Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче 3 · “Викачуючи з регіонів гроші та природні ресурси, Москва залишає натомість соціальну руїну”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Просвітницьке зібрання: новий формат

Слово Просвіти, №31 за 2021 рік

Наприклад, минулого року в Башкортостані суд визнав екстремістською найбільшу національну громадську організацію – “Башкорт”. Серед основних звинувачень – проведення мітингу на захист башкирської мови у вересні 2017 року. Прокуратура охарактеризувала захід як “провокаційний” і заявила, що у виступах його учасників “містяться висловлювання, що мають лінгвістичні і психологічні ознаки розпалювання ненависті і ворожнечі”. Також у провину “Башкорту” поставили “негативну оцінку представників законодавчої та виконавчої влади”. Громадські активісти, які борються за збереження мови та культури рідного народу, перебувають під постійним тиском правоохоронних органів. Вік, стать, політичні переконання не мають значення. До суду притягалася як татарська молодь з громадської організації “Азатлык”, так і пенсіонери з Татарського громадського центру. Всі, хто наважуються говорити не лише про збереження міжнаціонального розмаїття, але й про необхідність зміни влади в РФ, зазнають більш брутального тиску. Наприклад, якутський шаман Олександр Габишев та башкирська діячка Раміля Саїтова стали жертвами примусового психіатричного обстеження та “лікування”. Російська влада, яка так переймається дотриманням релігійних прав в Україні, розгорнула справжній терор проти “неправильних” ісламу і християнства в самій РФ та на окупованих нею територіях. Релігійних мусульман переслідують як екстремістів. Достатнім приводом для тривалого ув’язнення є знайдення при обшуку – ні, не зброї – літератури. Російська адміністрація відмовляє управі на задоволення своїх релігійних потреб деяким протестантам, а також вірним Православної Церкви України. Жертвами нетерпимості влади стають послідовники марійської традиційної релігії. Знищення чиновниками і православним духовенством марійських святинь і місць поклонінь, накладання різного рівня заборон і обмежень на проведення марійських релігійних обрядів – частина повсякдення народу марі. За рівнем расизму, ксенофобії та антисемітизму Росія суттєво випереджає Україну, хоча ці суспільні хвороби у тій чи іншій мірі притаманні багатьом країнам світу. В РФ ці проблеми намагаються приховати особливою риторикою: своє називають “патріотизмом”, чуже – “націоналізмом”, “фашизмом” та “нацизмом”. Окремо наголошую, що не голосування за російський текст резолюції Генасамблеї ООН засвідчує: хто нацист, а хто ні. Більш показовими є мова ворожнечі російських ефірів та етнічне насильство російської вулиці. Справжнє ставлення російської влади до федералізму демонструє також економічна модель відносин між центром та регіонами. Стратегія Кремля – поступове збільшення відрахувань до федерального бюджету та посилення фінансового навантаження на місцеві уряди реалізацією соціально-економічних програм. Поступово навіть самодостатні республіки перетворюються таким чином на дотаційні провінції. Посилення економічної залежності регіонів переслідує цілком зрозумілі політичні цілі. Дискредитується сама ідея національних республік через демонстрацію “неефективності та безгосподарності” місцевих еліт. Яскравим прикладом колоніального становища в Росії є Татарстан – один із найзаможніших та найрозвинутіших суб’єктів федерації. Багата нафтою республіка слугує дійною коровою федерального бюджету, але не має права самостійно визначати, в якому обсязі татарські школярі повинні вивчати рідну мову. Економічний визиск розвинених рес- Світлана МАСЛОВСЬКА, в. о. голови Чернівецької обласної ­організації ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Наприкінці липня буковинці вшанували пам’ять славного Івана Діброви (Гаврила Васильовича Гордого). То незабутні враження духовного й літературного єднання. У храмі його відчуваєш особливо трепетно. Єдність поколінь, високі моральні начала, гармонія слова й молитви. Цього разу – у с. Добринівці, куди нас зібрав Іван Діброва. Нас – співорганізаторів дійства: Чернівецьку обласну організацію Національної спілки письменників України, Товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка і територіальну громаду Юрковецької сільради. Виконувачка обов’язків голови обласної “Просвіти” Світлана Масловська нагадала парафіянам храму, що земляк-добринівчанин, маючи талант літератора, небайдужість до долі селянина-українця, тавро “безбожника”, а насправді – ненависника московських попів-негідників, став стражденним на рідній землі. За чисті струмки-поезії, ліричні, драматичні й сатиричні твори, які ще належить зібрати, можливо, в одну збірку і читати та просвітлюватися… – Кожне село має свою основу, осердя, – продовжує голова обласної огранізації НСПУ Василь Джуран. – Діброва – ваша, добринівчани, основа. У літературу зазвичай вступають у більш зрілому віці, але, запримітивши довершеність слова Гаврила Гордого, Іван Франко вводить його в літературу. Пробиваючись “білим конем” не лише в освіту, але й у письменництво, не воліє бути ані в житті, ані в прізвищі — Гордим, а бере собі за псевдо “Діброва” – від добриновецьких дібров, а ім’я – у Франка як свого літературного хрестителя. Селянська працелюбність і та ж скромність. Як у Івана Бажанського, котрий підписувався під своїми творами “Мужик”, себто селянин. Діброва писав про все, що тривожить, що болить і що в світі обертається. Не мирився з цісарським приниженням Людини та злиденним життям народу. За що двічі був ув’язнений. Виходив ізнову писав. Так було б ще довго-довго, мабуть… Але 36 ще не виповнилося, як отруїли. Не стало великого жертовника, чужа недбалість не дала шансів вижити рукописам. Така незворотність минулого. Але й те, що маємо — мусимо цінувати, очищатися сьогодні, залишити нащадкам. – Людей, які “дбають не про ­себе”, – одиниці. Серед них – Іван Діброва. – Так потверджує (і так є) Іван Дерда – народний артист України, професор кафедри музики Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича родом із сусідніх Горошівців. – Воістину, людина закінчується на землі тоді, коли втрачає дух. Але через молитву, високе слово, а слово є Бог, пам’ять людську – може жити вічно. Того заслуговує майстер слова народного Іван Діброва, який через власні страждання своїм словом пробуджував люд на волю, боротьбу, гідність. Ще один гість – начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Юрковецької громади Ярослав Котик закликав жити з добром і любов’ю в серці, аби нащадки згадували нас щирим словом. Запропонував прихожанам храму – вчителям шкіл громади внести до шкільної програми вивчення життя і творчості особистостей сіл громади і обов’язково вшановувати кожного з них на освітянсько-культурно-просвітницьких заходах. – Щоб поезія і проза, драматичні твори й публіцистика, переклади й сатира Івана Діброви жили в пам’яті людей, вчили, просвітлювали, несли до людей тепло і правду, варто заохочувати до їх читання. – Мудра промова вчительки Добриновецького НВК Ганни Бутняк, яка готувала учнів школи до нинішнього незвичного, але такого пізнавального зібрання і на знак пам’яті про цю історичну митьвшанування – виготовила для дітей і гостей шкільні календарики зі світлинами Івана Діброви. Близько півсотні діток стали учасниками цього дійства. Інсценізації творів Діброви, його проза й вірші – ми слухали заворожені талантом і безпосередністю водночас. Чого тільки вартує сцена прощання малого Гаврилка із друзями, коли мама й тато відправляли сина на науку?.. “Для других жити – мати щастя. І я пішов шукати щастя” Чи знайшов його? Ми ж знайшли. Скарб-спілкування у храмі – про народного велета Слова.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин