Читацьке віче · “Все життя Чикаленка – це постійне тримання високої планки: щоб не було соромно перед нащадками”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
“Я сам вибрав це – відправитися рано чи пізно у Вальгаллу” ЛИСТ ІЗ МЕРЕЖІ
Слово Просвіти, №31 за 2022 рік
Ярина ЧОРНОГУЗ
Що ж, у тебе 1 вересня був день народження. Тобі мало бути 28. Я пам’ятала про це ще за тиждень до 1-го, але пишу тільки зараз про нього, бо розуміла, що не напишу так, аби тобі сподобалося. Ти терпіти не міг оцей сум, тугу у згадуванні тих, хто загинув у бою. Розумів це, але не любив. Застерігав постійно: “Якби щось сталося, тільки не плач за мною, я сам вибрав це – відправитися рано чи пізно у Вальгаллу”. От яй не плачу, я виявилася дуже сильною, так би мовити. Згадаю щось веселе, згадаю щось старе, бо спогадів з ротації та повномасштабної війни стане на всі твої наступні дні народження, коли про загиблих вже стануть зовсім забувати. Згадаю, як напередодні ротації ти вперше влітку 2021-го взяв мене з нашим взводом патрулювати острів Джарилгач. Взяв, аби перевірити, чи зможе дівчина, яка постійно рветься кудись, прої*ашити у спеку по піску у формі та снарязі 5-10 км. Мені було трошки важко, але я-таки пройшла. Навіть з медрюкзаком. Пам’ятаю, як легко тобі було йти з твоєю підготовкою, навіть коли всі задовбалися не помалу. Ти любив по-доброму жартувати й підколювати всіх, так мені ти скептично тоді казав, що тобі не щастить з феміністками навіть на службі – і це жах, скільки нас порозводилось. Але раз протопала таку відстань, то так і бути – топатиму зі взводом скрізь. Пам’ятаю, як ти знайшов оленячий ріг на Джарилгачі і тішився. Ти страшенно любив дику природу та диких тварин. Колись на ротації в Кряківці в лісі вночі ми почули, що на нас рикає в темряві вовк, а потім побачили його в теплак. У нас усіх серце пішло в п’яти на секунду, а ти один був спокійний, бо ти розумів диких тварин, сказав, що вовк розумний і не нападатиме на переважаючу кількістю силу, ми просто зайшли надто близько до його сховку або це вовчиця з виводком – треба обійти його. Ми спокійно стали вчотирьох в колову та обійшли. Нам ще довго потім не вірили, що ми дійсно натрапили на вовка, гадали, що нас “хапонула ізмєна”, поки інша група не побачила того ж таки вовка в теплак. Чимало офіцерів люблять особливі умови, окремі кімнати, найкращі ліжка. Ти, як правило, клав на ліжка інших, а сам лягав на підлозі. Так і тоді на Джарилгачі, ми спали в бунгалі, а ти просто неба на дерев’яній дошці. Ти любив море, мабуть, тому і пішов після академії в морську піхоту, ближче до берега моря. Казав, що лісів у 2014-му на тій таки Луганщині вистачило. Вечорами вся казарма нашої роти чула, як ти граєш на гітарі. Про існування деяких відомих рок-хітів дізналася, перепитуючи, що ти це ввечері знову в себе грав. А пісні, які ти сам складав, думала, належать якомусь класичному автору. Шкода, що так мало відео з твоїми піснями ми зняли... Ну і згадаю те, з чого ти любив посміятися. Коли ти на нашому ППД зробив раптове шикування взводу в другій половині дня, аби виявити, хто шариться і не здатен швидко зібратися по команді. І виявив, що Яра, виявляється, пішла вигулювати до моря безпризорних собак Чару та Ефку. Коли я за 15 хвилин повернулася, ти розпустив взвод, а мені, дивлячись, як я весело підскоком біжу з собаками від моря, сказав: “О, ось ми й знайшли того, хто піде в суботу в наряд. Яра, можеш іти далі гуляти з Чарою. Ні, ти нічого важливого не пропустила”. І побачивши моє ображене, заскочене зненацька від такої новини обличчя – довго з мене ржав. І довго згадував, як я дулася. А в наряд на вихідні я, звісно, пішла і навіть демонстративно відзвітувалася повідомленням у месенджер. То була звична річ. Ти загинув у бою з російською бронеколоною в Зачатівці 5 березня 2022 р. Я була в тому ж селі на дорозі, на спостережнику, на який прямісінько виїхала колона, по якому був перший удар, коли почався штурм села. Ти ще встиг передзвонити мені хвилин за 20 до загибелі і спитати, чи ми живі і коли ми добіжимо до них на елеватор. Коли ми прийшли туди, твоє тіло вже забрали. Але штурм того дня вдалося зупинити. І одного дня ми повернемося туди знову. Тіль Вальгал, Перун. Зіно Гевак, Леоніде Гевак, Катерино Гевак, дякую вам. Було за честь служити з вашим сином і братом.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
