Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Разом — до Перемоги! · “У збірнику 14 робіт, у яких поіменовано понад два десятки захисників України, які віддали за її незалежність найцінніше – власне життя”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Студенти пишуть про Героїв війни

Слово Просвіти, №31 за 2023 рік

Віктор СКРИПНИК, журналіст, почесний краєзнавець України, м. Слов’янськ Відкриває збірник стаття студентки Слов’янського фахового коледжу транспортної інфраструктури А. Арсланової (науковий керівник О. М. Горгула) “Волонтери – студенти нашого коледжу: хто вони і навіщо це роблять”. На прикладі випускниці коледжу Марії Худеньової автори показують важливість добровільної суспільно корисної роботи без будь-якої матеріальної вигоди. Більшість допомоги, яку збирає Марія разом з однодумцями, йде на Збройні Сили України, Національну гвардію та сили місцевої територіальної оборони. За можливості допомагають і переселенцям, які транзитом їдуть через Слов’янськ, і місцевим жителям. Особисто Марія передала військовим понад триста джгутівтурнікетів, три прилади нічного бачення та один дрон. Населення отримало понад три тонни продуктів харчування та 15 ящиків медикаментів, які частково передали в лікарні. Прикладом для студентів є заступниця директора коледжу з виховної роботи Вікторія Леонідівна Плоха. Вона – активна волонтерка, соціальна працівниця Міжнародної організації допомоги внутрішньо переміщеним особам. Студентка Бахмутського педагогічного фахового коледжу В. Балабас (керівник Л. В. Копанишин) присвятила свою роботу пам’яті молодшого сержанта Юрія Кудлінського. Він народився 1978 року в Києві. Закінчив Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Там зустрів своє перше і єдине кохання – Оксану, яка подарувала йому троє дітей. Оскільки зарплати викладача української мови та літератури в гімназії № 283 “Козацька” на сім’ю не вистачало, Юрію Анатолійовичу доводилося і підробляти, і міняти професію. Та де б він не працював – у контрольно-ревізійному управлінні, оператором заправки чи менеджером з продажів, його знали винятково як порядну, чесну людину. Юрій ненавидів тих, хто жив для власного блага за рахунок держави та людей. Він мріяв, щоб його діти жили у країні, де поважають права людини, де кожен зможе розвивати себе у професії та творчості, де політична еліта ставить на перше місце не власні інтереси й амбіції, а добробут суспільства та інтеграцію України до європейського демократичного простору. Свою принципову й активну громадянську позицію Юрій передав старшій доньці Анастасії. 21 листопада 2013 року він разом із донькою вийшов на Майдан. Спочатку, згадує Настя, почувалися звичайними мітингувальниками, а потім опинилися в епіцентрі подій – патрулювали певний район, відловлювали “тітушок”, захищалися від силовиків. Тато навчив швидко робити “коктейлі Молотова”, показав, як правильно користуватися цією зброєю, щоб не загорітися самій. Там було гаряче, інколи страшно, але найстрашніше, коли на очах помирає людина. “Мене вражало, що поряд з молодими учасниками Революції Гідності було багато літніх людей, в очах яких взагалі не було страху. Вони були для нас прикладом мужності, честі та самовідданості”, – розповідає Настя. Після Майдану ситуація в країні загострилася. У березні 2014 року Росія захопила український Крим, а 12 квітня диверсанти Гіркіна- Стрєлкова разом із проросійськими сепаратистами захопили Слов’янськ та Краматорськ. Рада національної безпеки і оборони України оголосила початок антитерористичної операції. Юрій мав намір йти в АТО, але дружина, яка щойно народила третю дитину, нагадала йому про батьківський обов’язок. Працював, утримував сім’ю, допомагав Насті волонтерити. Коли неминучість нападу путінської росії стала очевидною, Юрій Кудлінський записався в територіальну оборону столиці, де пройшов військову та психологічну підготовку, а 24 лютого 2022 року став кулеметником 241 бригади. У перші місяці війни Юрій показав себе справжнім патріотом, сміливим, відчайдушним воїном, вірним побратимом. Йому присвоїли звання молодшого сержанта, призначили командиром підрозділу. Бригада Юрія Кудлінського брала участь в обороні Києва й столичної області, Харкова, в боях на території Донецької та Луганської областей. У Харкові Юрій отримав контузію. На додачу перестала працювати рука. Його відправили до шпиталю. Витримав там лише 10 днів. І щойно рука почала слухатися, повернувся на фронт. “Ми усілякими методами хотіли його зупинити, – згадує Настя, – ми розуміли, що то був “дзвіночок”, що досить… Але тата зупинити не міг ніхто. Кулеметник, у якого рука ледь рухома…, навіжений. Тато в таких випадках цитував свою улюблену поетесу Ліну Костенко: “Крилатим ґрунту не треба…” І знову фронт: Білогорівка, Бахмутський напрямок, Сєвєродонецьк… І знову контузія. Все частіше проявляла себе гіпертонія. Та про лікування чи відпочинок можна було тільки мріяти. Протягом 4-х місяців – запеклі ділянки, фактично безперервні бої. Юрій Кудлінський, позивний “Сем”, загинув у районі селища Золотарівка (Луганщина). “Він не мав виходити на фланг, – згадує командир Юрія з позивним “Панда”, – “Сем” того дня сидів на рації. Тут в ефірі пролунало: “Сем”, відкритий фланг, один боєць травмований”, Юрій вилітає на той фланг, а з ворожого міномету прилітає… Прямо в нього”. Настя після загибелі тата взяла на себе піклування про маму та менших братиків. Вона ж створила петицію про присвоєння Юрію Кудлінському звання “Герой України”, але необхідної кількості голосів не набрала. Люди розуміють, що всім загиблим на війні з рашистами найвищу відзнаку Батьківщини не присвоїти, а в пам’яті народній вони всі – Герої! Вічна їм слава! Студентка Слов’янського фахового коледжу індустрії та фармації М. Верзілова разом із науковим керівником В. В. Соловар дослідили життєвий та бойовий шлях одразу трьох Героїв-земляків. Олександр Коровний народився 23 лютого 1994 року в Слов’янську. Коли йому було 7 років – втратив маму, а через два роки й бабусю. Так хлопець потрапив до школи-інтернату. Потім вчився в хіміко-механічному технікумі (нині – Слов’янський фаховий коледж індустрії та фармації), де здобув спеціальність механіка з ремонту обладнання керамічного виробництва. За порадою викладачів, які відзначали потяг юнака до знань, Олександр вступив на фізико-математичний факультет Донбаського державного педагогічного університету (м. Слов’янськ). Оскільки жити сироті лише на стипендію було скрутно, студент поєднував навчання з підробітками. Коли ж ситуація на Донеччині ускладнилася, добровільно пішов до військкомату. Влітку 2022 року він став солдатом в/ч А 4638. Боронити Україну доводилося на різних напрямках, у тому числі в легендарному місті – фортеці Бахмут. Там 18 січня 2023 року Олександр Олександрович Коровний і загинув. Урочисто поховали його на цвинтарі мікрорайону Словкурорт поруч із могилою матері. Вічна пам’ять тобі, солдате! Руслан Олександрович Єфименко народився 6 жовтня 1988 року в Слов’янську, а зростав у Маяках – рідному селі батьків, куди вони повернулися з індустріального міста. Вчився, як і всі маяківські діти, в історичній школі – збудована ще в 1911 році! Вона пережила і громадянську, і Другу світову війни, її методом толоки ремонтували – реконструювали, добудували сучасний спортзал, а рашисти ракетним ударом зруйнували цей унікальний навчальний заклад. Юнак був активістом шкільного життя: спортивні змагання, художня самодіяльність, трудові десанти, походи тощо. Але найбільше його захоплювала техніка. Тож, маючи атестат зрілості, вступив до Слов’янського аграрного технікуму (тепер ВСП “Донбаський аграрний фаховий коледж Луганського національного аграрного університету) на спеціальність технік-механік. У 2010–2011 рр. Руслан проходив службу в ЗСУ в місті, яке сьогодні стало символом мужності, стійкості, незламності – в Бахмуті. Одружився в рідному селі. Тут народилися дві донечки. “У нього були “золоті руки”, – згадує дружина Катерина. – З великою любов’ю все облаштував та майстрував у будинку та на подвір’ї. Донечки його обожнювали, бо татусь завжди приділяв їм увагу: бавився, водив на прогулянки, майстрував гойдалки, брав із собою у невеликі подорожі”. Не байдужим Руслан був і до життя громади. Його згадують як цікавого співрозмовника, витівника. До повномасштабного вторгнення рашистів Руслан Єфименко працював майстром лісу Білозерського лісництва “Слов’янський лісгосп”. Коли ж рашисти посунули на Україну, добровільно пішов у ЗСУ. Служив у десантно-штурмових військах. Спершу був стрільцем, а потім водієм бронеавтомобіля “козак” – підвозив на передову все необхідне військам, евакуював поранених. 8 лютого 2023 року неподалік села Білогорівка на Луганщині в машину, якою Руслан віз бойових побратимів, влучив ворожий снаряд. Водія важко поранило. Його відправили в лікарню м. Дніпро. Кілька днів лікарі боролися за життя воїна, але… 14 лютого 2023 року серце Руслана Олександровича Єфименка зупинилося. Без тата залишилися маленькі донечки, без люблячого чоловіка – дружина, без сина – батьки-пенсіонери. У пам’яті земляків і бойових побратимів він залишиться як мужній боєць, вірний друг, чесна людина. Поховали Руслана Єфименка на Алеї Героїв у Слов’янську. Третій герой дослідження М. Верзілової та В. В. Соловар Денис Едуардович Сосненко – людина цивільна. Він був наймолодшим волонтером Слов’янського загону гуманітарної місії “Чорний тюльпан” та “Асоціації дослідження військово-історичної спадщини “Плацдарм”. Народився Денис 6 вересня 2001 року. Його дитинство і юність пройшли у мальовничому селі Сидорове Слов’янського району (нині Краматорського) на берегах Сіверського Дінця. Середню освіту здобув у Маяківській школі, яку 2022 року рашисти зруйнували ракетними ударами. У шкільні роки Денис приділяв велику увагу спорту, цікавився історією рідного краю, разом із однодумцями займався історичними реконструкціями. У клубі “Боєць” займався бойовими мистецтвами, східними єдиноборствами. Досяг успіхів у тайському боксі: входив до складу збірної Донецької області, був неодноразовим чемпіоном України. Мама Дениса, Людмила Григорівна, говорила, що у сина були великі плани на життя, він готувався штурмувати вершини великого спорту. Напад росії зруйнував плани юнака, та й всього українського народу. Денис долучився до Слов’янського загону “Чорний тюльпан”, який займався пошуками тіл загиблих воїнів на нещодавно звільнених територіях та в місцях, де відбуваються бойові дії. Це неймовірно важка і небезпечна робота. Адже повсюди міни, снаряди, інші вибухонебезпечні предмети. Ворог підступний, мінує тіла загиблих бійців, навіть своїх. Часто доводиться збирати фрагменти тіл. Волонтери відшукують та збирають також тіла загиблих російських солдатів – щоб потім обміняти їх на тіла наших бійців. Такі жахливі реалії цієї небезпечної, але надзвичайно необхідної місії, адже рідні та близькі чекають на їх повернення додому. Журналісти, у тому числі іноземні, неодноразово розповідали про небезпечну роботу Дениса, волонтерів “Чорного тюльпану”. Восени 2022 року Денис Сосненко та ще два пошуківці за таку важливу місію з пошуку загиблих отримали нагороди – медаль “За взаємодію”. 23 січня 2023 року в селі Долина Краматорського району, неподалік від лінії фронту, під час пошуку тіл загиблих, мікроавтобус “Вантаж – 200”, за кермом якого був волонтер Денис Сосненко, підірвався на протитанковій міні. Важкопораненого Дениса до шпиталю везли побратими, підбадьорювали: “Тримайся, не здавайся”. Але поранення виявилося смертельним. 29 січня 2023 року, у День Героїв Крут, на Соборній площі Слов’янська віддали шану загиблому волонтеру, спортсмену Денису Едуардовичу Сосненку. Поховали його на Алеї Героїв у Слов’янську. Студенти Покровського педагогічного фахового коледжу Г. Кудінова і А. Артьомова (керівник А. О. Кочуріна) дослідили діяльність Благодійного фонду “Повернись живим”. Вихованці краматорських фахових коледжів (їх сім) присвятили свої роботи землякам-краматорцям. Всього в збірнику 14 робіт, у яких поіменовано понад два десятки захисників України, які віддали за її свободу і незалежність найцінніше – власне життя. Вічна пам’ять Героям! Усі здобувачі передвищої осві$ ти – учасники конференції – от$ римали книгу автора статті “Підла війна росії проти України”. Методичне об’єднання викладачів соціально-гуманітарних дисциплін Краматорсько- Слов’янського регіону, яке очолює історикиня, в. о. начальника Відокремленого структурного підрозділу “Слов’янський фаховий коледж Національного авіаційного університету” Тетяна Лисак, у квітні цього року провело регіональну студентську науково-практичну конференцію на тему “Герої серед нас”. Найкращі роботи увійшли до збірника наукових праць, виданого на кошти учасників і розісланого всім зацікавленим, а також у деякі бібліотеки.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин