Суспільство · “На Майдані не було поділу на конфесії — всі були єдиними і всі були рівними”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
сьогодні, як воно є
Слово Просвіти, №31 за 2018 рік
визначати політику в сфері православ’я в Україні. Очільникам Московського патріархату конче треба показати, що сьогодні УПЦ МП нібито найбільша національна Церква в масштабах усієї України і т. д. Але що цікаво: сьогоднішня дійсність нам показала, що навіть за відповідної рознарядки по єпархіях і проплати акції вчорашніми регіоналами та олігархами, людей не вистачає. Олександр Саган (і не він один) відверто зізнався, що він стикався з людьми з Росії, які заздалегідь на такі акції прибувають в Київ, зокрема і на цей хресний хід. З цього приводу в української громадськості є багато питань до нашого СБУ і прикордонної служби. Не зрозуміло, чому на нашу територію під час війни масово впускаються люди з ворожої і воюючої з нами держави — Росії. Вони їдуть нібито на паломництво в Лавру саме в цей день. І крім богомільних бабусь скільки ще приїжджає небогомільних хлопців, які, цілком можливо, мають якісь інші завдання, окрім релігійних. Тому думка Павла Мовчана щодо провокативної діяльності московськопромосковського кліру небезпідставна. Велика небезпека таких провокацій, які можуть мати і трагічні наслідки, зберігається постійно. Варто заглянути в Інтернету розділ коментарів проросійських видань. Зрештою, нас відверто попереджали чи залякували з Москви. Наприклад, друга особа в Московському патріархаті, митрополит Іларіон Алфеєв, прямо сказав, що Томос призведе до кровопролиття. Він означив ту межу, до якої вони готові опуститися, протидіючи чи відстоюючи Томос. Ми знаємо методи, якими працює ФСБ Росії, яке не пожаліє ні своїх, ні тим паче чужих для того, щоб була красива картинка, для того, щоб створити певне суспільне сприйняття чи суспільні емоції, і потім використати цю емоцію проти України. Цього року МП отримав фіаско на дипломатичному фронті. Константинопольський патріарх Варфоломій чітко означив свою позицію щодо автокефалії або визнання автокефалії української Церкви в православ’ї. Визнання не лише Церкви, ай усіх українських віруючих, які повинні увійти в спільноту визнаних православних церков. І ця робота дала свої наслідки. Цього року в Лавру на святкування 1030- річчя хрещення Київської Русі приїхали делегації з мінімальним церковно-православним представництвом. Деякі церкви взагалі обмежилися рівнем вікарія єпархії. Це говорить про те, що вони розуміють, наскільки представництво цих делегацій може бути використано в політичних цілях, і дуже обережно поставилися до цього святкування, яке відбулося саме в Лаврі. Хоча делегація від Константинопольського патріархату прибула на святкування в Україні, але на запрошення Президента
України. Це дуже потрібно знати нашій інтелігенції і розповідати людям, попереджати владу про діяльність УПЦ МП, з особливою увагою ставитися до подібних церковних подій. Такі акції дуже мало несуть в собі релігійного потенціалу, духовності нашому народові, але дуже багато — політики і геополітики. Петро ЮЩЕНКО, голова громадського об’єднання “Україні — єдину помісну православну церкву”, зосередився на історичних аспектах української Церкви. — Українці, як православні, так і громадяни інших конфесій, — сказав він, — з подачі Москви багато втратили в своїй духовності, самосвідомості, в цільності своєї української душі. Перші Вселенські собори і святі отці говорили: “Церква — це душа народу, а її тіло — це державні інституції”. Імператор Юстиніан з своєю благовірною дружиною Феодорою сформували таку красиву формулу суспільства: Господь дав людству два божественні дари — Церкву і державу. Це дві речі, які витікають з одного джерела волі Божої, що їх встановила. Церква молиться за народ, а — це принципово! — держава опікується охороною святих догм і священства. Він назвав це симфонією, що з грецької перекладається як гармонія. Тільки в такому випадку може існувати держава. Звідси випливають автокефалія, помісництво і належність всіх (чи переважної більшості парафіян) громадян держави до однієї Церкви. Коли в державі є автокефальна (в перекладі — сам собі голова) Церква, тобто вона стоїть в одному ряду, в одному полі з усіма помісними православними церквами (їх сьогодні 15) — це називається гармонія. Крім усього іншого мусимо пам’ятати, що наша, часів Київської Русі, а нині — України, Церква є апостольська. Бо саме на наших теренах проповідував християнство і хрестив наших предків апостол Андрій Первозваний. Тож наша українська Церква є матір’ю для решти — білорусів і росіян. А, як записано в документах одного із Вселенських Соборів:
Учасники круглого столу (зліва направо): Володимир Семистяга, Микола Голомша, Олександр Саган
“Дочка (тобто Російська православна Церква з її філіалом УПЦ МП — Авт.) аж ніяк не може бути матір’ю для матері (Української православної помісної Церкви — Авт.)”. Тому всім, хто уперто виступає і протидіє визнанню нашої, української Церкви, ці загальновідомі, апробовані сотнями років церковні аксіоми варто час від часу нагадувати. Микола ГОЛОМША, доктор філософських наук, голова політичної партії “Патріот” з юридичною ґрунтовністю і лаконізмом науковця констатував: — Християнська релігія є об’єднуючим фактором для українців, надихаючою основою і перспективою щасливого майбуття. Лише в руках лихих людей релігія може стати знаряддям братоубивства і цинізму. Майдан Гідності і його сцена реально продемонстрували ойкуменічний поступ до єднання релігій у єдину віру Добра. На Майдані не було поділу на конфесії — всі були єдиними і всі були рівними. Це дає нам підстави для переконання втому, що Віру в Христа ми повинні зробити в Україні єдиною. Християнська церква допоможе нам врятувати світову цивілізацію від неоварварства, від тих загроз, які несе із собою агресор — сьогодні Кремль, а завтра це може бути будь-яке терористичне утворення. Як говорив Митрополит Андрей Шептицький: “Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!” Небезпека новітніх агресій полягає втому, що Віра не розглядається як духовне середовище людей в горизонті спроможних громад, а використовується для глобальних цілей розколу світового православ’я. Ідея Томоса для Українського православ’я визріла не лише в Константинополі та Києві, важливою є справа кожного вірянина — позбавитися московської облуди і повернутися до справжнього християнства. Ми бачимо процес перетворення духовного православ’я УПЦ МП на московське державне православ’я — і його результати. Тому ми маємо згуртуватися, щоб вичавити це московське державне православ’я із наших традицій, культури, а головне — життя. Прикриваючись гаслами про мир, УПЦ МП сьогодні насправді працює на стороні смерті і зла, яке нищить мир як спосіб життя народів і країн. Наша партія — за Віру в Христа і проти використання одержавленого православ’я, яке формує православні армії і посилає до нас в Україну чи в Сирію, в Чорногорію і деінде по світу задля задоволення інтересів кремлівської верхівки. Православний терорист Гіркін не відлучений московською конфесією за тероризм в Україні, за збитий Боїнг із дітьми і мирними громадянами різних країн і конфесій. І ця конфесія претендує на місію апостольської церкви — такий нині новий технологічний тренд гебістсько-православного путінізму. Дата 1030 літ — це право на Віру в Христа. У сучасному динамічному світі нам потрібно не втратити первинність християнської віри, що дарував українській землі Київський Князь Володимир Великий. Маємо разом, у мирі і згоді, будувати новий храм соборної помісної української християнської церкви. Володимир СЕМИСТЯГА, голова Луганського ОО товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, ніби підсумовуючи всі виступи, сказав, що проблеми, що ми їх порушили на круглому столі — це складова надзвичайно великої і складної геополітичної гри, що її веде Російська Федерація. Її суть упродовж кількох століть незмінна. Основна мета її — духовне поневолення українського народу, знищення його самобутньої культури, мови і державності, а затим — тотальна русифікація зачищеної території та перетворення її на плацдарм подальшого просування “русского міра” на Захід, в Європу.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
