Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Нинішню окупацію Росією Криму та збройне вторгнення її на Донбас підготувала сталінська і післясталінська мовно!культурна асиміляція”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

«А на москалів не вважайте…» Російська мова як інструмент мовнокультурної та політичної експансії

Слово Просвіти, №31 за 2019 рік

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ Закінчення. Поч. у ч. 29, 30 за 2019 р. Наступного, 2005, року директор Інституту національної стратегії РФ Міхаїл Ремізов опублікував “Проект: “Гусударство-цивилизация”: Концепция государства-цивилизации и учредительные принципы нового строя”. І в цьому документі повторюється відоме з попередніх століть ствердження про те, що Росія не є країною, яка належить до західної цивілізації, її майбутнє — у відновленні радянської імперії в кордонах до 1991 року, а російська нація є і буде ядром цивілізації із великої кількості народів, що об’єдналися і будуть об’єднуватися навколо цього цивілізаційного ядра. І ще один з’явився в 2005 році документ під назвою “Проект Россия”, який видавництво “Эксмо” видрукувало в 2009 році тиражем в 1 млн. примірників. Знову ці ж залякування знищенням народів Росії зловісним Заходом, передусім США, знову ж бажання бачити Росію Третім Римом, православною монархією як політичного традиційного суспільства. Як стверджує американська дослідниця політичних процесів у Російській Федерації Діна Хапаєва, сучасні російські прихильники відродження російського імперського простору та монархії в Росії “прагнуть бачити свою країну Третім Римом”, вони “вимагають повернути Росії її імперську велич, включаючи території, які потрапили під її контроль після Ялтинської конференції”.1 Сучасні ідеологи російського месіанства, новочасні слов’янофіли та імперські націоналісти втішають себе надіями на вивершення імперської ідеї в російську національну державу на основі російської нації, російської мови і російської культури. Всі інші нації і народності та етнічні групи, які будуть інтегровані в імперське тіло, поступово асимілюються, тобто, розчиняться в російській, слов’янській расі. Чи варто сьогодні нагадувати, що могутня ідеологічно-пропагандивна машина тоталітарної держави СРСР використовувала в загальноімперській комунікації російську мову, вірніше радянський новояз, який призначався для ритуального обслуговування влади. Правила, прийоми, засоби і форми радянської політичної комунікації неминуче передбачали домінанту однієї мови, звісно, російської, центральної не лише за перебуванням в епіцентрі так званого інтернаціонального єднання народів і мов, але й за особливою її місією як мови єднання, мови загальної комунікації, а саме тоталітарної мови. “Як і в радянський час, імперія запускає для цього всю потугу інформаційної зброї, діючи за принципом великої брехні. Знову російська мова постає у традиціях тоталітарного новоязу, як маніпулятивний інструмент приховування правди”,2 — справедливо стверджує Лариса Масенко. Незважаючи на тотальний ідеологічний вплив та на цілеспрямовану русифікацію українців, комуністичному режимові, як і режиму путінському, не вдалося досягти своєї мети, хоча зросійщення міських середовищ України та її східних регіонів привело до катастрофічних наслідків. На жаль, і досі національний культурно-ідеологічний простір України належно не захищений від російської антиукраїнської пропаганди, більше того, Росія поєднує інформаційну війну із збройним наступом, із військовим вторгненням на територію України. Тому і нині є надзвичайно важливим завданням формування суспільства національної єдності, а для цього необхідно визначити стратегію досягнення суспільної консолідації. Вкрай важлива проблема, бо вибори Президента України 2019 року засвідчили, що українське суспільство не має тієї бажаної єдності на основі спільних цінностей і ясності перспектив розвитку держави. Навпаки, переконалися, на жаль, у тому, що політичне відчуження суспільства від влади наростає, суспільство дезорієнтоване і розчароване. Більше того, члени українського соціуму не усвідомлюють вповні спільну ідентичність, а без цього не досягнути суспільної консолідації. І що особливо загрозливо, навряд чи вдасться уникнути посилення суспільної конфронтації. Безперечно, неоголошена російськоукраїнська війна вплинула на зміну суспільних настроїв і, звісно, на зміну ціннісних настанов і орієнтацій багатьох українців. Правда, поступово формується українська нація як політична спільнота, суспільство повільно, але таки консолідується, проте в умовах гуманітарної експансії, а нині ще й активної гібридної війни, яку веде Росія проти України не один рік, не одне десятиліття, навіть не одне століття, досягнути суспільного консенсусу, органічного суспільного єднання важко. Власне, в цій гібридній війні важливою складовою є війна інформаційна. Росія завдяки новітнім інформаційним-комунікаційним технологіям змогла сформувати в Україні значний проросійський сегмент українського суспільства, що дозволило їй анексувати АР Крим, здійснити агресію на Сході України. Саме там, у Криму і на Донбасі, російська мова виступала першим ідентифікатором для переважної більшості так званих російськомовних громадян України і вже цим орієнтувала їх на Росію. Справедливо узагальнює Лариса Масенко: “Нинішню окупацію Росією Криму та збройне вторгнення її на Донбас підготувала сталінська і післясталінська мовно-культурна асиміляція, яка поєднала державний терор і етнічні чистки з впровадженням ідеологічної версії російської мови, що в сучасних соціоі психолінгвістичних дослідженнях дістала орвеллівське визначення “новояз” (“newspeak”). Головна мета мовно-культурних і демографічних практик тоталітарної імперії полягала в заміні національного самоусвідомлення народів СРСР зросійщеною загальносовєтською ідентичністю, інструментом формування якої був новояз”.3 Внаслідок агресії Російської Федерації на Сході України відбулася, по суті, практична реалізація ідеологічного проекту “Русский мир”, який передбачає перспективу відтворення імперського наративу. Північному сусідові вдалося здійснити політичну мобілізацію російськомовного населення України, більше того, сформувати в Криму та східних регіонах України регіональну колективну ідентичність на основі російських та радянських колективних знаків ідентифікації та завдяки використанню російської мови як фактора консолідації російськомовного населення. В цьому особливу роль зіграла трансляція російського мовно-культурного та пропагандистського продукту. Як засвідчують праці академічних мовознавців, зокрема, праці академіка Г.П. Півторака, професора Лариси Масенко, вчених Лариси Якубової, Ярослави Верменич, Ірини Рентки, Олени Рудої та ін., Росія, на жаль, виграє цю війну на мовно-культурному полі. І виграє саме завдяки впровадженню в свідомість значної частини української молоді міфів російської імперської та радянської державності, російського світобачення й світосприйняття, російських культурних кодів та стереотипів мислення і поведінки. Що казати, протягом останніх десятиліть в Україні домінувала російська масова культура, вплив якої був надзвичайно активний. Особливо на молоде покоління українців. Мовна експансія є одним із основних механізмів інформаційної війни Росії проти України. Це політичний механізм був задіяний ще Російською імперією, удосконалений, модернізований Радянським Союзом і в наші дні ефективно впроваджується путінською Росією. Мовний фактор є визначальним в зовнішній гуманітарній політиці Росії, він посідає чільне місце серед інших механізмів — релігійного, культурного, інформаційного, завдяки яким розширюється ареал побутування російської мови. Так, значна електоральна підтримка “Опозиційної платформи — За життя” в окремих південних і східних областях багато в чому викликана постійним масовим й інформаційним тиском з боку Росії, орієнтацією місцевих так званих еліт на модифіковану під гуманітарний проект ідею “русского мира”, а головне, поширеним серед російськомовного населення переконанням, що цей блок є “своїм”, тобто незалежним від київської влади і опозиційним. Багато важило у виборі саме цього блоку те, що російська мова і виступала своєрідним ідентифікаційним орієнтиром в процесі для консолідації переважної частини населення в цьому регіоні. Мовний фактор зіграв, завдяки підживленню російською мовою сепаратиських настроїв, активну, доволі успішну роль у тому, що російська інтервенція здійснилася і продовжується засобами гібридної війни. Це вдалося тому, що Росія здійснювала протягом останніх кількох десятиліть мовно-інформаційний тиск та гуманітарний вплив на українське суспільство. Північному сусідові вдалося здійснити політичну мобілізацію російськомовного населення України, більше того — сформувати в Криму та в східних регіонах України регіональну колективну ідентичність, здійснити утворення маргінальних “народних республік”. Ці терористичні організації ґрунтуються на сепаратизмі, оскільки експлуатують колективну ідентичність тієї частини населення, яке ще перебуває в полоні радянських світоглядних орієнтирів і яка потрапила під вплив міфологем “Русского мира”, зокрема, таких, як “захист російськомовних громадян”, “збереження спільної історичної пам’яті та слов’янської єдності”… Російська мовна експансія — головний механізм реалізації великого імперського проекту “Русскій мір”, у якому російська мова посідає ключове місце. Саме на основі російської мови має сформуватися спільний інформаційно-комунікативний російськомовний простір передусім на території колишнього СРСР. Нещодавно, а саме в листопаді 2016 року, посол із особливих доручень МЗС Російської Федерації Елеонора Митрофанова заявила: “Розвиток і правове закріплення певного статусу російської мови в конституціях і практиці наших сусідів — це наше першочергове завдання”.4 Водночас Росія, не сподіваючись на закріплення в конституціях країн ближнього зарубіжжя російської мови в статусі другої державної мови чи “мови міжнаціонального спілкування”, здійснює гуманітарну експансію, намагаючись проникати в релігійну, освітню, культурну і мовну сфери України та інших колишніх республік СРСР. Використовуються відповідні соціокультурні технології з метою гомогенізації мовного простору колишньої комуністичної імперії на основі російської мови, нав’язується, формується панросійська ідентичність, твориться спільний передусім для країн СНД культурно-символічний простір.5 Ці та інші механізми реалізації політики імперської Росії задіюються з головною метою — відновлення геополітичного її впливу. В останні кілька років Україна зробила кілька серйозних кроків, законодавчо обмеживши присутність Росії в національній культурно-символічній сфері. Зокрема, суттєво ослаблений інформаційно-пропагандистський вплив російського телебачення, російської книжкової продукції, засобів масової інформації Росії на Україну. Відомо, до чого призвела ідеологічна та політична присутність РФ в Україні, системний інформаційно-комунікативний натиск сусідньої держави на світоглядні, політичні орієнтири громадян України. Безсумнівно, російська мова як універсальний засіб комунікації відігравала важливу роль у реалізації неоєвразійського проекту, спрямованого на збереження російськомовного простору за межами Росії. Офіційна позиція, висловлена на найвищому державному рівні Елеонорою Митрофановою, свідчить про те, що провідним завданням зовнішньої гуманітарної політики Росія вважає турботу про особливий статус російської мови за кордоном: “Необхідно докладати особливих зусиль до просування російської мови за кордоном. Необхідно поставити питання на високому рівні щодо надання російській мові законодавчого статусу в країнах колишнього СРСР. Це питання має також бути в зовнішньополітичному порядку денному”.6 Отже, мовно-інформаційна війна, що її веде путінська Росія проти України, зумовлена прагненням північного сусіда відновити свій вплив на території колишньої Російської імперії та СРСР. Як бачимо, сьогодні ця інформаційна агресія супроводжується підживленням регіонального сепаратизму, безпосереднім військовим вторгненням, терактами, провокаціями, насильством, створенням зон локальних конфліктів, акціями, спрямованими на відчуження частин українського суспільства від української національної культури. Тому так важливо для України розробити державні механізми для формування на основі національних цінностей і пріоритетів консолідованого українського суспільства, соціокультурного впливу на творення української національної ідентичності. Вкрай важливо створити єдиний інформаційно-комунікативний простір України на основі української мови, розробити комплексну програму, спрямовану на зміцнення позицій та розширення ареалу побутування української мови. І якнайшвидше інтегруватися в єдиний європейський наднаціональний інформаційно-комунікативний простір із метою взаємодії в цій сфері з країнами Європейського Союзу7. Інакше годі сподіватися, що ми зможемо успішно протистояти гуманітарній експансії Росії, яка відроджує старі міфологеми, базовим елементом яких є російська імперська ідентичність, і гібридно впроваджує їх за програмою мовно-культурно-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин