Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ми усвідомлюємо, що татари та інші · є заручниками і знаряддям імперської · політики Москви”. Пряма мова · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Антон ДРОБОВИЧ: Про історичну єдність у тюрмі народів», с. 1

Антон ДРОБОВИЧ: Про історичну єдність у тюрмі народів

Слово Просвіти, №31 за 2021 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 Ми бачили мотострілків з Ханкали під нашим Джанкоєм, а танкістів з Улан-Уде під нашим Дебальцевим. Ми уважно стежимо за процесами, що відбуваються в окупованому Криму, тому знаємо, що саме татарстанці незаконно заволоділи суднобудівним заводом у Керчі. Це завод, на якому у 1992 році збудовано флагман українського флоту – фрегат “Гетьман Сагайдачний”. Попри все це, українці не тримають зла на народи Росії. Ми усвідомлюємо, що татари та інші є заручниками і знаряддям імперської політики Москви. Так само, як колись українці були заручниками і знаряддям під час інтервенцій СРСР до Угорщини (1956), Чехословаччини (1968), Афганістану (1979–1989). Зрештою, агресія Путіна проти України повертається народам РФ бумерангом. Утримання окупованих територій лягло важким тягарем на республіканські бюджети. Минулого року главою адміністрації Елісти, столиці Калмикії, призначили одного з ватажків терористичного угруповання “ДНР”. Він не має жодного уявлення про цю республіку, про калмицький народ та його проблеми. Призначення викликало чималий резонанс. Всі ми пам’ятаємо слова калмицького активіста Санала Молоткова під час акції протесту, виголошені ним українською мовою: “Ви зневажали українську мову, ви знищували українську мову на Донбасі. Ви приїхали в Елісту на Калмикію, щоб знищувати калмицьку мову? Ви поважаєте калмицьку мову?”. Згадаємо про проблеми Республіки Калмикія. У 2021 році її громадяни провели національний з’їзд в Елісті, на якому звинуватили Кремль у прихованому етноциді. Серед іншого вони поскаржилися, що Калмикія залишається регіоном з найнижчою забезпеченістю населення водою в усій Росії. Звісно, Путін зробив вигляд, що не почув калмиків, адже він сам використовує тему дефіциту питної води в окупованому Криму для міжнародного тиску на Україну. Згадки про водний колапс в Калмикії для окупанта вкрай незручні, а тому неприпустимі. Українці більше не є знаряддям чужої імперії, тепер вони самі відповідають за свої вчинки і визначають власну долю. На щастя, для України вже позаду злочини тоталітарного режиму, які Путін намагається виправдати, називаючи “спільними для нас трагедіями”. А от сьогодення народів Російської Федерації – трагічне, як і півстоліття до того. Президент РФ стверджує: нібито через штучний розрив росіян та українців, російський народ сукупно може зменшитися на сотні тисяч, а то й на мільйони. Але що відбувається в самій країні Путіна? Російські переписи демонструють невпинне зменшення частки українців у населенні федерації. Ще жорсткіше деукраїнізація проводиться в окупованому Криму. Якось під час прямої лінії російський президент провів аналогію між українцями і росіянами з одного боку та ерзею і мокшею, корінними народами РФ, — з іншого. Він зазначив, що хоч ерзянська мова відрізняється від мокшанської більше, ніж українська від російської, однак ерзя і мокша “дорожать своєю єдністю” і вважають себе єдиним народом – мордвою. На жаль, Путін забув додати, що за офіційною російською статистикою чисельність ерзі та мокші за останні 30 років скоротилася з мільйона до півмільйона осіб. Становище мокшанської та ерзянської мов, які є державними в Республіці Мордовія, просто катастрофічне, навіть у порівнянні з радянськими часами. Ситуація із татарською мовою в Росії також викликає занепокоєння. Лише за період між переписами 2002 та 2010 років кількість татаромовних скоротилася на мільйон осіб. Занепад мов народів РФ не є ані природним процесом, ані “спільною для нас трагедією”. Це результат русифікації – цілеспрямованої політики Москви, яка має на меті знищення етнічного різноманіття і демонтаж федералізму в Росії. У 2018 році Державна дума внесла зміни до федерального закону “Про освіту”, згідно з якими державні мови національних республік РФ перестали бути обов’язковими для вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах. Для того, аби вивчати в школі ерзянську мову, про яку згадував Путін, батьки учня мусять писати заяву на ім’я директора. Однак замість задоволення свого права на освіту рідною мовою учні та батьки часто наражаються на адміністративний тиск, публічне приниження та насильство. Громадяни роками безуспішно домагаються від влади відкриття ерзянської гімназії в столиці Мордовії Саранську. Кількамільйонний татарський народ не має жодного татарського університету. У своєму зверненні до парламенту Татарстану в 2018 році президент Рустам Мінніханов запевняв, що татари нарешті одержать власний вищий навчальний заклад. Але Москва непохитна у своєму прагненні стримати становлення татар як нації. Казані не лише не дозволили за свої ж гроші збудувати татарський університет. Використання татарської у шкільній освіті штучно обмежується. Реалії змушують вчителів татарської звільнятися з роботи або почати викладати інші дисципліни. За власним зізнанням у березні 2019 року міністра освіти Татарстану Рафіса Бурганова, 1200 вчителів татарської мови вже проходять професійну перепідготовку за іншими дисциплінами. Федеральна влада втручається навіть у глибоко особисті справи культур автохтонних народів. Всупереч позиції мовознавців Татарстану і Карелії, латиниця була прямо заборонена Москвою як графічна основа державних мов республік РФ. Не лише Володимир Путін, але й представники автохтонних народів РФ чудово розуміють, що зникнення мови – це прямий шлях до зникнення народу. Саме тому витіснення національних мов зі шкільної освіти та інших публічних сфер зустрічає відчайдушний спротиву республіках. Незважаючи на поліційний терор, люди виходять на масові мітинги, влаштовують ходи, одиночні пікети, кампанії зі збору підписів. 10 вересня 2019 року заслужений удмуртський вчений Альберт Разін вчинив акт самоспалення перед парламентом Удмуртської Республіки. Перед тим, як підпалити себе, він тримав плакат з цитатою аварського поета Расула Гамзатова: “І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти”. Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон “Про корінні народи України”. У той час як окупаційна влада Криму забороняє діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, Україна закріплює за корінними народами право на формування власних представницьких органів. Київ не призначає кримським татарам їх представників, не каже, кого їм слід обирати, яких релігійних переконань дотримуватися чи якою абеткою користуватися. Я пишаюсь цим законом і сумую водночас. Пишаюсь, що ми це зробили. Сумую – бо зробили лише тепер. Антон Дробович Російський президент неодноразово коментував наш закон, повчав нас, обурювався. Його не влаштовує, що росіян не визнали корінним народом України. Не віриться, що такі претензії походять від невігластва. Адже у законі чітко прописано, які саме народи можуть вважатися корінними – бездержавні. Так вирішив законодавець. Ні росіяни, ні українці не є корінними народами за прописаними нормами, адже вони реалізували право на самовизначення, створивши власні держави. До речі, за російським законодавством, росіяни також не є корінним народом. Більше того, ним не є навіть татари. У законодавстві РФ існує лише поняття “корінних малочисельних народів”, закріплене за етнічними спільнотами, що зберігають традиційний спосіб життя, ведення господарства та промислів. Тому коментарі Путіна – лицемірство, а не щире обурення. На відміну від Росії, Україна – унітарна держава. Але це не значить, що її громадяни різного етнічного походження безправні. Наприклад, в Україні живе близько 150 тис. громадян угорського походження. Якими правами вони користуються? Угорці мають власні політичні партії та своїх представників в органах місцевого самоврядування, угорська мова викладається у навчальних закладах, існують незалежні засоби масової інформації угорською мовою, легально функціонують національні товариства та релігійні організації. У місцях компактного проживання угорців можна побачити пам’ятники не лише угорським письменникам і композиторам, але й правителям Угорщини. Чи мають щось подібне фіно-угорські народи Російської Федерації? Чи дозволені політичні партії татар, яких в Росії проживає в десятки разів більше, ніж угорців в Україні? Якщо десь і відбувається, за висловом Путіна, “примусова зміна ідентичності”, то саме в Росії, не в Україні. На папері російське законодавство прогресивне і демократичне. Росія – федерація. Більшість національних республік РФ мають статус держав із власними конституціями, урядами, парламентами та широкими повноваженнями. На практиці – це безправні губернії. Так було не завжди. Після розпаду Радянського Союзу народи Росії переживали справжній ренесанс: вони відкрито заявляли про власні політичні і культурні права. Своєю боротьбою вони заклали підвалини того прогресивного конституційного ладу, який нині вихолощується і демонтується путінським режимом. У той час татарському народу майже вдалося втілити у життя заповітну мрію. 30 серпня 1990 року Татарстан ухвалив декларацію про державний суверенітет республіки, а вже 24 жовтня 1991-го з’явилася постанова “Про Акт державної незалежності Республіки Татарстан”, положення якої були підтверджені референдумом. Татарстан відмовився від федеративного договору із Росією. На той час у Татарстану вже була власна Конституція, ухвалена на основі Декларації про державний суверенітет РТ. Декларація і Конституція РТ одержали підтримку більшості населення (61,4%) на всенародному референдумі 21 березня 1992 року. Однак відсутність зовнішніх кордонів та економічний тиск Москви все ж змусили Казань піти на поступки і укласти вже двосторонній договір на особливих умовах. Татарстан став “державою, об’єднаною з Росією”. Перший президент Татарстану Мінтімер Шаймієв дуже пишався цим договором, що дозволив “зберегти і державу, і добрі стосунки з Москвою”. Однак з кожним роком суверенітет Татарстану обмежувався, а вимоги Москви до татарстанців зростали. Справи в інших національних суб’єктах федерації ще гірше, ніж у Татарстані. Усі глави республік були позбавлені статусу президента, яким вони користувалися у 1990-х. Кремль планомірно реалізує політику адміністративного укрупнення шляхом об’єднання суб’єктів федерації. Як наслідок, за п’ять років у Росії зникло шість національних автономних округів. Схоже, що на цьому зупинятися не збираються. Прикладом безправ’я республіку складі Росії було перекроювання адміністративного кордону Інгушетії з Чечнею наприкінці 2018 року, незважаючи на численні протести інгушів. Внутрішні та зовнішні кордони Російської Федерації Путін вважає шкідливим спадком більшовиків. Тому він розв’язує загарбницькі війни проти сусідів та руйнує російський федералізм. Однак кордони національних утворень в СРСР не були примхою. Надати народам бодай видимість суверенітету було необхідно, аби вберегти Росію від розвалу. Схоже, що більшовики були більш далекоглядними російськими державниками, ніж Путін. Воюючи з федералізмом, той веде свою державу до нового 1991 року. Яскравим прикладом ставлення до народів Росії стала законодавча заборона діяльності національних партій у 2001 році. Це було зроблено для недопущення розвитку політичних інститутів в Татарстані, Башкортостані, Чувашії, Бурятії, Якутії та інших республіках. Тоді в примусовому порядку були ліквідовані партії, що представляли інтереси громадян Татарстану, наприклад “Иттифак” (“Злагода”), “Өмет” (“Надія”), “Ватан” (“Батьківщина”). Пізніше Кремль пішов ще далі – заборонив громадські об’єднання. Жертвою цього рішення стали практично всі впливові громадські організації, які Москва не змогла поставити під свій контроль. Навіть ті організації, які ніколи не проголошували ідей відокремлення республік від РФ, також ліквідовуються за рішеннями російських судів. Існує практика, коли окремих правозахисників, журналістів чи громадських активістів засуджують “за злочини екстремістської спрямованості”, а згодом це стає підставою для закриття організацій, у діяльності яких брали участь засуджені. “Злочини екстремістської спрямованості” – це не захоплення адміністративних будівель, не створення незаконних збройних формувань і не проголошення так званих “народних республік” – це про захист рідної мови, про базові права людини.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин