“П’ять років тому, на початку червня, почалися · справжні кровопролитні бойові дії”. Слава героям! · с. 2сторінка оригіналу ↗
Ніколи не відступає…
Слово Просвіти, №31 за 2019 рік
Їх, мужніх бійців героїчної 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”, того спекотного липневого дня з нетерпінням і радістю чекали вдома, в Черкаському, що на Дніпропетровщині. Зустріти наших захисників прийшли рідні і друзі, однополчани і гості — представники волонтерського руху з Києва, Дніпра, Черкащини. Серед них — наші просвітяни і члени історичного клубу “Холодний Яр” на чолі з Романом Ковалем.
Микола ТАБОРИТ Фото Олександра ГАЛКІНА
На військовий плац, де побатальйонно вишикувався особовий склад 93-ї бригади, прапороносці з почесною вартою, чітко карбуючи крок вносять три прапори: національний і штандарти бригади. Торік, у серпні, перед початком військового параду на честь 27-ї річниці Незалежності України на Хрещатику тодішній командир 93-ї ОМБр полковник Владислав Клочков отримав з рук президента України Петра Порошенка новий бойовий прапор. А незадовго перед цим, у травні того ж таки року, на урочистостях до дня військової частини, бригаді було вручено та освячено почесну корогву до нової почесної назви “Холодний Яр”. Як розповів прес-секретар бригади Олександр Галкін, це другий випадок в історії Збройних сил України (після 24-ї ОМБр ім. короля Данила), коли бригада отримала почесний (мотиваційний) прапор на додачу до офіційного бойового знамена. На одній стороні полотнища вигаптувано Холодноярського Чорного Ворона, на протилежній — Білий дуб Максима Залізняка. Під цими символами непереможного і незнищенного духу українських козаків-гайдамаків, а затим — повстанських загонів часів національно-визвольних змагань 1920-х років, нинішні холодноярівці з честю і гідністю боронять незалежність Укараїни від знавіснілого російського окупанта. Воїни, від рядового до комбрига, усвідомлюють, що почесне найменування бригади “Холодний Яр” зобов’язує не просто “душу й тіло” положити за нашу свободу, а “ніколи не відступати та завжди повертатися” і перемагати. Це не просто слова девізу 93-ї бригади, бо сьогодні вони кладуть на олтар нашої свободи найдорожчу ціну — власне життя.
Бригада, яка впродовж всього періоду російсько-української війни була в найгарячіших і найвідповідальніших ділянках фронту, зазнала чи не найбільше втрат особового складу. На початку російськоукраїнської війни, у березні 2014-го, вона першою вийшла на захист українських кордонів, вчинивши серйозний опір ви
Герої оборони Авдіївської промзони.
У центрі першої шеренги — командир роти “Штурман”
школеним російським кадровим частинам і підрозділам. Після перших тривалих і затяжних боїв на Луганському напрямку бригаду перекинули на не менш гарячий і небезпечний, Донецький. П’ять років тому, на початку червня, почалися справжні кровопролитні бойові дії. Під час цих боїв, розповідав заступник командира бригади з морально-психологічного забезпечення полковник Віктор Жуковський, під Добропіллям було захоплено першу російську установку “Град”. Тоді ж відбувся перший бій з танками ворога під Новоселівкою. Підрозділи 93-ї бригади брали участь у визволенні Селідового, Українська, Карлівки, Нечитайлового, Первомайського, Авдіївки, Пісків, а бійці, якими командував капітан Олександр Лавренко, вийшли на передмістя Донецька. У нерівному бою капітан Лавренко героїчно загинув, підірвавши себе з танком. Тоді проросійські сили зазнали великих втрат, ворогу не вистачило сил і духу далі обороняти зайняті позиції. А потім воїни 93-ї брали участь в боях за Іловайськ (з памяті не сходить зустріч з ними на початку вересня 2014-го після того, як вони вийшли з оточення), а також — оборона Донецького аеропорту. Про героїзм і самопожертву наших “кіборгів”, серед яких були і воїни 93- ї бригади, написано і відзнято чимало. Але мало кому з переважної більшості пересічних українців відомо, що тодішній комбриг 93 бригади Олег Мікац перебував разом з підрозділами своєї бригади в районі Донецького аеропорту і очолював безпосереднє командування бойовими діями.
Кожен рубіж, блок-пост, населений пункт, кожна п’ядь української донецької землі щедро политі кров’ю наших захисників. Не винятком для холодноярівців став період останньої ротації. Тільки за сім місяців оборони авдіївської лінії фронту бригада втратила від куль і мін російських окупантів семеро своїх побратимів, ще півсотні було поранено. Біль цих непоправних втрат глибоко ранить душу кожного, хто розуміє, що на відміну від політиків, в Україні точиться справжня війна з Росією.
— Перед рідними і близькими загиблих героїв і поранених, — сказав командир холодноярівської 93-ї бригади полковник Дмитро Брижинський, — хочу вибачитись за те, що не зміг забезпечити збереження життя і здоров’я наших хлопців. Вибачитись, що можливо був недостатньо вимогливий до підлеглих командирів.
Після хвилини мовчання на честь загиблих героїв він нагадав, що всі ми — нащадки героїв Холодного Яру, нащадки воїнів УПА.
— Ми вкотре примусили ворога здригатися, — продовжив він, — перед непе
У центрі — комбриг Дмитро Брижинський реможним духом українського народу. Ворог надовго запам’ятає стійкість і героїзм воїнів бригади “Холодний Яр”. Ми з честю виконали бойові завдання командування. Я вдячний кожному із вас за ту роботу, яку ви виконали — справжню чоловічу роботу. Але ми не повинні розслаблятися. Сьогодні ми святкуємо, але нас знову чекає збройна боротьба до нашої повної перемоги. Слава Україні!
Слова вдячності і гордості за силу, мужність, стійкість українського воїнства ще не раз звучали з вуст представників Оперативного командування “Схід”, місцевих органів влади, капеланів, київських волонтерів.
Член Головної ради Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, головний редактор газети “Слово Просвіти” Микола Цимбалюк, вітаючи воїнів від імені багатотисячного товариства просвітян, зокрема, нагадав, що нинішня російсько-українська війна не просто війна за українську територію — це війна двох протилежних за своїм гуманістичним і цивілізаційним наповненням світоглядів, двох культур. А в основі кожної культури, як відомо, лежить мова нації. Тому всі ми, громадяни України, повинні чітко виконувати ухвалений Верховною Радою України Закон про застосування і функціонування української мови. Так само, як кожен із холодноярівців неухильно виконує свій священний військовий обов’язок.
Того дня відчуття свята з тінню смутку на обличчях учасників урочистої зустрічі 93-ї ОМБр “Холодний Яр” було присутнє в міцних обіймах побратимів, кожній пісні народного артиста України Тараса Компаніченка. Безмежно втішила всіх виставка художніх портретів-холодноярівців, які були виконані нашою просвітянкою, художницею Мариною Соченко під час одного з чергових виїздів на передову мобільної групи. Ми вкотре пересвідчилися, що просвітянська робота у військах, яка вже не перший рік ведеться у тісній співпраці Товариства “Просвіта” і Головного управління морально-психологічного забезпечення Генштабу ЗСУ, конче потрібна. Це те, що злютовує нас з нашими захисниками, допомагає кувати перемогу, про яку мріє кожен українець.
Про це спокійно, цілком серйозно,
без тіні зухвальства і хвалькуватості сказав один із комбатів, за плечима якого рік війни в Афганістані і п’ять — з Росією:
— Ми все одно переможемо! І неодмінно пройдемо переможним маршем по Красной площі!
Вогонь героїв Холодного Яру сьогодні,
як і колись, палає в їхніх і наших серцях.
Просвітяни і члени історичного клубу “Холодний Яр” серед холодноярців.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
