Національна еліта · “Душа, смертельно хвора на красу, не помирає – просто кам’яніє”, – казали древні... ” · с. 14сторінка оригіналу ↗
Життєві мандри Соломії
Слово Просвіти, №31 за 2022 рік
Ім’я її можна зустріти на сторінках таких елітних видань, як “Enciclopedia della musi- ca” та “Le Grandi voci”, присвячених найвидатнішим музикантам і співакам оперної сцени Італії та світу. Її унікальне лірико-драматичне сопрано незрівнянної краси всесвітньо відомий диригент Артуро Тосканіні вважав неперевершеним музичним інструментом. Надзвичайна привабливість та елегантність, сценічна обдарованість і витончений артистизм – усе це дано їй було від Бога. Так, Соломія Крушельницька завжди прагнула бути господаркою власної долі і не мала потреби у покровителях. “Орфеєва наречена” – ось так висловлювалася вона про свою долю у мистецтві. Видатний італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі визначив їй високе місце поряд із зірками оперної сцени, котрі панували в мистецтві на початку ХХ століття – Карузо, Шаляпіним, Тітта Руфо та Баттістіні. 23 вересня цього року відзначатиметься 150-річний ювілей від дня народження великої примадонни.
Володимир СКРИНЧЕНКО
Уклін Тобі, Велика Соломіє! (Дмитро Павличко)
Та все розпочиналося в селі Біла, що на Тернопільщині, де минуло дитинство маленької Соломії, у багатодітній родині місцевого священника, отця Амвросія. Він чесно виконував свій громадський обов’язок духовного пастиря серед простого люду та кожен день спілкувався з ним. Мати Соломії, пані Теодора, попри нестатки, вміла створити нормальні умови життя для чоловіка й дітей. Вона грала на фортепіано, любила поезію, мала гарний голос і співала багато народних пісень. У родині Крушельницьких завжди панували оптимізм, затишок і сміх. Музика в життя Соломії увійшла з раннього дитинства: у шість років вона вперше сіла за фортепіано, а заспівала змалку, тому що пісні були сімейною традицією. Саме з домашніх концертів розпочалося захоплення дівчинки вокалом, яке стало її долею. Життя своє поклала вона на вівтар мистецтва…
Мистецькі мандри, терни й троянди… Батько усвідомлював виняткову обдарованість дочки. Знайшлися й кошти для навчання. Восени 1891 року Соломію було зараховано до консерваторії Галицького музичного товариства. Її вчителем вокалу став знаний у Львові педагог професор Валерій Висоцький, який виховав багатьох відомих українських і польських співаків, серед яких – Олександр Мишуга, Євген Гушалевич, Микола Левицький, Яніна Королевич-Вайдова, Модест Менцинський та ін. Навчання Соломія закінчила у 1893 році зі срібною медаллю й відзнакою, про що й свідчить унікальний запис, який робить честь далекоглядності її педагогів: “Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени...” Того ж року Крушельницька дебютувала на сцені Львівської опери у партії Леонори в опері “Фаворитка” Доніцетті, далі був виступ у партії Сантуцци в опері “Сільська честь” Масканьї. У цій виставі доля вперше звела її із всесвітньо відомим українським тенором Олександром Мишугою, котрий чимало допоміг їй своїми порадами. Успіх у глядачів і критики, становище примадонни, – інша зупинилась би на цьому. Але Крушельницька прагнула більшого, відчуваючи недостатність своєї фахової освіти... В одній із львівських вистав Соломію почула відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка порадила їй їхати до Італії – продовжувати навчання у визнаних майстрів bel canto. Соломія почала вчитися вокалу в Мілані, у відомого педагога – професора Фаусти Креспі, а урокам сценічної майстерності й міміки – у професора Конті. Ось коли знадобилось вироблене в дитинстві вміння невтомно працювати! Щоденні уроки співу, розучування нових творів тривали по шість годин. Поряд із тим вона вивчала історію музики, літературу, мови й естетику. Після року навчання діапазон голосу Соломії розширився: з меццосопрано розвинувся до лірико-драматичного сопрано. Шлях до вершин вокального мистецтва розпочинався з невеличких провінційних міст Італії – Кремони, Брешії, Парми, Бергамо, Удіне та ін. Саме там на неї звернули увагу місцеві оперні меломани, з’явилися перші шанувальники її таланту. Та вона прагнула більшого: мріяла про всесвітньо відому міланську оперу “Lа Scala”… Вдалим завершенням 1895 року було підписання Крушельницькою контракту з театром Понк’єллі “Massimo” в Кремоні, який мав відбутися в опері Джакомо Пуччіні “Манон Леско”. Знайомство з композитором переросло у дружбу на довгі роки. Згодом, 29 травня 1904 року Крушельницька блискуче виступила в театрі Grande у Брешії при тріумфальному відродженні опери “Мадам Баттерфлай”, яка кількома місяцями раніше зазнала гучного провалу в “Lа Scala”. На згадку про ту незабутню подію безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію “Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфлай. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. 1904” і подарував її Крушельницькій. Давно зацікавившись творчістю Ріхарда Ваґнера, Соломія їде до Відня, до профессора Ґенсбахера спеціально, щоб вдосконалювати свою майстерність. Це був ризикований крок для молодої співачки: щойно діставшись вершин у мистецтві bel canto, опановувати зовсім іншу манеру – німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких чимало співаків зривали свій голос… Проте ризик виправдався. Згодом Крушельницька стане найвидатнішою “ваґнерівською примадонною” XX століття. З кожним роком її робочий графік ставав ще більш напруженим. Співати приходилося по чотири-п’ять разів на тиждень. Адже цього вимагала зростаюча популярність співачки у світі. Лише провідних партій нею було проспівано понад 60 – в операх Дж. Верді, Дж. Пуччіні, Ш. Гуно, Ж. Бізе, Р. Штрауса, Ж. Масне, П. І. Чайковського та ін. Наприкінці ХІХ століття вона виступала на сценах багатьох оперних театрів Європи, і це географія її гастрольних турне лише 1896-го року! На той час Крушельницька мала витримувати жорстку конкуренцію з боку італійських артистів, яких наприкінці ХІХ століття в Італії було чимало. За даними Вітторіо Тортореллі, автора монографії, присвяченій творчості Енріко Карузо, лише серед офіційно зареєстрованих артисток було 400 сопрано та 150 мецосопрано, і кожен з них мав свою сценічну привабливість, репертуар, коло шанувальників та мріяв про славу. Однак, за думкою Вітторіо Тортореллі, саме українка Соломія Крушельницька разом із великим Карузо несла у світ оперного мистецтва видатні досягнення італійської вокальної школи bel canto. Тим часом, її починають запрошувати на велику оперну сцену – у провідні театри Європи, зокрема до Маріїнського театру Санкт-Петербурга та Великого театру Варшави, де виступали тоді Карузо, Баттістіні та інші уславлені співаки. До столиці Російської імперії Соломія прибула за особистим запрошенням самого монарха – імператора Микола ІІ, щоби співати в Зимовому палаці перед царською родиною. Як завжди вона закінчила свій виступ українськими піснями. І коли імператор Микола ІІ запитав “італійську примадонну”, що це за пісні і якою мовою вона їх співала, – відповіла: “Це пісні мого народу, українські пісні...”. Жорсткий графік гастролей співачки не дозволяв їй розслабитися. “Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому, – строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам…” – згадувала артистка. Свідчить про це й величезний перелік оперних сцен, на яких довелося виступати Крушельницькій у наступні роки. Тоді на неї чекали сцени Парижа (театр “Grand Opera”), Неаполя (театр “San Carlo”), Генуї (театр “Polite- ama”), Барселони (театр “Liceo”) та нарешті Мілана, всесвітньо відома “Lа Scala”, про яку мріяла довгі роки. І ця круговерть не вщухала протягом років… Від такого шаленого темпу гастролей у неї накопичувалося почуття величезної втоми. Вона
Дузе, письменниця Грація Деледда, і відомі партнери співачки – баритони Джузеппе де Лука, Тітта Руффо, тенор Альфредо Касілья, Айседора Дункан, Джоакіно Форцано, Романо Романеллі та ін. Соломія Крушельницька часто влаштовувала домашні концерти для них. Вона співала сімома мовами – італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською і російською. Розуміючи швидкоплинність вокального мистецтва, здійснила записи на грамплатівки, виконані в різні часи у Варшаві, Мілані та США. На жаль, вона не записала багатьох творів зі свого величезного репертуару, тому що була надто вимогливою до якості грамзаписів.
Останній спів Соломії По смерті чоловіка вона вирішила повернутись на Батьківщину. У серпні 1939 року, напередодні Другої світової війни, всупереч порадам друзів, вона прибула до Львова, де мала власний будинок. Але там їй не пощастило: її будинок конфіскували, залишивши всесвітньо відомій примадонні лише крихітні кімнатки. А взимку 1940-го вона зламала ногу в стегні, посковзнувшись на тротуарі. Повернутися до Італії Соломії не дозволяли, радянського громадянства не давали. Лише після того, як вона продала свою улюблену віллу “Саломеа”, де пройшли її найщасливіші роки в Італії, і віддала всі кошти на користь держави, її визнали “своєю”. Останні роки життя Соломія Крушельницька викладала у Львівській консерваторії імені М. В. Лисенка, стала професором. Як викладач, Соломія Амвросіївна мала щороку давати звітний концерт. Останній її виступ відбувся наприкінці 1949 року, коли їй було вже 77 років. Невеличкий зал Львівської філармонії не міг умістити всіх бажаючих. У залі було пригашено світло. Похилого віку сива худенька жінка вийшла на сцену трохи накульгуючи, з паличкою в руках, зупинилась біля фортепіано... І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, постать стала рухливою, пружною – молодою, пломеніли очі, які підкорювали колись тисячі глядачів... Мало хто з глядачів знав, що співачка хвора на рак горла. Можна тільки здогадуватись, якою ціною давався їй той останній спів. Співала Соломія в той вечір багато і, як завжди, закінчила концерт виконанням українських народних пісень. Серце Соломії Крушельницької зупинилося 16 листопада 1952 року. Поховано її на Личаківському цвинтарі у Львові, неподалік від могили Івана Франка. На могилі, яка має назву “Sole mio”, її спокій охороняє юний скорботний янгол з лірою. “Душа, смертельно хвора на красу, не помирає – просто кам’яніє”, – казали древні...
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
