Погляд · “В суспільстві відбувається прихований конфлікт знеособленого й особистісного начал суспільного буття”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Концептуальні засади ідеології персоналізму
Слово Просвіти, №31 за 2019 рік
19 липня у приміщенні Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнського Товариства “Просвіта” відбулася презентація монографії кандидата філософських наук Володимира Сабадухи “Метафізика особистісного і суспільного буття” за участі науковців Прикарпаття і Луганщини. В ході обговорення монографії зазначено вагомий вклад автора у розробку новітньої ідеології — ідеології персоналізму як підґрунтя для підготовки і законодавчого затвердження Національної державницької ідеології, що має орієнтуватися на власні моральні, духовні сили української нації і залежатиме від її підтримки більшістю громадян України.
роблеми, перед якими сьогодні опинилася українська людина, неможливо вирішити в межах традиційних ідеологій, які вичерпали свій конструктивний потенціал — потрібна нова ідеологія. Відсутність ідеології в переважної більшості політичних партій в Україні свідчить про те, що в них немає загального проєкту розбудови суспільства, а тому вони діють ситуативно й кон’юнктурно, часто маніпулюючи свідомістю народних мас. Переважно єдиною їхньою метою є влада, як засіб реалізації вигоди тих чи інших кланів. Відсутність національної ідеології також свідчить, що в Україні ще не сформувалася національна еліта. Без відродження моральності в суспільстві і моралі в середовищі політичної еліти Україна не відбудеться як успішна держава. Економічні й соціальні проблеми не можуть бути розв’язані виключно економічними, політичними й правовими реформами, бо у деморалізованому суспільстві провести успішні реформи неможливо. На 28-му році незалежності духовна та ідеологічна ситуація в Україні надзвичайно ускладнилася. Серед політиків і пересічних громадян запанував хаос. Українська держава потребує нових ідеологічних основ буття. Українська нація та її еліта мають усвідомити, що формування національної ідеології не означає утворення нової монопольної ідеології. Відсутність національної ідеології дорого коштує українцям. Україна під “керівництвом” посередньої людини, яка керується особистою вигодою, опинилася в стані парадигмальної кризи — абсолютної помилки. Панування посередньої людини в умовах незалежної української держави вочевидь демонструє неспроможність посередньої людини до цілісного осмислення економічних, політичних, правових, культурних і духовних проблем. Орієнтація на власну вигоду, лінійне мислення, нездатність в інтересах нації побачити власний інтерес доводить, що посередня людина, з якої складається чинна еліта, неспроможна вивести Україну з системної кризи. Класичні ідеології, як матеріалістично орієнтовані, спираються на ірраціональну складову людської психіки, що створює підґрунтя для маніпулювання народними масами. На наш погляд, нова ідеологія має сформулювати науково-популярною мовою першопочатки суспільного життя. Українська нація має осмислити й вимовити себе в засадничо новому слові, у цілком новій мережі смислів. Поставимо за мету відшукати це нове слово, яке б увібрало в себе смисл буття української людини й нації, тобто поєднало в собі конкретне та загальне. Пошук нового слова вимагає звернення до аналізу духовного стану сучасної людини. Маємо набратися мужності й все назвати своїми іменами. Частина українців знеособлена й нагадує “одновимірну людину” Г. Маркузе, яка забула наказ І. Франка, що “жолудкові ідеї” не повинні мати пріоритету перед питаннями національного буття. Проте, ідея гідності була смислом трьох українських революцій періоду незалежності. Зміст цих смислів полягає в тому, що Майдани поступово робили українську людину суб’єктом історичної діяльності — особистістю, яка відчула себе творцем національного життя. Майдан — це межа, розрив з посередністю, творення із себе особистості. Сутність Революції Гідності полягає в тому, що пересічна людина вийшла за межі повсякдення й стала на позицію, для якої держава й нація є рідною хатою. Майдан — це народження особистісного начала. Отже, в суспільстві відбувається прихований конфлікт знеособленого й особистісного начал суспільного буття. Революція Гідності була протестом особистостей, але перетворення України в націю особистостей потребує нової ідеології. Українцям як ніколи потрібні провідники-особистості, котрі здатні повести за собою у справі українотворення народний загал і нести повну відповідальність за її уреальнення. Українська національна ідеологія як культурний і духовний феномен для своєї реалізації потребує розуміння та підтримки представників національної еліти, осіб, що спонукаються інтересами суспільства, які б стали втіленням ідеї особистості, а тому вона отримала назву ідеологія персоналізму. Сьогодні в людській спільноті — й українській зокрема, — панує ідентичність споживача, нав’язана людиною посереднього рівня розвитку. Така ідентичність не відповідає потребам самореалізації людини. Ідеологія персоналізму породжує нову — особистісну — ідентичність, що лише ледь-ледь намітилася в життєдіяльності людської спільноти. Ідеологія персоналізму має розвиватися на засадах української ідентичності, витоки якої сягають часів трипільської культури. Українська культура надає для цього багатий матеріал. Ідеологія персоналізму створює філософські умови для реалізації ідей Г. Сковороди щодо спорідненої праці, шлях до практичної реалізації потреби людини бути в житті особистістю, що відповідає глибинам людської психіки в духовному вдосконаленні. Дотепер ідеології були інструментом розбудови матеріальних умов життєдіяльності людини та механізмом маніпулювання свідомістю народних мас. На противагу традиційним ідеологіям, ідеологія персоналізму — це ідеологія розвитку духовного потенціалу людини, яка, з одного боку, увібрала в себе загальнолюдські цінності, аз іншого — втілює пріоритет духовного над матеріальним. З соціально-політичної позиції ідеологія персоналізму — це філософія міри у відносинах між різними суб’єктами соціально-політичної діяльності за умов пріоритету духовного над матеріальним. Ідеологія персоналізму — це підґрунтя розбудови нового типу органічного суспільства — особистісного суспільства, що здатне узгоджувати суперечності між різними суб’єктами діяльності. Ідеологія персоналізму здатна накреслити нові виміри людського буття, зокрема змінити характер відносин людини з владою, запропонувати дискурсивно-комунікативні практики. Відсутність у суспільстві дискурсивно-комунікативних практик сприяло перетворенню політики на шоу, що веде до моральної деградації нації. Ідеологія персоналізму водночас наближає політику до людини і ставить політику й політиків під контроль громадянського суспільства. Національна ідеологія — це феномен, який не можна відмінити, оскільки вона є духовною основою буття нації. Ідеологія персоналізму як національна — це сукупність філософських, політичних і моральних принципів, скерованих, з одного боку, на формування в громадянина особистісної позиції, яка конкретизується в його здатності бути спонукуваним інтересом суспільства як власним, бути активним суб’єктом політичного, громадського й культурного життя, а з іншого — на утворення особистісної атмосфери в суспільстві. Спеціально підкреслимо, що ідеологія персоналізму повною мірою відповідає потребам народних мас. Сьогодні посередня людина маніпулює свідомістю громадян, залишаючи їх пасивним економічним і політичним суб’єктом, не створює умов для свідомої економічної, політичної й громадської діяльності. Отже, конститутивним елементом ідеології персоналізму є особистість, яка прагне вдосконалення українського суспільства. Ідеологія персоналізму має всі підстави для позитивного її сприйняття як науковцями, так і громадянами. По-перше, вона не заперечує ідеї гуманізму. Подруге, повертає до життя ідеал людини,
Володимир Сабадуха яка прагне вдосконалення як для себе, такі суспільства. По-третє, відкриває шлях тим, хто здатний діяти в інтересах держави й суспільства, і, навпаки, закриває тим, хто використовує людину як засіб маніпулювання, а державу як механізм збагачення. По-четверте, відповідає українській філософській і соціально-політичній традиції, що орієнтувалася на формування досконалої людини. Уважаємо, що сформулювати державну ідеологію — це відсторонити від влади людину, яка за її психологічним, інтелектуальним і духовним потенціалом не здатна діяти в інтересах нації. Як доводить світовий і європейський досвід, подолання хаосу в суспільстві завжди починається з духовного й морального очищення. Ідеологія персоналізму створює для цього філософські й соціальнополітичні передумови. Ідеологія персоналізму не закреслює позитиви попередніх ідеологій, а синтезує найкращі надбання лібералізму (демократичні цінності, прагнення до свободи, виховання в людини потреби бути суб’єктом економічної діяльності); консерватизму (пріоритетна орієнтація на традиційні цінності, укоріненість людини в життєдіяльність нації, об’єднання членів партії навколо принципів політики); націоналізму (нація є цілісним суб’єктом діяльності, зміцнення нації і розбудова держави, пошанування людини її самовідданої праці і самопожертви на благо нації і держави). Отож, ідеологія персоналізму інтегрує надбання попередніх ідеологій на основі пріоритету духовного над матеріальним та ідеї особистості. Уважаємо, що ідеологія персоналізму здатна поєднати суперечливі тенденції людського буття: по-перше, прагнення людини до вдосконалення й водночас потребу стабільності; по-друге, бажання свободи діяльності й необхідність її обмеження; по-третє, віру в людський розум і водночас усвідомлення того, що окрема особа не здатна осягнути складність людського буття у всій повноті, а тому варто дотримуватися традицій та спиратися на дискурсивно-комунікативні практики; по-четверте, орієнтацію на духовний розвиток і водночас необхідність обмеження матеріальних потреб. Отже, ідеологія персоналізму синтезує суперечливі тенденції людського й суспільного буття і створює підґрунтя для розвитку людини й суспільства. Розбудувати українську державу та громадянське суспільство без національної ідеології неможливо. Проблема формування національної ідеології є першочерговим завданням української нації та її еліти. Ідеологія персоналізму є відбиттям витоків суспільного буття. Вона перекладає складні для розуміння філософські ідеї соціально-політичною мовою, сприяє тому, щоб людина ставала свідомим суб’єктом діяльності. Ідеологія персоналізму сприятиме відродженню моральності та формуванню особистісних цінностей у суспільстві: пріоритету духовного над матеріальним, суспільного інтересу над індивідуальною та корпоративною вигодою, моралі над політиканством, пріоритету освіченості над невіглаством і хамством. Ідеологія персоналізму зорієнтована на те, щоб людина усвідомила свою органічну єдність зі своєю державою, ставала суб’єктом економічної, соціально-політичної, культурної й духовної діяльності. Ідеологія персоналізму орієнтує людину на свідому участь у національному дискурсі, процесі прийняття рішень та контролі за діями влади. Практика доводить, що життєдіяльність суспільства без національної ідеології — це панування ірраціоналізму, популізму й перетворення політики на шоу. Ідеологія персоналізму відкриває дорогу тим, хто здатний керуватися інтересами української нації, і навпаки, ставить обмеження для того, хто дбаючи про власну вигоду прикривається інтересами суспільства; легітимізує закон найменування: “Хто є хто за своїм духовним потенціалом і результатами діяльності”; розставляє все на свої місця і приховане робить очевидним. Ідеологія персоналізму створює передумови розбудови нового типу суспільства — особистісного суспільства, що здатне не лише узгоджувати суперечності між різними суб’єктами діяльності, а й створити умови для особистісної самореалізації людини. Отож, із соціально-політичного погляду, ідеологія персоналізму — це пріоритет тих, хто здатен не на словах, а на ділі бути спонукуваним інтересами суспільства та держави. Ідеологія персоналізму суттєво піднімає вимоги до публічних діячів, чи інших діячів, що виконують значущі публічні функції, які мають бути захисниками суспільного інтересу, отже втіленням особистості. Недопустимо їх призначення без публічного обговорення. Уважаємо, що ідеологія персоналізму сприятиме розвиткові публічності. Ідеологія персоналізму дозволить структурувати політичне життя, подолати політичний хаос, відмежуватися від популістських партій, забезпечити пріоритет моралі над політиканством — сформулювати нові “правила гри”. Вихід із кризи ніколи не здійснювався на основі пріоритету матеріального. Призначення ідеології персоналізму — сформувати критичну масу особистостей. Українська національна ідеологія має стати підґрунтям національної безпеки. Виходячи з того, що ідея особистості має позакласовий характер, ідеологія персоналізму теж має позакласовий характер, а тому, закономірно, може бути покладена в основу національної ідеології. Місія ідеології персоналізму — легітимізувати ідею особистості, як людини, здатної діяти в інтересах суспільства, консолідувати здорові сили українського суспільства, сформувати свідоме ставлення людини до себе, держави й нації, мобілізуватиме націю на боротьбу за своє самоствердження в сім’ї європейських народів. У міжнародному аспекті ідеологія персоналізму орієнтована на осмислення нацією свого місця в європейській спільноті. За цих умов Україна стане центром духовного відродження в епоху знеособленого буття.
Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківської ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Володимир САБАДУХА, член Правління Луганської ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Ярема ПЕТРІВ, член Правління Івано-Франківської ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
