над Київрадою один із промовців, згадуючи ті часи, сказав: Києво-Печерська лавра на чолі з полковником ФСБ Лебедем (митрополит Павло, настоятель монастиря) перетворилася на російський блок-пост в українській столиці. Там серед чорноризців і убогих прочан можна розгледіти по військовій виправці і впевненій виправці й інших “гостей”. Тому так важливо не лише для громадян України, а насамперед представникам нашої прикордонної служби, СБУ і поліції, взагалі — владі, утвердити і особисту, і громадську, і національну безпеку. Олександр САГАН, доктор філософських наук, у своєму виступі зупинився на кількох важливих моментах, які визначають політику в державній церковній сфері. Він зауважив цікаву деталь: — 27 липня, коли відбувалася акція УПЦ Московського патріархату, зафіксовано найбільше і найтриваліше у ХХІ столітті місячне затемнення. Воно, зрозуміло, по різному впливає на різні країни. Але й
Фото з www.president.gov.ua
Фото з www.president.gov.ua
понині у світі багато чого відбувається незрозумілого і пророчого. На жаль, далеко не всі ми розуміємо ці знаки. Але діяльність УПЦ МП, яке я назвав би духовним затемненням, впливає і на духовний розвиток України, і нашої державності. Надання Томоса і створення автокефальної помісної Церкви в Україні — не тільки церковне питання. Це загальнонаціональне питання нашої національної безпеки. Донині існує багато спекуляцій щодо того, що таке УПЦ. Якщо брати канони Церкви, то немає такої церкви. І тому наше завдання — добитися, щоб законопроект 5309 був ухвалений Верховною Радою, і ця церква отримала свою назву згідно з канонами Церкви. Вона в своїй назві мусить чітко вказувати юрисдикційну належність до свого центру і розміщення свого центру. Сьогодні це УПЦ МП, і її центр, попри всі викрутаси Кіріла, його підлеглого Онуфрія і Ко, — в Москві. Чому вони приховують від народу правду? Чому в 2007 р. було відкинуто в статуті оцей додаток — Московського патріархату? Тому що, як свідчать соціологи, цей додаток — МП — значно зменшує кількість прихильників цієї Церкви. Але сьогодні цей прихований додаток через чотири роки російсько-української війни не рятує цю Церкву від непопулярності в країні. Навіть без цього додатку УПЦ МП, та, що в Лаврі, має підтримку всього 18-20% населення України, водночас Київський патріархат — близько 40%. Тобто, удвічі більше. Статистика — та, яка ведеться державними органами, показує дещо іншу цифру, і ми повинні розуміти, що вона враховує кількість статутів, що зареєстровані в державних органах, але ніяк не відображає кількість людей, які приходять у ті церкви. І на цьому будуються великі церковні і політичні спекуляції, буцімто УПЦ МП — найбільша Церква, найпотужніша. Відтак вважають, що вона повинна
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
